Непокарані геноциди — До 90 років Голодомору 1932-33
У аналізі цієї теми треба брати під увагу давність, брак тодішнього законодавства, слабкість міжнародного права в загальному та ймовірність покарання сьогодні чи брак такого. Для цього треба брати під увагу Конвенцію 1948 року передусім, тобто коли формально прийнято Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, та брати під увагу юридичну аксіому, що закон не має зворотного напряму, а мабуть, і ще більш важне, що переважно міжнародне право не втілюється.
Одначе така настанова і дискусія геноцидів у модерній добі, які передували Конвенції, не є виключно академічними. Бо мораль, хоча часто несуттєва у політиці та відносинах між суверенами, не зовсім мертва сьогодні.
Очевидно до подій геноциду передчасних до Конвенції треба у модерній добі включати відомий вірменський з 1915 року, український Голодомор 1932-33, єврейський Голокост 1939-45, а також український Акцію Вісла 1947. Останнє позначилося меншою кількістю смертності, але підлягає окресленню Геноциду у Конвенції ООН як намагання знищити націю або етнічну групу частинно і культурно. До речі, попередні три геноциди не мають такого точного вияву наміру як геноцид Акція Вісла, де у польському урядовому декреті (тоді таємного) написано “Раз і назавжди вирішити українську проблему в Польщі”.
Щодо Голодомору, то намір проявлений посередньо у листі Сталіна до Кагановича з серпня 1932 року, декрет закриття кордонів УРСР та Кубані з січня 1933 року, а щодо Голокосту – постанова конференції Вансі з січня 1942, хоч процес знищення євреїв розпочався далеко до того.
Розглядаючи геноциди як злочини, важливо встановити три фактори, а саме: скоєний злочин (corpus delicti), намір (mens rea) та ідентифікація злочинця. На сьогоднішній день мабуть найлегше це останнє відноситься до Голодомору. Вірменський злочин скоїла Османська імперія, Голокост Нацистська Німеччина, Акцію Віслу Комуністична Польща, а Голодомор Сталін та СРСР. Здається всі — інші держави, ніж існують сьогодні. Одначе, є чимало виявів наступництва Російської Федерації по активах та привілеях СРСР. У передовому світовому товаристві Організації Об’єднаних Націй РФ прямо перебрала за власною ініціативою, та можна сказати агресивно та зухвало, всі місця СРСР, хоча це відбулося поза процесуальними рамцями, представленими Хартією ООН. Тим самим Кремль підтвердив, що це хіба та сама держава.
Хоча така поведінка Кремля служить проти інтересів Кремля, вона рівночасно не надає легітимности членства в ООН Кремлю. Тобто, факт лишається, що РФ ніколи не подавалась на членство в ООН, ані у її Раді Безпеки, ніколи не затверджувалось це питання Генеральною Асамблеєю ООН, і тому сьогодні de jure РФ не є членом ООН, і тим важніше — не є членом її РБ з правом вето.
Покарання за злочин проявилось лише у відношенню до німців та Німеччини, і навіть це не, щодо геноциду, а тільки воєнних злочинів. Осуд та кримінальне покарання поодиноких осіб відбулось через Нюрнберзький процес, а держава Німеччини під тиском прийняла на себе відповідальність і фінансове відшкодування, що у деяких випадках продовжується до сьогоднішніх днів.
Ледве чи РФ, Польща чи Туреччина коли будь погодяться на покарання у будь якій формі, чи навіть відшкодування. Залишається хіба моральна сторінка, тобто визнання геноцидів державами чи міжнародними організаціями. На це напевне не погодяться держави чи спадкоємці держав злочинців, а способу примусу немає.
Залишається моральна оцінка решта світу та організацій, наприклад таких як ООН. Ізраїль вперто не визнає будь які інші геноциди окрім свого. Мотивація цього просто неморальна. Вірмени не визнають Голодомору геноцидом поки Україна не визнає Вірменського. Україна потребує Туреччину у війні і не тільки тепер але і як майбутнього союзника у НАТО і тому цього не зробить. Тут політика угодовська одної і другої держави. Польща бачить тільки свою сторону історії тобто Волинську подію вбивства польських колонізаторів, а забула про три окупації України. І так мабуть залишиться.
Для України і українців, одначе важливо, щоби якнайбільше число держав світу запізналися з Голодомором та визнали його геноцидом. Це моральний осуд, не покарання, але мабуть, відкриває віконце для запобігання майбутніх спроб чинити геноцид проти нашого народу. Конвенція називається “Конвенція про запобігання злочину геноциду й покарання за нього.” У реальній політиці у якій ми знаходимось цього повинно вистарчати.
Тому ми повинні не тільки до цього змагати, але і рівно ж як нація вшановувати пам’ять всіх наших жертв, а для цього треба досліджувати далі події 1932-33, наприклад, дуже важливим є встановлення кількости наших жертв для пошанування, а також для кращого розуміння нашого сьогодення та майбуття. Ми ще не знаємо всього. Кількість жертв — це не для встановлення геноциду по окресленню Конвенції, а для морального та історичного контексту. Хоч мораль, на жаль, не є великим компонентом у міжнародній політиці, вона повинна бути передовим атрибутом для нас як людей та нації.
1 листопада 2023 року Аскольд С. Лозинський
