Прадавня столиця Галичини відзначила Свято української молоді з великим Митрополитом
Відкриваючи Свято у Галичі, зворушений знайомством із загальноосвітньою школою та її учнями, член делегації Громадської ради «Святий Юр» професор Олег Огірко, як порівняння, пригадав цікавий випадок, що трапився ще 24 століття тому з давньогрецьким філософом Сократом. Одного разу мудрець, передрікаючи занепад Афін, взяв до рук гниле яблуко, натякаючи цим на тогочасне прогниле суспільство. Потім він із силою кинув це яблуко до землі так, що гнилизна його розлізлась, а на землі залишились маленькі зернятка. Відтак філософ, вказавши на ці зернята, прирівняв їх до молоді, з якої виросте нове здорове суспільство.
Цей приклад з давнини є доброю аналогією, котра унаочнює головну мету кількарічної діяльності святоюрської громади – праця з молоддю задля її гармонійного духовного та національного зросту. Уже підводячи підсумки святкувань, раптом згадалось, які ярлики клеїли «доброзичливці» Громадській раді «Святий Юр» на початках її створення. Чимало осіб, в тому і в середовищі інтелігенції та духовенства, тоді висловлювали побоювання, що це політичний проект. І дискусії велися навколо питання: а який олігарх чи політична сила стоїть за цією новоствореною організацією?
Та для будь-якого суспільного вияву надійним індикатором і справедливим суддею є час, який безапеляційно розставляє усе на свої місця – і кожному виставляє його справжню вартість. Так ось після цих чотирьох років волонтерської праці, а найголовніше реальних дій та здобутків, поволі проявилась та справжня, на початках недобачена, потужна сила, що стоїть за плечима святоюрців, і ймення їй – праведний Андрей Шептицький. Саме Митрополит Андрей ще на початку минулого століття визначив та сформулював програмні засади становлення справедливого для усіх верств християнського українського суспільства, якими й керується наша Громадська рада. І найважливіший акцент у цій програмі розбудови Рідної Хати (термін, під яким праведник розумів Україну) є формаційна праця з молоддю як найважливішим чинником цієї величної справи багатьох поколінь українців. Тож саме Митрополит Андрей є натхненником усіх задумів і справ святоюрців та їх небесним патроном.
Святкування в Галичі припали на велике християнське свято Вознесіння Господнього і розпочались Божественною Літургією у місцевому парохіяльному храмі Різдва Христового. Після завершення Богослужіння було покладено квіти до пам’ятника Андрею Шептицькому та висаджено деревця, привезені з родинного села Шептицьких – Прилбичів. Відтак святочна громада перейшла до приміщення школи, де вже традиційно відбулась науково-практична конференція.
Робота конференції та святкування стартували з благословення священиків УГКЦ та УАПЦ Олега Каськіва, Іоана Кузя, Володимира Кузюка, Ярослава Жолоба та Івана Смолюха. Подібно, як у Павлові та в Яворові, тематика наукових пошуків була розширена, і конференція пройшла під гаслом «Велети українського духу: Ярослав Осьмомисл, Данило Галицький, Андрей Шептицький, Григорій Хомишин, Ярослав Пастернак, Йосиф Сліпий, Любомир Гузар». Всього в п’яти секціях було заслухано 25 доповідей. Доповідачі представляли загальноосвітні школи, коледжі, гімназії Прикарпаття – отож прибули з Галича, Івано-Франківська, Богородчан, Рогатина, Бурштина, а також із таких сіл, як Дорогів, Маріямпіль, Дубівці, Комарів, Крилос, Тустань, Задністрянське. Для участі в конференції приїхали також доповідачі зі Львова та Чорткова Тернопільської області.
Свято української молоді в Галичі започаткувало цикл заходів із відзначення 1120-ої річниці першої згадки про місто. А тому мистецька частина відбувалась на центральній площі міста за участі усієї місцевої громади. Про масштабність та рівень організації галицького Свята свідчить бодай той факт, що в усіх заходах взяло участь 660 молодих людей. Мистецька програма тривала декілька годин. Вона включала показ давніх та сучасних народних строїв, виступи окремих виконавців і творчих колективів Франківщини й Чорткова, нагородження грамотами, дипломами та книжками доповідачів науково-практичної конференції, учасників турніру з міні-футболу, а також молодих виконавців з їхніми наставниками.
post scriptum. Один із членів нашої святоюрської делегації зауважив, може, й незначну, а проте промовисту картинку. Тобто звернув увагу на те, що, попри велику чисельність глядачів і мізерну кількість смітників, площа весь час залишалась чистою. Дорослі, молодь, а навіть й малі діти, хіба вже на підсвідомому рівні, впродовж усього дійства підтримували ідеальну чистоту велелюдної та великої площі. А неподалік, на узбіччі, розташувалось декілька місцевих любителів оковитої, котрі, споживаючи трунок, заїдали його цукерочками, а папірчики – о, дивовижа! – не жбурляли під ноги, але акуратно згортали до жмені і несли до смітника, хоча той виднівся досить таки далеченько від їхньої лавочки.
Справді дивовижне місто – затишне й чисте, з відчуттям власної гідності та значущості, з мешканцями, до нестями закоханих у його красу і з вірою у його краще майбуття.
