Горіння в громадянському служінні Любомира Лиска

7 серпня 2020 року після важкої хвороби покинув земний світ Любомир Лиско – педагог, науковець, громадський діяч, людина непересічна, освічена й діяльна, яка всі сили віддавала служінню Богові й людям.

Доля ж випала йому нелегка…

Народився Любомир 19 жовтня 1941 року в селі Колтів тодішнього Олеського району на Львівщині в родині священника Романа Лиска та Неонілі, доньки о. Матвія Гуньовського.

У восьмирічному віці йому довелося стати сиротою, оскільки його батька, греко-католицького священника, що відмовився перейти на примусове російське православ’я, заарештували емгебисти і замордували в сумнозвісній тюрмі на Лонцького у Львові. Тепер о. Роман Лиско проголошений Блаженним священномучеником і його пам’ять гідно вшановується Вселенською Церквою та людьми, а тоді, в 1949 році, троє осиротілих дітей отця отримали ярлики “дітей ворога народу”.

Вельми нелегким було їхнє дитинство. Їхня мати, 27-літня вдова Неля, не мала ні фаху, ні засобів до існування. Спочатку рятувалася тим, що давала приватні уроки гри на фортепіано, згодом здобула фах медсестри. Немало допомагали родичі, хоча всі тоді перебували в скрутних обставинах.

Зокрема, щиро допомагала родина Нелиної сестри Марії, яка була замужем за о. Миколою Боднаром. Отець Микола, не бажаючи переходити на православ’я, офіційно став працювати шофером, що дозволило уникнути арешту. Так працюючи, підпільно душпастирював. Допомагаючи вдові Нелі, вони приймали на тимчасове утримання її дітей до себе в село Берездівці Миколаївського району Львівської області.

Так Любомир два роки мешкав у них і вчився в Берездівській школі, потім вони прийняли до себе молодшу Дзвіночку, а Любко повернувся додому і продовжив навчання в городоцьких школах №2 і № 3. Найстарший Олесь завжди був з мамою, з дев’ятирічного віку він став мамі надійним помічником. Зрештою, всі ті діти передчасно дорослішали.

Попри постійні нестатки й важкі обставини, всі вони вчилися добре, були вихованими й чемними. Вчителі ставилися до них з розумінням, не надто дошкуляли статусом “дітей ворога народу”.

Любомир у 1957 році успішно закінчив середню школу в Городку та поступив до Львівського торгово-економічного інституту. Правда, він, маючи потяг до гуманітарних наук, мріяв вчитися в університеті ім. Івана Франка, але в нього, як сина репресованого, не було шансів. А торгово-економічний інститут у ті часи не був престижним, і йому вдалося поступити. Закінчив інститут у 1961 році.

Після закінчення інституту, отримавши фах товарознавця, коротко працював у Городоцькій Райспоживспілці, згодом – у Львівській міжобласній базі Укропткультспортторгу та у Львівському бюро товарних експертиз.

Однак Любомир Лиско тяжів до наукової й педагогічної діяльності. Здається, що до того спричинялась і генетика, бо це було характерним і для його світлої пам’яті батька Романа Лиска.

Отож у 1967 році Любомир влаштувався на посаду асистента у Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова та поступив до аспірантури у Львівському університеті ім. І. Франка.

Проте навчання не вдалося закінчити, бо ним зацікавилося КГБ. Трапилося, що до їхніх рук потрапив примірник підпільного трактату Івана Дзюби, який Любомир дав прочитати одній довіреній студентці, а хтось у гуртожитку побачив і доніс органам. Почалось розслідування, переслідування, в результаті чого він був виключений з аспірантури.

Все ж потяг до науки не згасав, і в 1973 році Любомирові вдалося поступити в аспірантуру Київського торгово-економічного інституту, “з відривом від виробництва”. Закінчивши в 1977 році аспірантуру та отримавши звання кандидата наук, дістав від Мінвузу УРСР скерування на працю до Львівського лісотехнічного інституту. І на сорок літ пов’язав свою долю з цим навчальним закладом, який тепер іменується Національним лісотехнічним університетом України.

Був зачислений на посаду асистента кафедри політекономії. Згодом – старший викладач, доцент кафедри економічної теорії, старший науковий співробітник науково-дослідної частини.

Любомир Лиско став автором близько 100 наукових праць, в тому числі п’яти монографій, підручників для студентів. Часто виступав на різних конференціях, в тому числі міжнародних. Особливу увагу приділяв світоглядним та методологічним чинникам перебудови економічної теорії на засадах сталого розвитку, розробляв методологію системного аналізу економічних систем, методологію поєднання наукового та релігійного підходів в процесі перебудови навчально-виховного процесу університету.

Одночасно з педагогічною й науковою діяльністю Любомир Лиско був вельми активним у громадському житті, ініціював в університеті різні просвітницькі й культурні заходи.

Коли в 1996 році в Лісотехнічному університеті було створено Осередок педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, Любомир Лиско став активним його членом. Він надзвичайно цінував наукові концепції Григорія Ващенка та невпинно популяризував їх, намагався втілювати в навчально-виховний процес університету ідеї цього відомого в Європі педагога-патріота, психолога, письменника, мріяв про повернення системи освіти та виховання до української педагогічної традиції.

У трудовій книжці Любомира Лиска – численні подяки за досягнені успіхи в роботі, за добросовісне відношення до виконання обов’язків, за багаторічну сумлінну працю та особистий внесок у підготовку фахівців, за активну участь в громадському житті, за активну участь в організації і проведенні заходів і тематичних вечорів.

Разом з тим Любомир Лиско свою активну громадську діяльність поширював далеко поза рамки свого професійного простору. Він не лише брав участь у різних патріотичних і просвітницьких заходах у Львові, а й ініціював багато різних проектів по Львівській області. Найбільше посвячувався тим теренам, де жив і творив його покійний батько Блаженний священномученик Роман Лиско.

У місті Городку і селах Братковичі й Дроздовичі на Городоччині, у Кам’янці-Бузькій, у місті Золочеві, в селах Сасові, Колтові, Белзці (тепер Гончарівка) на Золочівщині знають Любомира Лиска. Він ініціював різні громадські заходи, контактував з місцевою владою та душпастирями тих теренів, будив людей задля плекання історичної пам’яті, на підняття національної свідомості, на участь у розбудові Української Держави.

Подиву гідною була його енергійність і невтомність у прийнятому на себе служінню національній ідеї і релігійним традиціям. Сам шукав способів бути корисним Україні і сам дуже добросовісно сповняв взяті на себе обов’язки.

Виходячи з такого розуміння своїх обов’язків, Любомир Лиско двадцять п’ять років був головою правління ОСББ “Вчитель” (Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку). Завдяки його старанням ОСББ “Вчитель” вважався одним з кращих у Львові, до нього за досвідом приходили засновники таких об’єднань.

Коли в 2013 році було створено Львівську Асоціацію співвласників житла й управителів нерухомістю, Любомира Лиска обрали головою правління цієї Асоціації.

Показово, що й інсульт, який призвів до смерті, Любомир Лиско отримав під час полагодження юридично-економічних справ ОСББ “Вчитель”. Воістину: згорів у своєму служінні людям!

Тож нехай світлою й вічною буде пам’ять про цього небайдужого, активного й жертовного громадянина України! Дай, Боже, і нам живим слідувати такому життєвому зразку!