Кого хочеться обрати (практично)

Знову українці стоять перед вибором, вибором до Верховної Ради. Мусимо робити це в дуже складний і небезпечний для України час. Це вимагає особливої уваги й відповідальності кожного громадянина України, ретельного аналізу й чесних суджень.

Стоячи перед такими викликами часу, знову застановляюся над основними критеріями, якими варто керуватися в кожній ситуації. Для мене найважливішим є збагнути внутрішню сутність того чи іншого кандидата, його мотивацію і спроможність. При цьому намагаюсь не надто піддаватися виступам кандидатів, рекламам та різноманітним оцінкам їх, що лунають з різних сторін і бувають брутально агресивними.

Я ж насамперед аналізую, яку життєву стежку вибрала людина, і що вже робила й зробила. Немаловажним для мене є походження кандидата, його родинні й національні корені, бо в більшості випадків саме вони визначають ментальність індивіда.
І що ж бачу? Багато кандидатів ніяк не виявили якоїсь турботи про Україну, вболівання над її історією й долею, яких і знати не хочуть. Зате правдами й неправдами дбали про свої статки, а тепер прагнуть влади, щоб ті статки захищати й примножувати. І йдуть до Верховної Ради бізнесмени, олігархи, представники колишньої партійної номенклатури.

Складно вибрати партію, за яку хочеться проголосувати, бо в різних списках бачу людей, яких шаную, але ще більше там таких, яких аж ніяк не хотілось би бачити в органі, що має представляти українців і служити всьому народу.

Мені дуже не подобається, що тепер часто намовляють керуватися рейтингами, голосувати за “прохідних”, які далеко не завжди гідні поваги. Більше того, перші місця в тих рейтингах тепер займають сили, неприкрито антиукраїнські, або просто некомпетентні, без досвіду праці для суспільства, зате відомі своїми гумористичними шоу, під час яких не раз принижувалось Україну. Дивно, як можуть виборці голосувати за таких представників у вищий державний орган? Чи настільки зневажають державу, в якій живуть, чи просто не здатні розумно мислити?

Шукаю серед кандидатів тих, які здатні самовіддано жертвувати власними інтересами задля інтересів України, які знають і намагаються наслідувати приклад попередників, котрі навіть життя віддавали задля загального блага. Відрадно, що більшість претендентів голосять “Слава Україні!”, але далеко не всі справді готові примножувати ту славу.

Коли говорять про критерії підходу до виборів взагалі, найчастіше чути про два визначальні критерії: одні вважають визначальним професійність, інші – порядність. Я – за останнє. Адже немало ми мали прикладів, що багато здібних професіоналів використовували свої вміння для власних інтересів, часто шкодячи при цьому інтересам загальнонародним. Коли ж людина по-справжньому порядна, вона буде чесною й справедливою і не візьметься за справу, в якій мало тямить чи мало може.

Отож, я таки схильна голосувати, керуючись власним аналізом, власною совістю. Навіть, коли мені кажуть, що ті, кого найбільше поважаю, не пройдуть. Тут мені згадується Роман Шухевич, який знав, що не переможуть українці совєтських окупантів, але не зрадив своїм ідеалам, своїй совісті. Він говорив своїм зв’язковим, що навіть їхня загибель причиниться до живучості національної ідеї. І саме завдяки їхнім жертвам ми маємо Незалежну Україну, бо не згасла в народі національна ідея, прагнення до волі.
Тепер же не мусимо віддавати життя, але віддати свій голос по совісті таки варто! Впевнена, що поки ми не навчимось твердо відстоювати українські ідеали наших славних попередників, доти не матимемо справедливої Держави.
Хоч, мабуть, до цього суспільство ще не дозріло…