Назад в Україну: розповідь очевидця
Перша ніч у Львові була наповнена сиренами різної категорії та тривалості. Кілька днів тому передувала безпрецедентна ракетна атака, яка призвела до серйозних смертей, у тому числі сім’ї з чотирьох осіб, а батько, що залишився, тимчасово госпіталізований. Знову ж таки, ця ціль не мала близькості до будь-яких військових цілей, енергетичної мережі чи будь-чого, віддалено пов’язаного з війною та українським опором. Це було просто гротескне послання росіян українцям: ми вас зітремо з лиця землі.
Сьогодні, у п’ятницю, 6 вересня 2024 року, львів’яни вклонилися пам’яті загиблої молодої жінки та трьох її дітей. Дивно, але звинувачення у військових злочинах проти Росії, висунуті ще в перші місяці війни, все ще розслідуються, хіба лише докази продовжують накопичуватися. Колеса справедливості рухаються так повільно, що справедливості немає. Там вже стільки доказів, що може бути і висновок.
Запит України до Сполучених Штатів щодо дозволу використовувати зброю США глибоко на території Росії для запобігання таким нападам залишається без відповіді. Оборонні ракети Patriot продовжують сидіти на європейських складах, припадаючи пилом і не відіграючи жодної ролі в Україні. А в Україні гинуть невинні.
Україна продовжує бути вдячною за допомогу Заходу, але логічний розум плутається. Отже, Росія посилила свою жорстокість, але Захід, здавалося б, підтримує Україну словом і ділом, чомусь продовжує сидіти осторонь і грати на обидві сторони, нібито побоюючись Армагедону.
Привид антиукраїнської Америки та меншої підтримки Німеччини вимальовується на горизонті наступного року, і все ж, відверто кажучи, друзі України не зробили та не роблять достатньо, фактично гальмуючи доблесні зусилля та жертви України.
Багато хто на Заході висловив підтримку з додатком, як довго ця підтримка може тривати. Те, що дуже часто втрачається в цій дискусії, так це цілком реальний факт, що сцени, коли молодих людей підставляють на смерть у результаті військових злочинів, є видовищем, яке повторюється лише в Україні. Звичайно, молодь гине скрізь, але переважно через культурну та політичну дурість. В Америці від автоматичної зброї гине більше мирних жителів, ніж у будь-якій іншій країні. Жодна країна не вводить в оману більше, ніж Америка, але це зовсім інше питання.
Як американський свідок заходів-реквіємів у Львові (була спершу автохресна хода, церковна служба, потім тисячі людей пішли на цвинтар). Дивлячись, я був сумним і злим, сумував, навіть плакав за моїх співвітчизників-українців, але, мабуть, більше злий на росіян, які вбивали, та обурювався на американців, останні допомагали та підбурювали, через відсутність рішучості не дозволяли стріляти на відстань, а їхні оборонні ракети були не на місці. Президент Байден є другом України, але дуже хибним. Я за ним голосував.
Примара великого зла в листопаді не може відбілити бездіяльність нинішньої влади. Спадщина Джо Байдена буде заплямована в моїй свідомості сьогоднішніми подіями-реквіємами. Винних багато: міжнародні суди, навіть Монголія, яка переховувала військового злочинця. Мабуть, головне – це нерозуміння війни. Так, українці повинні бути вдячні за підтримку Заходу. Бракує взаємної вдячності Заходу.
Україна взяла на себе противагу, хоч і не добровільно, найбільшому злу в сучасному світі. Це зло посилювалося в основному умиротворенням Заходу протягом принаймні століття. Звичайно, ця війна коштує західні гроші. Набагато важливіше те, що це коштує життя українцям. Кожен загиблий українець – це величезна втрата. Люди – це не такі ресурси, як зброя і гроші. Про це нещодавно наголосив президент Зеленський на прес-конференції. Людина це не ресурс. Це просто Боже сотворіння. Жодна людина не замінна. Зброю можна замінити, гроші можна призначити. Хто може замінити молоду матір із трьома дітьми, які сьогодні поховані у Львові через російську злочинну агресію та нерішучість Заходу?
6 вересня 2024 р. Лозинський Аскольд
