В «Музеї Історії Києва» Владислав Шерешевський представив творчий доробок за останні 5 років
В «Музеї Історії Києва» (вул. Богдана Хмельницького, 7) відкрилась масштабна виставка творів видатного художника сучасності Владислава Шерешевського, на якій представлені вибрані роботи майстра 2013-2017 років
Владислав Шерешевський, безумовно, вже давно і міцно укорінився в пантеоні вітчизняних художників, які визначають обличчя українського мистецтва останніх 25-ти років. При чому, він зайшов туди сам, не питаючи, чи є вільне місце, чи хтось із цим згоден – просто домовився із простором і заніс свої картини. Решту зробили талант і майстерність. Ну, ще трохи мистецтвознавці на кшталт мене 🙂
Мав чудову нагоду спостерігати за зростанням Слави із середини 90-х років до сьогодення. Так от, що я вам скажу любі друзі – якщо вправність живописця виразних фактур і тонких кольорових відтінків залишилась у Шерика на тому ж найвищому рівні, що й тоді, у 90-х, то глибина розуміння і бачення життя зросла неймовірно! Як таке можливо? А у Слави все можливо, бо немає жодного змісту або сенсу, який би він не препарував і не дав йому нове звучання.
Від напівандерграундного майстра зі сквот, який просував цінність окремо взятої роботи, він за 25 років трансформувався у гуру-сенсея живописного мейнстриму, що просуває, а іноді диктує цінність життя як такого.
Бува, зайдеш до нього в майстерню на БЖ потеревенити за футбол (Слава є давнім поціновувачем цієї гри, палким вболівальником київського «Динамо» та збірної України, але цю тему не чіпайте), а він наливає каву та показує на майже закінчену роботу, і лукаво посміхаючись каже – «ось, дивись, це буде така провокація, але щоб ніхто не здогадався…як тобі?» Мені дуже подобалося, і я розумів, що цим картинам, так чи інакше, вже уготоване місце на стіні та у серці якогось колекціонера, навіть якщо той лише тільки пішов у перший клас.
Слава вміє чекати, але не хоче залежати від примхливої долі, тому працює багато, наполегливо, і має в арсеналі живопис на будь-який естетичний та емоційний інтелект.
Він як сучасний Рубенс, тільки без підмайстрів, здатний за короткий період часу видавати на-гора цілі пласти власного доробку. При цьому, не втрачаючи якості, наділяючи кожен витвір могутньою енергетикою свідка епохи.
Йому не дуже цікава абстракція, бо він перш за все оповідач, який віртуозно оперує класичними живописними прийомами, і прагне розкривати певне явище, ідею, актуальну тенденцію.
Він не прагне бути пророком, бо не визнає неминучість. Він є творцем реального і фактурного середовища, як він його відчуває, і який кожен може змінити на свій смак і розсуд.
Перш за все, вражає гумор, а радше іронія, з якою художник підходить до процесу творення будь-якої композиції. Він вміє іронізувати на грані, збуджуючи свідомість і уяву, але не ображаючи почуття. Сміливо знецінює те, що переоцінено, і звеличує те, що гідне величі. Швидко реагує на актуальні тенденції, створюючи арт-меми, які фіксують частину історії, вкарбовану пензлем у полотно. Та як дитина грається словами і фразами, немов ніж у масло встромляючи їх у сучасний контекст, або підриваючи набридлу історичну традицію.
«Гоголь наш», «В контакте», «Київ вечірній», «Машина часу», «Ніч перед Різдвом», «Буде хліб і буде до хліба»… Підписи до його робіт, написи на картинах – то окремий жанр, і я не знаю другого такого майстра, в якого б назва картини, слова-вирази, що вписані в тканину полотна, приймали б настільки жваву, а подекуди, визначальну роль в створенні змісту і контексту, надаючи живопису акцентованого вектору, а глядачеві – підказку, де шукати і як розуміти. Проте, впізнаваний символ або фраза слугують лише як привід звернути на це увагу, активувати нейронні канали мозку, що заліплений щоденною інформацією, та не здатен вже мислити творчо і критично.
«Гоголь наш»
«В контакте»
Справжня мета художника – це зруйнувати застигле бачення світу, нав’язаних цінностей, і розбурхати стереотипне мислення, спонукати глядача до перегляду застиглих уявлень, до вільного трактування будь-яких змістів, звільнити людину від тягаря визначеності та передбачуваності.
«Київ вечірній»
Разом з тим, більшість його «провокацій» напрочуд елегантні і красиві по формі та виконанню. І, за бажанням, можна легко відсторонитись від назв, відійти на кілька кроків, і просто отримувати естетичне задоволення.
«Буде хліб і буде до хліба»
Він, як гедоніст-епікуреєць, смакує кожен свій мазок, неначе куштує шматочок вишуканого бісквіту. Не дивно, що Владислав Шерешевський створив власний кулінарний бренд в живописі. Його котлета по-київськи, сало з горілкою, різноманітні тістечка і ковбаси смакують ліпше за їстівні оригінали, бо не залежать від вправності шеф-кухара.
Але Слава може і вміє, як захоче, бути серйозним і відповідальним.
Його образ Бабусі-України «Ще не вмерла», а на цій виставці представлена її еволюційна спадкоємиця «Посмішка» – це справжній живописний шедевр, код національної свідомості, відбиток народної мудрості, що випромінює з глибини погляду, немов з надр самої землі-годувальниці, який увібрав у себе розмаїття етнічного колориту зі шляхетним одеським присмаком, львівським гонором, київською толерантністю, полтавською гостинністю…
«Посмішка»
В протилежній частині залу висить «Голда», видатна особистість ХХ сторіччя, перший прем’єр-міністр Ізраїлю. Вона споглядає зі стіни, немов промовляючи до українців – ми змогли піднятись та зрости у жорсткому ворожому середовищі, зможете й ви! Напевно, це кращий портрет Голди Меїр з тих, що були створені взагалі.
«Голда»
До речі, Слава хоче, щоб вона відправилась в Єрусалим у якості подарунка України Ізраїлю, та шукає спонсорів для здійснення цього задумку. Агов, заможні, це шанс зробити щось масштабне.
Кожна його картина на цій виставці – це окремий світ, цілісний епізод, явище, в якому закладені складові і координати життя-простору, в якому ми перебуваємо в кожен окремий момент. Зануритись у цей світ та спробувати на міцність власну уяву і фантазію – то є справжня пригода, на яку із задоволенням запрошую усіх бажаючих!
Життя минає, СЛАВА лишається – написано в товстезному каталозі, що вийшов до виставки. А я хочу закінчити цей опус наступною фразою: кожен справжній колекціонер-поціновувач сучасного українського мистецтва повинен мати в своїй збірці картину Владислава Шерешевського, як і кожен видатний український художник має замовити нарис у автора цих рядків 😉
Леонід Хомяков, мистецтвознавець
P.S. Виставка працюватиме до кінця червня 2017 року.
