Минуло 70-років від смерті героїчно-талановитого художника Ніла Хасевича

“Я ХОЧУ, ЩОБ СВІТ ЗНАВ, ЩО ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА ТРИВАЄ, ЩО УКРАЇНЦІ БОРЮТЬСЯ…” (Н. Х.)

Говорячи про УПА як про військову і державницжку силу, не можна обминути куьтурно-освітньої діяльності УПА. Серед бійців УПА було чимало талановитих поетів, письменників, драматургів, хидожників і священиків. Можна назвати десятки імен. Серед них членів УГВР Івана Багряного, поета-класика лікаря Юрія Липу та ряд численних поетів, серед яких Герась Соколенко, Марко Боеслав, Марта Гай та багато інших. Серед тих імен визначне місце займає наш ювілят Ніл Хасевич, якого численні дослідники ставляють поруч  з такими іменами, як Т. Шевченко та з найвизначнішими українськими мислителями.  Московсько-радянські окупанти 4 березня 1952 р. обірвали його життя на Рівненщині. Був він і залишається Великим і заслуженим сином українського народу. Саме роковини смерті Героя заставляють нас уклінно замислитися над непроминаючою  величчю Ніла Хасевича, якого життя ворог обірвав. Ніл Хасевич був справжнім героям і мистецьким талантом. Він боровся проти окупантів України до останньої хвилини свого життя. А понадто був він знаменитим художником, пропагандистом, очолював він політико-пропагандистську ланку роботи в УПА «Північ», був близьким соратником Клима Савура. Багато працював для популяризації ідеї української держави. Ніл Хасевич є автором безлічі гравюр, ілюстрацій та картин. Дослідники українського мистецтва ставлять його ім′я в один ряд з такими відомими українськими митцями як Іван Труш та Юрій Нарбут. Належав він до числа найактивніших діячів в УПА, був  членом УГВР, член центрального проводу ОУН, його найвідоміше псевдо Бей-Зот, хоча були й інші: Левко, Рибалка, Джміль. Хасевич велич в нашій історії, він навіть у тих складних воєнних  подіях УПА рятував українську культуру від асиміляції.  Його гравюри, карикатури та ілюстрації потрапили до членів Генеральної асамблеї ООН і там розславили українські визвольні змагання. Проти нього і його мистецької діяльності вороги України наполегливо працювали.
Ніл Хасевич став ціллю №1 в першу чергу для радянських органів. На нього активно полювали і кілька років і їв вдалося доконати мету свого злочина щойно  4 березня 1952 року на Волині. Ніл Хасевич був справжнім героям, він продовжував боротьбу проти окупантів до останньої хвилини свого життя. Відмінний і зразковий художник, пропагандист, очолював політико-пропагандистську ланку роботи в УПА «Північ», був близьким соратником Клима Савура. Багато працював для популяризації ідеї української держави. Ніл Хасевич є автором безлічі гравюр, ілюстрацій та картин. Дослідники українського мистецтва ставлять його ім′я в один ряд з такими відомими українськими митцями як Іван Труш та Юрій Нарбут. Належав він до числа найактивніших діячів в УПА, був  членом УГВР, член центрального проводу ОУН, його найвідоміше псевдо Бей-Зот, хоча були й інші: Левко, Рибалка, Джміль. У 1952 році гравюри, карикатури та ілюстрації Хасевича потрапили до членів Генеральної асамблеї ООН. Саме тоді, Ніл Хасевич став ціллю №1 для радянських органів. На нього активно полювали сотки російсьо-радянських окупантів. Ніл Хасевич народився 13 листопада 1905 року у с. Дюксині на вирливій Горині, у місці, де Рівненське Полісся сходиться з Волинню. Батько Ніла був дияконом місцевої парафії. Сім’я була бідною, тому батько не підтримав потяг сина до малювання, а віддав до Житомирської духовної семінарії. Перші твори малярства Ніл Хасевич здобув у майстерні іконописця. Згодом вступив до Рівненської української гімназії. У 1918 році, повертаючись із Рівного, на залізничному переїзді Ніл з матір’ю потрапили під потяг – мати загинула, Ніл втратив ліву ногу вище коліна. Інша людина на його місці втратила б усіляку надію й опустилася на дно, а Ніл сам собі змайстрував протез. І з цього часу міцно стояв на ногах, вперто простуючи до своєї мети. От тільки міцний характер хлопчика змінився: він став замкнутим, холодним, але продовжував студіювати науки. З 14 років Ніл почав роботу в художній майстерні. Він мав при тому гарний голос і дуже любив співати, де б не був, а на свята приїздив у рідне село й співав у церкві. Односельцям запам’ятався скрип протеза, стук патериці об підлогу, потім величний зворушливий спів – “Ой, зійшла зоря, та й вечірняя, над Почаєвом стала”.
Ніл Хасевич навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і отримав атестат рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Гроші, отримані як компенсацію за нещасний випадок, ідуть на навчання у Варшавській академії прикладних мистецтв на графічному факультеті. Живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки – у професора Владислава Скочиляса і у Л. Бонавентури. Спочатку однокласники не дивилися на убого одягненого, худенького, невеликого зросту хлопця, а скоро стали дивувалися його таланту й вчительському визнанню. Петро Мегик, який теж навчався тоді у Варшаві так згадує про Хасевича: “… Невеликого зросту, бідно вдягнений парубок, з палкою в руці, тому що замість лівої ноги – деревяна, закінчена грубим патиком примітивна, власної роботи протеза… Пильно учиться і неймовірно матеріально бідує. Із дому від батька не отримує нічого, тому що там не менша біда… Малюнки ж його свідчать про непересічне художнє уміння і незвиклий талант юнака. Викладачі і друзі  заповідали йому велику ка’єру у мистецтві. Варшаві,  була тоді значним центром розвитку української культури і мистецтва за кордоном, Ніл був членом “Української громади”, добре знав Степана Бандеру, його дружину Ярославу Опаровську та інших провідних українських діячів. У студентські роки за старими рукописними книжками він вивчав кирилицю. Наслідуючи Юрія (Георгія) Нарбута, переписав гусячим пером Пересопницьке Євангеліє. У 1931 році студент Хасевич отримав нагороду “Vaticana” за картину “Прання” Його дипломною роботою стало зображення Святого Володимира. Своєю  художньою працею Ніл викликав велике захоплення серед знавців мистецтва. З 1931 по 1943 рік художник брав участь у 35 виставках, його твори експонувались у Празі й Варшаві, Берліні та Львові.
В 1935 р. Ніл Хасевич здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. У 1935 році, після завершення навчання у Варшаві, не бажаючи прийняти польське громадянство, яке йому пропонували, Ніл Хасевич повертається до рідного села. В 1936 р. роботи Н. Хасевича були презентовані на міжнародних виставках у Чикаґо й Лос-Анджелесі і там отримали від знавців мистецтва високу оцінку. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом “Книжкові знаки Ніла Хасевича”. Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом “Екслібрис Ніла Хасевича”. Водночас художник співпрацює з українськими численними часописами в якиих на їхніх сторінках  заміщує свої численні мистецькі праці. Коли на теренах Західної України запанувала більшовицька влада, Ніл Хасевич, живучи в рідному селі, учителював у тамтешній школі і підробляв бухгалтером у споживчій кооперації. З 1941 року Н. Хасевич гуртується до львівської Спілки праці українських образотворчих мистецтв, співпрацює з Уласом Самчуком у рівненському часописі “Волинь”. Крім того Ніл Хасевич брав участь у виставці українських художників, що проходила 1942-1943 років у Львові. На ній експонувалась його картина “Спіть, хлопці, спіть…” Ця картина була своєрідним апелем до боротьби за свої права. На початку другої світової війни митець одержав запрошення на виїзд за океан, але відмовився. То був час, коли німці приспали українців заграваннями: ніби дозволили оголосити Акт про державність, сприяли відкриттю українських шкіл, церков, газет, а на ділі стали вони поневолючами народу.
Саме своїм твором ,,Спіть, хлопці…’’ Ніл намагався пробудити і отямити народ перед наростаючою  загрозою під час німецької окупації. В цьому періоді Ніл Хасевич займався громадською і політичною діяльністю: входив до Волинського українського об’єднання, а згодом вступив до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН. Як член крайової референтури пропаганди працював у редакції журналу “До Зброї”, готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА “Український перець” та “Хрін”, оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців. У 1948-49 р. Хасевич виконав феноменально знаменитий цикл графічних робіт “Волинь у боротьбі”, присвячений героїчній боротьбі УПА, в ці добре обдуманій праці задеклярував свої політичні переконання. За особливий внесок у розгортанні національно-визвольної боротьби його було нагороджено “Срібним Хрестом Заслуги” та медаллю “За боротьбу в особливо важких умовах”. У 1951 році графічні твори Н. Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів, а згодом були надруковані в альбомі “Графіка в бункерах УПА”. Діяльність Хасевича викликала шалене обурення радянського керівництва в Москві і внаслідок того було розпочато посилену масштабну операцію по розшуку та знищенню митця була призначенна численна група, яка складалася з ворожих експертів. Незалежно від того Н. Хасевич активно продовжував свою творчо патріотичну діяльність. Він ілюстрував усі видання УПА-Північ, робив проекти бойових відзнак, виготовляв листівки, які висміювали ворога. Скоріше  проти такої діяльності німці кинули на вояків УПА танки, літаки, мотопіхоту. Повністю знищили 97 сіл, де негуманно поводилися із дітьми й жінками. У бою з ворогом загинув молодший брат Ніла Хасевича – Анатолій.  А згодом антиукраїнська агресія знистила Ніла фактично всіх його близьких родичів: загинули батько і Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 р. загинула кохана жінка Марта (Женя), яка була зв’язковою з підпіллям міста Луцька.
Мистець з святістю зберігав портрет дружини намальований олівцем у квітні 1945р. Коли німецько-гітлєрівська армія знайшлася складних умовах і стала відступати, тоді окремі діячі УПА почали відходити на Захід, була і пропозиція емігрувати на захід. Він категорично відмовився покидати рідну землю і постановив бороти її до перемоги. Згодом його творчі роботи з’явилися у США, у делегатів ООН, у посольствах та по наші дні вбідзеркалюють велич і талант художника.   В 1952 року в США вийшла книга Ніла Хасевича “Графіка в бункерах УПА”.  Тоді вже державна безпека СССР зросуміла достовірно, хто криється за псевдом “Бей-Зот”, хотяй загально мистець був засекречений. Хотяй за волею Хасевича він не скривав своїх творчих праць. Він говорив: ‘’У свому житті я втратив багато, але як довго буде залишатись бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу до загину. Я не можу битися з ними зброєю, але я бюсь різцем і долотом.” Ніл Хасевич тоді писав: “Я, каліка, б’юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються за свою державну незалежність…” Московсько-більшовицький режим оголосив проти УПА, а зокрема проти художника  справжні лови. Ще у 1951 році в Рівенському обласному управлінні МДБ спеціально була створена опергрупа для виявлення й знешкодження художника. В наслідок досліджень ворові вдалося злокалізувати місце перебування Н. Хасевича. Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку-бункер, що у Білівських Хуторах поблизу Клевані на Рівенщині, оточили карателі. Капітан крикнув: “Зот! Ви оточені! Пропоную здатися без бою! Від імені совєтської влади обіцяю, що вам буде пом’якшено вину.” Повстанці мовчали. Коли карателі ланцюгом відчинили лаз до бункера, українці вдарили з автоматів. Пролунали повстанські вигуки, смерть ворогам України, воля українському народові на своїй рідній українській землі.
В цю мить кати закидали криївку гранатами РГД. Коли вибухи вщухли, при світлі ліхтаря карателі побачили трупи трьох захисників України з автоматами в руках із Нілом Хасевичем були молоденькі побратими. Чекісти привезли вбитих до Клевані. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника і його побратимів, з’ясуватися по наші дні не вдалося. На завершення додам, що серед популяризаторів творчості Ніла Хасевича віддавна займається нею Богуслав Любін. Ніл дуже цінну презинтацію представив життя і творчість Ніла Хасевича у жовтні 2010 року у Львівській галереї українського військового однострою 65-й річниці Української повстанської армії він там репрезентував басгато мало-відомих творів мистця – Ніла Хасевича “Бей – Зота”.