Ігнорування президентом України Голодомору
В суботу, 17 листопада 2012 року, українсько- американська громада
північно-східної частині Сполучених Штатів провела своє щорічне
вшанування Голодомору ходою на відстань у майже п’ятдесять блоків,
починаючи від Української католицької церкви Св. Юра і до собору Св.
Патрика на 51-й вулиці і П’ятій авеню. Там відбувся реквієм
екуменічної (Українська Католицька та Українська Православна) служби
(Панахида) на честь пам’яті жертв та слідуюча пам’ятна програма, що
складалася з декількох промов і відчитання заяв. По аналогічному
протоколу така служба і програма тривають протягом майже двадцяти
років, від коли відбулася вперше за ініціативою Українського
Конгресового Комітету Америки і зусиллям єпископа Української
Католицької Церкви Василя Лостина за участю тодішнього єпископа
Української православної Церкви Антонія.
Старший радник по Європі в Постійному Представництві Сполучених Штатів
Америки в Організації Об’єднаних Націй пан Вільям Поп зачитав заяву
Білого Дому. У заяві, зокрема, сказано: “Ми шануємо мільйони людей,
які втратили своє життя під час цієї штучно створеної катастрофи, в
якій з українських господарств було вилучено всю худобу і
сільськогосподарські культури у навмисній спробі зламати волю
українського народу. Це данина мужності і стійкості українського
народу, що навіть перед обличчям цієї недобросовісної жорстокості,
він не відмовляється від своїх прагнень до гідності, загальновизнаних
прав і суверенітету”. Відповідно до політики президента Обами
“Перезавантаження”з Росією, заява була ні особливо глибокою, ні
жорсткою.Слово “Геноцид” не було вимовлено. Росія не згадувалася.
Однак позиція уряду США була врятована аналітичною, глибоко
співчутливою і однозначною по вшануванням жертв промовою
сенатора-демократа Нью-Йорку Чарльза Шумера.
Коли посол України в США Олександр Моцик підійшов до трибуни,
очікування не були високі. Врешті-решт він був в якості представника
президента України Віктора Януковича, який зробив досі великий відкат
з питань прогресу, що стосуються української ідентичності та
духовності. Що ж, незважаючи на низькі сподівання, пану Моцику все ж
вдалося розчарувати. Він почав формулювати, очевидно, свої міркування,
природно, один раз користуючись навіть терміном Голодомор-Геноцид, але
в більшості називаючи Голодомор трагедією. Що більш важливо, без
будь-яких посилань на свого президента. На той час, коли він підійшов
до узагальнення свого виступу, стало зрозуміло, що ніякої заяви від
президента Януковича не було. Пан Моцик був не в змозі компенсувати це
упущення .
Боротьба Віктора Януковича з Голодомором почалася з його ганебного
виступу перед Парламентською асамблеєю Ради Європи у Страсбурзі 27
квітня 2010 року, де він сказав: “Голодомор був в Україні, Росії,
Білорусії та Казахстані. Це було результатом тоталітарного
сталінського режиму. Але було б неправильно і несправедливо, щоб
визнати Голодомор актом геноциду проти одного народу … Це була
спільна трагедія для всіх людей, які жили на території колишнього
Радянського Союзу “.
Від денонсації в Страсбурзі Янукович і його люди зробили дуже мало для
просування обізнаності про Голодомор, як в Україні так і в рамках
міжнародного співтовариства. Наприклад, Постійне Представництво
України при Організації Об’єднаних Націй з тих пір (2010, 2011 рр.)
спонсорує щорічні чим раз то слабші конференції в ОН, роблячи акцент
на питанні нестачі харчів з яким стикаються багато країн, а не на темі
безпосереднього вшанування <<Українського Голодомору як геноциду
українського народу”, як це робилося в минулому. Деякі іноземні
високопоставлені особи, що відвідують Україну, які вважають за
необхідність віддати дань пам’яті жертв Голодомору біля меморіалу в
Києві, роблять це часто без супроводу президента України.
Деякі стверджують, що зневага Януковича до Голодомору суперечить
українському законодавству про Голодомор 2006 року, який залишається
на папері. Це, ймовірно, так. Отже, Янукович в черговий раз нехтує
законами України. Тим не менш, це навряд чи найбільший недолік
Януковича. Що більш важливо, це підкреслює той незаперечний факт, що
Віктор Янукович не є тепер і не буде ніколи президентом Українського
народу, хоча він може бути визнаний Президентом України. Мій
американський товариш, відвідуючи Україну в минулому році, сказав
мені: “Здається, що ті, в українському уряді, просто не дбають про
свій народ”. Мій друг не міг точніше влучити в ціль. Віктор Янукович
просто не дбає про український народ, при цьому він тому і не відчуває
його болю!
20 листопада 2012
Аскольд С. Лозинський
