Михайло Бринський – скульптор (140 років тому)
140 років тому:
11.10.1883 – у с. Долина на Івано-Франківщині народився Михайло Бринський, скульптор. З відзнакою закінчив художньо-промислову школу в Закопаному (1901-1905; Польща). Три роки працював у Станіславі в фірмі, що займалася оздобленням фасадів будинків. Від 1906 актор та декоратор сцени театру Миколи Садовського, що тоді гастролював у Галичині. Проте акторська кар’єра не склалась. Навчався у Вищій художньо-промисловій школі при Академії мистецтв у Відні відтак в Академії мистецтв (1909-1913). Викладач Артут Штрассер запропонував талановитому студенту створити надгробний пам’ятник на могилі розстріляних під час демонстрації віденських робітників (1912). Виконана робота принесла визнання молодому майстру в мистецьких колах. Під час Першої світової війни мобілізований до австрійського війська. Від листопадових подій 1918 доброволець УГА, четар. Служив телеграфістом при штабі Д. Вітовського (1918 виконав його погруддя). На доручення Державного секретаріату військових справ ЗУНР виготовив проєкти військових відзнак (розробив щонайменше 8 відзнак), які не встигли запровадити. У 1929 виконані проєкти з іншими військовими артефактами (прапори, однострої) скульптор передав до Національного музею у Львові, де вони у 1952 знищені окупаційною радянською владою.
Після війни залишився у Чехо-Словаччині, де навчався у Празькій академії образотворчих мистецтв (до 1926), отримав звання академічного скульптора. В часі навчання виконав пам’ятник загиблим стрільцям УГА та УСС на цвинтарі у містечку Німецьке Яблонне (1921), головною деталлю якого є скульптура кобзаря з бандурою, над головою якого вирізьблено тризуб, обабіч на півколонах – бойові хрести УГА. Працював у Чехо-Словаччині та Австрії. Учасник Всеєвропейського конкурсу на проєкт пам’ятника Тарасу Шевченку в Харкові. На першому етапі (1931) з понад сотні присланих робіт отримав другу премію (першу не присудили нікому), схвально про проєкт відгукнувся навіть Микола Скрипник, тодішній народний комісар освіти УРСР. Але у 1933 переможцем виявився радянський скульптор московитин Матвій Манізер, який у своєму творінні використав головну ідею Бринського та декілька деталей. Тоді ж проєктував надмогильний пам’ятник Івану Франку, проте комісія обрала роботу Сергія Литвиненка (1931). Загалом шевченкіана та франкіана складають значний творчий доробок мистця. Працював у галузі монументальної, станкової скульптури та скульптури малих форм, у напрямках неокласицизму, сецесії, модерну.
Під час Другої світової війни деякий час був ув’язнений в гітлерівському концтаборі. Після війни мав намір повернутися в Радянську Україну і як засіб вирішив використати випадкову зустріч з Володимиром Леніним у віденському клубі «Родина» у 1916, зроблений тоді ескіз портрету вождя та виліплене пізніше у 1924 на його основі погруддя під назвою «Ленін учитель». Але, навіть попри те, що його скульптура вождя була першою у Західній Європі, не отримав дозволу. Не могла радянська влада пробачити йому колишню службу в УГА та авторство численних творів на «буржуазно-націоналістичну» тематику. Помер раптово у Празі, Чехо-Словаччина 1957. Обставини смерти до сьогодні невияснені: серед причин називають інфаркт, отримані травми після падіння зі сходів та, за свідченням чеських друзів мистця, був збитий невідомим автомобілем. В приватних розмовах смерть приписували агентам радянських спецслужб, які не могли допустити повернення «ворога народу» в УРСР.
