П’ятдесят років тому
Кримінально-політичний суд над українським істориком і дисидентом Валентином Морозом відбувся 17 листопада 1970 року. Кілька дисидентів були викликані радянським урядом давати свідчення для обвинувачення проти підсудного. Серед них була дисидентка, шестидесятнця, художниця Алла Горська. Алла відмовилася свідчити так само, як і інші. Тим не менш, не даючи жодних доказів, що не було проблемою в радянських судових процесах, Валентин Мороз був засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду з вироком до чотирнадцяти років.
28 листопада 1970 року Алла поїхала в село Васильків Київської області біля міста Фастів до дому свекра, щоб забрати швейну машинку. Вона не повернулася додому. Її чоловік Віктор Зарецький занепокоєний пішов за нею наступного дня. Будинок у Василькові був замкнений. Поліція відмовилася дозволити насильницький в’їзд. Того ж дня свекра знайшли без голови біля колій на сусідньому Фастівському вокзалі. Через три дні поліція змусила відкрити двері до будинку свекра у Василькові. У підвалі знайшли тіло Али Горської. По смертній медичний аналіз показав, що вона зазнала удару в задню частину голови.
Слідство поліції вирішило, що свекр ударом в задню частину голови вбив власну невістку, використовуючи сам швейний верстат, а потім кинувся на залізничні колії перед зустрічним поїздом. Мотив ніколи не представлявся і не обговорювався. Також не було пояснення фізичної спроможності передбачуваного злочинця, бо старий Зарецький був досить похилого віку і нездатний виконати такий вчинок.
На похороні Алли були присутні багато друзів, побратими Шестидесятники, що стало національним дисидентським проявом проти радянської влади, наполягаючи на тому, що Алла була вбита режимом. Пращальні промови виголошували дисиденти, Василь Стус, Євген Сверстюк, Іван Гель та Олесь Сергієнко. Поет Стус став на коліна протягом усієї служби, а потім попрощався з Аллою власним особливим віршом.
Майже через сорок років радянські документи були щойно доступні до архівів КДБ завдяки зусиллям Олексія Зарецького, сина Алли та Віктора, що явно показало, що і Алла, і її тесть були вбиті за вказівкою КДБ за дисидентську діяльність Алли.
Я зустрівся з Віктором Зарецьким у червні 1990 року у нього вдома в селі під Києвом, за два місяці до його смерті від раку. Ми говорили про рух Шестидесятників, якого він і його дружина були невід’ємною частиною, а також про смерть дружини і батька. У його свідомості не було сумнівів, що обидва вбивства були роботою КДБ. Зокрема, як сам художник він розповів про таланти дружини та її любов до кольору в її художній творчості, її відданість Україні та її народу. Ми розмовляли про деяких їхніх друзів серед них колегу-художника Опанаса Заливаху, який працював з Аллою над знаменитою мозаїкою революційного портрета українського поета і барда Тараса Шевченка, що називали Шевченко Мати. Вперше я познайомився із Заливахою лише кількома тижнями раніше в Івано-Франківську.
Шестидесятники були дуже значним рухом в українській історії. Можливо, без них 24 серпня 1991 року проголошення української незалежності було б більше схоже на подібні проголошення в інших радянських державах, таких як Білорусь без пізнішого демократичного розвитку і розголосу та впливу громадянського суспільства, що виникло і відоме в Україні. Запал України до незалежності та демократії сильно надихнувся роботою та життям Шестидесятника. У нашій розмові Віктор Зарецький був чудовим, але не дивно скромним. Він проявив глибоку відданість своїй улюбленій дружині, яка померла за українську справу, як він сказав двадцять років тому. Всі мої думки були зосереджені на тому, наскільки нам пощастило, що ми, українці, як нація, маємо таких відданих героїчних особистостей.
Алла Горська народилася в місті Ялта, Крим. Віктор Зарецький народився в селі Білопілла Сумської області. Опанас Заливаха народився в селі Гусинка Харківської області. Вони приїхали з усіх куточків України, щоб врятувати свою країну та її народ. Звичайно, Західна Україна мала свій контингент героїв, але Україна дійсно є нацією і країною від Карпатських гір або річки Сян до далекої Кубані, дехто запропонував би і ще дальше. Слава Україні за те, що у вас були такі люди. Вічна Пам’ята Аллі Горській в цю п’ятдесяту річницю її передчасного відходу у вічність.
16 грудня 2020 року Аскольд С. Лозинський
