Українські націоналісти та українська державність
В літописах сучасної української історії такі організації, як молодіжна організація “Пласт”, формування колишніх військових під прапором Української військової організації (УВО), її наступника, що складалася з двох поколінь з Пласту та УВО, Організація українських націоналістів ОУН) та Українська повстанська армія (УПА) залишили незгладимий слід в українському суспільстві, який віддзеркалюється і сьогодні. Свідками цього були два найвидатніші її керівники Роман Шухевич та Степан Бандера, за винятком того, що замість УПА Бандера був політичним в’язнем у нацистському концтаборі. Зокрема, ці структури відіграли найвизначнішу роль у визвольній боротьбі українського народу протягом ХХ століття, що було свідком кількох спроб проголошення української державності з останньою, безумовно, найбільш успішною.
Ці рухи діяли у дуже важкі та невизначені часи та використовували дуже різні, але доповнюючі один одного методи. Ранній Пласт став місцем набору молодих українських націоналістів. Коли польський уряд визначив, що Пласт небезпечний, і офіційно припинив його існування, ОУН взяла на себе посаду підпільної структури після відточування Пласту. Усі, крім Пласту, який, по суті, явно функціонував як скаутська організація, понесли свою частку нагород та критики. Пласт, на щастя, залишився над сутичкою.
Що стосується признання, достатньо сказати, що без УВО, ОУН, тріо УПА сучасна Україна була б більше схожою на Білорусь, ніж країну, яка породила принаймні дві революції, одну, яка скасувала вкрадені вибори, а іншу, яка скинула президента-ренегата. Я визнаю, що я не цілком об’єктивний щодо цього, але нація без власного громадянства, яка протягом багатьох століть занурюється у переслідування та утиски, не могла б стати справжньою нацією без націоналістичного впливу. Націоналізм, що суперечить тому, що пропагується навіть так званими демократами, не є будь-яким кольоровим верховенством чи шовінізмом. Націоналізм – це патріотизм, ні більше, ні менше.
Критика більшості недоброзичливців полягає в тому, що УВО, ОУН та УПА якимось чином були фашистськими, вихваляючи переваги однієї партійної системи, схожої на комуністичну версію чи націонал-соціалізму. Критики досі конкретно не вказують на фашистську мову в будь-яких документах УВО, ОУН чи УПА. Серед інших помилкових висловлювань вони намагаються стверджувати, що ОУН якось пропонувала однопартійну однорідну українську державу, і, отже, це була фашистська група.
Справа в тому, що в перші роки, коли українська незалежність була лише мрією, члени УВО, ОУН або УПА ніколи не думали, якою буде вільна Україна просто тому, що це було занадто віддалено від реальності. Вони були втягнуті в запеклу боротьбу за свободу. Однак у соціальному відношенні вони вірили як у права людини, так і в громадянські права, а також у невід’ємні права всіх націй та окремих людей. Лише коли бачення незалежної України стало дещо реалістичнішим, вони почали висловлювати свої позиції щодо того, як би виглядала така Україна.
Слідом за Молотовим Ріббентропом у вересні 1939 р. двоє великих загарбників – нацистська Німеччина та Радянський Союз – розділили Східну Європу. Те, що війна між ними була неминучою, було очевидним лише пізніше. Тим не менш, це стало очевидним вже наприкінці 1940 року. Відчуваючи новий світовий порядок, ОУН у грудні 1940 року видала маніфест, в якому вперше розглядала питання, за які людські та соціальні свободи виступає і стверджуючи, що бореться за гідність і свободу людини, за право вільно і явно озвучувати свої переконання, за свободу всіх релігійних конфесій і за повну свободу своєї совісті. У ньому також розглядалися потреби інших держав забезпечуючи безпеку для всіх країн, пригноблених Москвою.
Це був лише початок. Другий Великий Збір ОУН (бандерівська фракція) відбувся у квітні 1941 р. Вже тоді було цілком очевидно, що нацистсько-радянський конфлікт був неминучим, і в цій політичній ситуації українська незалежність була дуже реальною. Резолюції стосувалися питання незалежної української держави, і хоча ОУН розглядала себе в основі як провідну революційну політичну силу, вона почала серйозніше аналізувати економічні та соціальні проблеми; “Рівність усіх українців у правах та обов’язках супроти нації та держави; поділ на рівні зайняття й фахи та відповідно до цього виробничі та професійні організації побудован на засаді продукційного солідаизму і рівноправності всіх працюючих;встановлення рівних умов та обов’язків для професій, а також галузей, заснованих на виробничій солідарності та рівності для всіх робітників”. Далі мова, що українська земля для українських фермерів, фабрики та промислові комплекси для українських робітників, український хліб для українського народу, безкоштовна медична допомога, допомога багатодітним сім’ям, догляд та безпека для матерів та дітей тощо.
Оскільки вторгнення нацистів на українську територію стало неминучим у травні 1941 р., ОУН видала політичну директиву, в якій однозначно і чітко було зазначено, що з першою можливістю настане проголошення незалежної української держави та що ця констатована держава буде створена за організованою волею всього українського народу у формі загальних виборів глави держави.
А потім прийшов остаточний іспит. Нацистська Німеччина напала на українську територію, і Совєтам довелося відступити. Був політичний вакуум і можливість. ОУН проголосила незалежну Українську державу вісімдесят років тому 30 червня 1941 року у місті Львові, виконуючи директиву до своїх членів. Яким би був тип держави і хто керував би? Відповідь на запитання отримали негайно на самому проголошенні. ОУН не просто самостійно взяла на себе владу. У будівлі “Просвіти” від імені ОУН Ярослав Стецько в імені Степана Бандери скликав Національні збори та обрав Тимчасове Правління, що складалося з членів та нечленів ОУН, включаючи визнаних провідників громади та Раду Сеньорів. Отець мтрат Йосиф Сліпий був її заступником голови. Національні збори благословили Їх Екселенція Митрополит Андрей Шептицький і Преосвященний Полікарп.
Значення цієї події було подвійним. ОУН не була нацистським лакеєм, а насправді її лютим ворогом, про що попереджав раніше в листі Адольфу Гітлеру Степан Бандера, якщо нацисти виступлять проти незалежної України. ОУН публічно і чітко заявила, що своєю метою є створення незалежної української держави, схваленої нацистами чи ні. По-друге, ОУН оприлюднила свою концепцію, хоч і може не зовсім ще удосконалену, державного будівництва та устрою як продукту волі народу, вираженої на загальних виборах. ОУН ініціювала процес, але остаточне правило належало народові.
27 лютого 2021 р. Аскольд С. Лозинський
