Радянська призма
До 100 ліття народження Ярослава Стецька
30 червня 1941, коли совєти тікали і нацисти вторглися в західне українське місто Львів, Організація Українських Націоналістів скликала збори в львівській будівлі “Просвіта” і там проголосила відновлення Української Державності. Проголошення зачитав глава тимчасового уряду Ярослав Стецько. Німці вимагали, щоб Стецько скасував проголошення. Коли той відмовився, то був арештований, ув’язнений, спочатку відісланий до Берліну, потім до концентраційного табору Саксенгаусен , де він провів більшу частину воєнних років, як і його керівник та колега Степан Бандера.
Після війни Ярослав Стецько очолював Антибільшовицький Блок Народів , міжнародну структуру, що складалася з керівників багатьох країн, які потрапили в полон до СРСР. З 1968 року, протягом майже двадцяти років, Стецько очолював Організацію Українських Націоналістів (бандерівців). Його головним досягненням, напевно, було те, що йому вдалося поставити боротьбу проти СРСР і комуністичного зла на міжнародний порядок денний.
Ярослав Стецько був обєктом численної радянської пропаганди. Починаючи з кінця 1960-х років в книгах, таких як „В надії на чужі багнети”, як “Рупори холодної війни” в 1970 роках, і газетах, таких як „Вісті з України”, „Літературна Україна”, і в сатиричному журналі „Перець”, та в інших радянських публікаціях, Стецько був оголошений буржуазним українським націоналістом, воєнним злочинцем, рупором війни, західним імперіалістичним агентом, і навіть прихильником сіоністів.
У 1975 році „Літературна Україна” написала про очевидне неминуче закінчення холодної війни, натякаючи, що світ, нарешті, створив політичний клімат, сприятливий для вирішення найскладніших міжнародних суперечок шляхом переговорів. Тим не менш, Ярослав Стецько продовжує своє вороже ставлення, висловило думку радянське видання. Радянський часопис вернув чверть сторіччя назад, коли під час конференції АБН у Франкфурті, Стецько викладав свою „програму війни і миру” і нібито заявив: “Тепер вже запізно розважати про те, як оминути війну. Тепер треба готовитись до того, щоби її виграти.” Газета вирішили додати трохи власної творчості, „ АБНівська керівна компанія не раз і не два писала повні жловчі і злоби мілітаристські гасла, на яких часто виднівся заклик до імперіялістичних можновладців з слізним скавуління: ‘Скиньте атомові бомби на Кремль.’”
У червні 1977 році радянський сатиричний журнал „Перець” публікує повну сторінку подвійної карикатури на Стецька з свастикою і тризубом з 1941 року на одній стороні та зіркою Давида і тризубом з 1977 року з іншої. Качка таврує Стецька, як військового злочинця і антисеміта, котрий підтримував політику Гітлера проти євреїв у 1941 році, але в 1977 році став сіоністом, з’являючись на мітингах сіоністів і оплакуючи переслідування євреїв в СРСР.
Проголошення Стецьком в 1941році про відновлення Української державности було схвалено обома, Українською Католицькою та Українською Автокефальною Православною, Церквами. Католицька церква була представлена на зборах тодішнім єпископом Йосипом Сліпим, який очолив Церкву після смерті митрополита Андрея Шептицького. Потім митрополит Сліпий був арештований і провів сімнадцять років у радянських таборах. Після свого звільнення, в результаті втручання Ватикану і президента США Джона Ф. Кеннеді, він прибув на Захід. Стецько подружився з кардиналом Йосипом Сліпим після його прибуття на Захід, і протягом багатьох років служив в якості найбільш впливового світського консультанта. Стецько завжди був близьким до католицької церкви, так як він був сином українського католицького священика, і сам глибоко релігійним.
Кардиналом Сліпим було введено поняття Патріархату Української Католицької Церкви. Стецько був одним з перших, що захопився цією ідеєю і почав звертатися до кардинала Сліпого як патріарха. У публікації „Товариства України”, повязаного з горезвісним КГБ, в 1973 році під назвою „Рупори холодної війни” Совєти розкритикували Стецька і його Організацію Українських Націоналістів за захоплення контролю навіть над релігійними публікаціями, щоб “підтримувати протиекзистенціалістичні позиції в усіх великих релігіях світу -. Ватикану, Світової ради церков, буддизму і т.п.” Український Патріархат був “протиекзистенціалістичною позицією” для ворогів української католицької церкви.
Ярослав Стецько народився сто років тому в 1912 році. Для багатьох в моєму поколінні він був джерелом натхнення, прикладом для наслідування, невтомним і принциповим воїном. Він був переслідуваний і нацистами, і совєтами. Він був сповнений рішучості домогтися вільної і незалежної України. На жаль, він помер за п’ять років до 1991 року, року проголошення незалежності, але після Чорнобильської катастрофи. Перед смертю він наполягав на тому, що Чорнобиль приведе до скорого розпаду СРСР. Правда, він ніколи не входив в “землю обітовану”, подібно до Мойсея, але він її бачив раніше за інших.
9 квітня 2012року Аскольд С. Лозинський
