Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії (80 років тому)
80 років тому:
21-22.11.1943 – на Рівненщині за участи 39 представників від 13 поневолених московськими більшовиками народів (5 українців, 6 грузинів, 6 азербайджанців, 5 узбеків, 4 вірменина, 4 татарина, 2 білоруси, 2 осетини, казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир) відбулась Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії. Українську сторону представляли член Бюро Проводу ОУН Ростислав Волошин, член Проводу ОУН Яків Бусел, референт пропаганди крайового проводу ОУН Південно-східних українських земель Омелян Логуш, перший командир УПА Дмитро Клячківський, діячка ОУН Катерина Мешко. Крім зазначених делегатів в роботі Конференції брав участь головний командир УПА Роман Шухевич. В літературі переважно вказується, що місцем проведення конференції обрано с. Будераж на Рівненщині, проте окремі дослідники доволі аргументовано доводять, що це було с. Ілляшівка (неподалік с. Батьківці) Острозького району. Всі три села знаходились неподалік одне одного у великому лісовому масиві, придатному для організації такого представницького форуму. Учасники Конференції на той час були вояками національних легіонів в УПА. Зрозуміло, що в умовах світової війни вони не могли бути легітимно уповноваженими для репрезентації своїх народів, проте все ж Конференція частково вирішувала поточні ідеологічні питання, а також стала вдалою ініціативою, яка після війни реалізувалась в Антибільшовицькому блоці народів.
Велика кількість вояків не українців вступила в лави УПА в 1943, коли відділи допоміжної поліції почали масово покидати німецьку службу та приєднувалися до повстанців. Сприяли цьому руху відозви українських повстанців із закликом переходити в УПА для спільної боротьби проти спільних ворогів, друковані московитською та національними мовами народів СРСР. Впродовж 1943-1944 років ОУН поширила 15 таких відозв. Оскільки цей рух набував масового характеру, то вже з осені 1943 в УПА розпочалося формування національних підрозділів (на початок 1944 в УПА було 15 чужонаціональних куренів орієнтовною чисельністю 20 тисяч стрільців). Але якщо мотивація участи українців у збройній боротьбі була очевидною – звільнення території України від німецьких і московсько-більшовицьких окупантів та побудова незалежної Держави – то для неукраїнських вояків у складі УПА ще потрібно було ідейно конкретизувати їхню присутність та боротьбу. Таку ідею, спільну для усіх народів більшовицької імперії й напрацювала Конференція: об’єднання та координація зусиль національно-визвольних рухів поневолених народів СРСР з метою знищення московсько-більшовицької імперії та побудова на її уламках незалежних національних держав на своїх етнографічних територіях. Важливість поширення та пропаганди цієї ідеї крилась також в тому, що за відсутности зрозумілих ідеологічних орієнтирів траплялися випадки, коли вояки чужонаціональних підрозділів переходили на сторону радянських партизанів.
Учасники конференції напрацювали низку постанов стосовно двох світових імперіалістів – Німеччини та СРСР, ухвалили звернення до поневолених народів СРСР, створили Комітет поневолених народів на який покладалося завдання формування національних повстанських армій. Очевидно, що в умовах динамічних військових дій та пізнішої радянської окупації не тільки колишніх територій СРСР але й половини Європи Комітет не мав можливости реалізувати окреслених планів. Проте після війни озвучені на Конференції ідеї на еміграції втілились та розвинулись в міжнаціональній структурі Антибільшовицького блоку народів (1946), який до кінця існування радянської імперії завдавав їй велетенських ідеологічних клопотів.
