Микола Пимоненко – гордість і слава України
Знаному майстру живопису московитський чиновник-шовініст «порадив» не мазюкати задрипану Малоросію та «сільський гній».
160 років тому:
21(9).03.1862 – у Києві в сім’ї різьбяра та іконописця народився Микола Пимоненко, художник, академік живопису Петербурзької академії мистецтв (1904), фундатор української школи реалістичного мистецтва. Батько Корнило був сином кріпака. З 1875 навчався в Іконописній школі Києво-Печерської лаври, а від 1878 коштом Івана Терещенка у Київській рисувальній школі в М. Мурашка, Й. Будкевича та Х. Платонова, де був визнаний кращим учнем. Під час навчання у рисувальній школі був долучений до реставрації стінопису Кирилівської церкви. За поданням М. Мурашка, на основі екзаменаційних творів у 1881 Петербурзька АМ заочно присвоїла звання вчителя малювання у нижчих загальноосвітніх навчальних закладах. Від 1882 продовжив навчання у Петербурзькій академії художеств, нагороджений двома малими (1883) та однією великою (1884) срібними медалями. У 1884 через запалення легенів і як наслідок захворювання на сухоти, нестатки та недружнє ставлення студентів й частини викладачів до «хохла»-українця перервав навчання. Викладав у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка (1884-1900), а після її закриття у Київському політехнічному інституті (1900-1912). Співзасновник і викладач (до 1906) Київського художнього училища. На літо оселявся і творив у с. Малютянка, що за 30 кілометрів від Києва. У 1885-1896 учасник розпису Володимирського собору в Києві, за що нагороджений (1897) орденом св. Анни ІІІ ступеня. 1889 подав клопотання про отримання патенту (посвідчення) некласного художника, який дозволяв обійняти посаду вчителя малювання у гімназіях і початкових художніх закладах. Це посвідчення не було дипломом, а лише формальним документом, який видавали вільним слухачам, що прослухали курс лекцій, але не склали іспитів. Проте уже знаному художнику було відмовлено, а неофіційно дано пораду, що не варто мазюкати задрипану Малоросію та «сільський гній». Та це не знеохотило мистця і 1891 на виставку в Імператорській Академії мистецтв подав полотна «Весілля в Київській губернії» і «Ранок Христового Воскресіння» за які отримав медаль і став почесним вільним учасником (общником) Імператорської АМ. З 1894 експонент, а з 1899 дійсний член Товариства пересувних художніх виставок, до кінця життя був учасником усіх пересувних виставок, що принесло йому велику популярність в імперії. Член Товариства мюнхенських художників (1907), Паризького інтернаціонального союзу мистецтв і літератури (1909). Член товариства Київських художників, а від 1910 член журі конкурсу на проєкт пам’ятника Т. Шевченкові у Києві.
З часом московитські та іноземні видавництва почали масовими тиражами видавати поштові листівки з репродукціями його картин – нині відомо більше 70 таких листівок. З поштівки картини «Додому» (наклад 90 тисяч примірників), де зображено як дружина з палицею зустрічає біля хати козака на підпитку, виробник алкогольних напоїв «Шустовъ» привласнив малюнок і використав як етикетку до нового напою «Спотыкачъ», що спричинило велике обурення колег художників і шанувальників його творчости та звинувачень у профанації мистецтва. Пимоненко вимушений був їхати до Москви та зустрітись з Миколою Шустовим. Горілчаний магнат клявся, що не бачив ніякої картини, а сюжет для етикетки взяв з листівки. Щоби залагодити конфлікт запропонував виплатити будь-яку суму, але мистець подав до суду і за рішенням феміди той знищив усі етикетки та відкликав з продажу усі пляшки виробленого напою.
Врешті 7 листопада 1904, враховуючи велику популярність Рада Імператорської АМ присвоїла звання академіка живопису. Цікаво, що в Раді приймали рішення також академіки, які 1889 відмовили Пимоненку у наданні посвідки некласного художника.
1904 на 32-ій виставці Товариства пересувних художніх виставок у Санкт-Петербурзі та Москві полотно «Жертва фанатизму» викликало гостру дискусію. Сюжет картини, коли фанатична юрба на чолі з рабином ось-ось замордує дівчину за те, що покохала українського хлопця виявляється не був надуманим – щось подібне сталося у Кременці на Волині, куди приїздив художник. Але правдиві пристрасті це полотно несподівано спровокувало у 1970-х. В московській газеті «Известия» радянський письменник Константін Паустовскій договорився, що в Україні немає глибокого мистецтва і як приклад згадав «якогось там» художника Пимоненка, який помішався на антисемітизмі. Йому спробував опонувати Максим Рильський, проте наразився на гнівні листи на свою адресу. Тоді євреї підтримали Паустовського, окремі українці – Рильського.
1893 одружився з Олександрою Орловською, донькою свого вчителя, академіка живопису Володимира Орловського. В шлюбі народилося троє дітей – Раїса, Ольга та Микола. Починаючи з 1904 постійно виставлявся у Мюнхені, Парижі, Берліні, Лондоні. Саме дружина картину «Вихід із церкви у Великий четвер» вислала на виставку до Німеччини, де організатори виставки відвели для неї найпочесніше місце, а відтак полотно придбала Мюнхенська галерея «Нова пінакотека». Картину «Гопак» після експозиції у Паризькому салоні Товариства французьких художників придбав Лувр, а автора нагороджено золотою медаллю Паризького салону.
Автор картин на сільську та міську тематику, портретів, книжкових ілюстрацій, особливо майстерно відтворював на полотні воду та місячне світло. Спадщина мистця нараховує понад 1000 робіт в тому числі декілька сотень закінчених живописних полотен. У 2006 картину «Продавщиця полотна» продано за 160 тисяч доларів США. Його учнями були відомі згодом художники Олександр Мурашко, Фотій Красицький, Григорій Дядченко, Сергій Костенко, Григорій Світлицький. Помер від захворювання печінки у Києві 8.04(26.03).1912. Похований на Лук’янівському цвинтарі.
Видатний художник Ілля Ріпин (московити переробили на Рєпін) вітаючи з ювілеєм написав: «Бувайте здорові, живий відтворюваче України, слава Вам!». На смерть у листі І. Ясинському Ріпин відреагував: «Він був справжнім українцем; не забудеться краєм за свої правдиві й милі, як Україна, картини».
З ювілейної статті до 25-ліття творчої діяльности художника (1910): «Пимоненко, не шукаючи ніякої реклами, спокійно та з любов’ю робить свою справу художнього прославляння рідної України з її життєрадісним і гарним народом».
