Обережно, податки!
Важливим показником прагнення будь-якої влади до встановлення демократичного устрою у державі є прозорість законів, розуміння суспільством кінцевої мети їхнього застосування для розвитку країни, рівності права та відчуття захищеності для кожного члена суспільства.
Кожна політична сила, яка приходить до влади в Україні, урочисто декларує, що продовжуватиме цей нелегкий, але такий благородний процес.
Сьогодні ми, наприклад, живемо у стані динамічного “покращення” від ПР. Як живемо, відчув, мабуть, кожен.
Протягом багатьох століть українцям не вдавалося розвинути своє суспільство, а, точніше, захистити його від зовнішніх агресорів. Не маємо його і тепер, бо насправді, своїми діями теперішня влада показує, що в перекладі на її мову термін “суспільство” означає дуже вузьке поняття – визначений регіон з його сусідами-сателітами і керуючим олігархічним кланом.
Після проголошення війни ярим ворогам “їхнього суспільства” – журналістам, громадським активістам, опозиціонерам, пенсіонерам, тощо, справа дійшла і до трудових емігрантів.
І якщо для перших категорій українських Public enemy застосовується зброя типу білоцерківські “бики” і вся система правосуддя з ними, то для емігрантів вибрали особливу методику. Мова йде про Міністерство доходів і зборів.
Вже більше тижня у середовищі трудових мігрантів широко обговорюється коментар прес-служби Міндоходів, виголошений у вишуканому стилі буремних 90-тих: Ви попали! Незнання законів не звільняє громадян від їх виконання! І міжнародна спільнота тут не допоможе. Податки повинні платити всі!
І головне у цьому і подібних коментарях українських чиновників – не пояснювати громадянам їхні права і обов’язки, не попереджати завчасно про можливі наслідки невиконання статей податкового зводу вимог, а дуже розмито, але грізно закинути у суспільство нову кістку для громадського збурення.
З одного боку, ви, емігранти, – захланні заробітчани, що втікаєте від оподаткування, з іншого, забудьте про цю країну і швидше намагайтесь отримати громадянство цивілізованих країн.
Подібна тактика вже понад двох десятків років успішно дозволяла розділяти два береги Дніпра за національним питанням.
Але, останнім часом, все більше українців, незалежно від мови спілкування, почали погоджуватися, що насправді українське суспільство поділене не на бандерівців і сталіністів, а на “донецьких пацанів” і “терпил” з інших областей України. А це, вже “пахне” об’єднаним спротивом.
Вихід, як завжди, перевірений: розділяй далі та владарюй! При цьому тепер вибрали дві суспільні групи, які, на перший погляд, не мають шансів між собою домовитися – мешканців України і емігрантів, котрі ще з часів рядянщини клеймувалися як зрадники батьківщини, а тепер – як ті, що піднімають ціни, розвалюють сім”ї, а, головне, стають людьми з іншою свідомістю.
Важливо правильно закинути меседж: країна в дефолті, бо заробітчани не платять податки.
Та влада, що з п’яти основних функцій податків виділяє для застосування тільки фіскальну, наражає суспільство вже не до спротиву, в якому можна “примазатися” до однієї зі сторін, а до Коліївщини, де кривдників всі знають в лице, тож варіантів врятуватися у останніх нема.
Моральних підстав для цього українцям вистачить.
По-перше, тому, що 46-ту статтю Конституції України вже давно виконують трудові мігранти, а не держава – громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Запитайте будь-якого емігранта, на що в більшості випадків витрачаються гроші, які він важко заробляє? На лікування родичів в Україні, плату за навчання дітей, на виживання батьків-пенсіонерів, на хабарі урядовцям.
По-друге, тому, що основною причиною важких випробувань, пов’язаних з еміграцією було і є невиконання державою статті 43 Основного Закону: “Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб”.
По-третє, всі добре зрозуміли про джерела офшорних інвестицій в Україну, які податкова чомусь бачити не хоче, натомість, накладаючи нереальні податки на підприємців, що підтримують опозиційних до влади політиків.
І таких “тому, що” для української Феміди вистачило б на довгі роки безперервної роботи. І тут найбільш актуальне питання – це питання часу і розуміння кожним свідомим членом українського суспільства своєї людської ролі і місця в сучасному світі.
Павло Садоха, голова Спілки Українців у Португалії
