Про різні війни, різні дати та Лесю Українку

Черговий раз Україною прокотилося відзначення незрозумілого радянського свята – Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Незрозумілого, адже Друга Світова війна тривала з 1 вересня 1939 р. (напад Німеччини на Польщу) до 2 вересня 1945 р. (капітуляція Японії). А так звана «Велика Вітчизняна» тривала з 22 червня 1941 р. по 9 травня 1945 р. Причиною, що змусила радянське керівництво створити власну історіографію, став той факт, що Сталін зумів час Другої світової побувати в статусі і союзника, і противника Німеччини, при чому обидва рази вдало. В результаті співпраці з Гітлером протягом 1939-1940 рр. СРСР захопив Західну Україну, Буковину, Західну Білорусію, Бессарабію, Естонію, Латвію, Литву, частину Фінляндії. Окуповані території за площею і населенням приблизно дорівнювали такій країні як Італія. На окупованих територіях проводить масові репресії. А згодом, вже як союзник США та Великобританії – встановив контроль над країнами Східної Європи.

Мало того, згідно радянської концепції, яку зараз активно пропагує Путін і різношерсті табачники, саме СРСР переміг Німеччину. Скромно забуваючи про єдину країну, яка брала участь у Другій Світовій війні від початку і до кінця – Британську імперію. В 1939 році Британія була найбільшою з усіх держав в історії людства, займала чверть земної суші, з населенням 480 мільйонів чоловік (чверті всього населення Землі). Її економічна і військова потужність значно перевершувала сили Третього Рейху. Забуваючи, як рятуючи СРСР від неминучого розгрому в 1941 році, США включили його у програму «ленд-лізу» – передачі озброєнь, матеріалів і припасів воюючою боці «в борг», за якою вони вже поставляли озброєння до Британії. Забуваючи, що загалом за ленд-лізом Москва отримала товарів на 11 мільярдів доларів (140 мільярдів в сучасних цінах), близько 17 з половиною мільйонів тонн різних вантажів. Це було озброєння, танки, літаки, боєприпаси, паровози, автомобілі, обладнання, продукти харчування, кольорові і чорні метали, одяг і так далі. Було поставлено близько третини всіх вибухових речовин, використаних в СРСР у війні, близько 40% міді і більше 50 % алюмінію, кобальту, олова, вовни, залізничних рейок і т.д. Особливо хочеться відзначити 330 тисяч літрів спирту. До речі, борг за ленд-ліз СРСР виплатив всього на 7%.

Так що, не отримавши вчасно матеріальної підтримки від США, а військової – від Британії (яка відтягувала на себе значні німецькі морські та повітряні сили в Атлантиці, сухопутні – в Середземномор’ї, Північній Африці), СРСР неминуче капітулював би перед Гітлером ще в 1941 році. А ось після цього війну все одно виграли б союзники – людські та матеріальні ресурси Британської Імперії і Сполучених Штатів все одно з часом перемололи б і Німеччину, і Японію, не кажучи вже про пародійну Італійську імперію з усіма ще дрібнішими сателітами.

Але як би там не було, 8 травня 1945 року о 23:43. за київським часом (за московським – на годину пізніше, вже 9 травня), був підписаний акт про капітуляцію Німеччини. Генеральна Асамблея ООН у резолюції від 22 листопада 2004 року проголосила обидві дати – і 8, і 9 травня – Днями пам’яті та примирення задля пошани всіх жертв Другої світової війни. 9 травня, крім цього, ще й День Європи. Але ці свята, нажаль, в Україні все ніяк не приживуться.

Ми за московським часом продовжуємо святкувати перемогу Колими над Аушвіцом. При тому, що обоє «визволителів» гнали українців і туди, і туди. Ось тільки за кількістю жертв терору Москва однозначно обігнала Берлін. І змагаються поміж себе різнокольорові політики, владні та опозиційні у тому, хто краще привітає ветеранів, пофотографується на тлі обвішаних орденами-медалями дядечків та тітоньок, які часто-густо за віком ніяк не могли встигнути на ту «Велику Вітчизняну» навіть дітьми. Зате встигають щороку дочіпляти собі зірочки на погонах та чергові нагороди, наслідуючи визначного полководця Брежнєва і перетворюючись на розцяцьковані новорічні ялинки.

Справжніх ветеранів війни, тих, хто був безпосередньо в окопах, залишилося дуже мало. А в колонах, перед камерами, окрім «ряжених орденоносців», гордо крокують «прирівняні» до учасників війни, але самі в боях участь не брали – кухарі, писарі, медсестри, невідомі нікому «партизани» з «підпільниками». Особливо полюбляють покрасуватися «ветерани» НКВС – бійці «заградотрядів», СМЕРШу, і навіть ті, хто вже багато років після травня 45-ого боровся з націоналістичним підпіллям (українським, білоруським, литовським, латвійським, естонським). Адже за законом ті, хто «воювали» до 1954 року, також є ветеранами. Чомусь парламентська опозиція все ніяк не навіть спробує відкоригувати в законодавстві той 1954 рік на 1945-ий.

Ще кілька слів. Про Міжнародний жіночий день, який святкується 8 березня, знають всі. А про те, що 8 травня в Норвегії відзначається ще й Ніч жінок, які відіграли значну роль в історії, мало кому відомо. Вона придумана в 2006 році феміністками з норвезького міста Берген. Вони кажуть: «Всюди пам’ятники чоловікам, чоловіки домінують в міському просторі, але ж кількість жінок, які заслуговують поваги, нітрохи не менше!». І поширюють листівки із зображенням жінок – політиків, вчених, письменниць, співачок, художниць. На фотографіях – Марія Кюрі, Агата Крісті, Йоко Оно. Не обійшлося і без «феміністичних ідолів» – Рози Люксембург, Олександри Коллонтай. Звичайно, окремий «російський реверанс» – Валентина Терешкова, Анна Ахматова (в Скандинавії вона таки Ахматова, а не єнакіївська Ахметова). Але можна побачити і нашу видатну співвітчизницю, Лесю Українку. Отож, знають і пам’ятають про неї навіть у Норвегії. А в Україні, на жаль, все ніяк не вивітриться зі свідомості сморід радянщини, який особливо гостро чується травневими днями.

Юлій Хвещук

Чем кровавей родина, тем надрывней слава,

Чем бездарней маршалы, тем пышней парад.

Выползла из логова ржавая держава,

Вызверилась бельмами крашеных наград.

Плещутся над площадью тухлые знамена,

Нищий ищет в ящике плесневелый хлеб,

Ложью лупят рупоры: “Вспомним поименно!”

Склеен-склепан с кляпами всенародный склеп.

Лбы разбиты дО крови от земных поклонов,

Мы такие грозные — знайте нашу прыть:

Мы своих угрохали тридцать миллионов!