Геть від Москви!
Таким був заклик , сьогодні можна сказати, ґеніального поета і письменника Миколи Хвильового (справжнє прізвище Фітільов 1893- 1933), який вже понад 80 років тому бачив, що Україна повинна йти власним шляхом, а саме: Геть від Москви! Ґеніальність підтверджується вже тим, що саме після 80 років актульним є бачення України в Европі, а не в Азії, до якої так наполегливо тягне її Москва. Загарбницький дух імперських російських вожаків не змінився за останні кілька століть і саме це робить особу М.Хвильового актуальною і 80 років після його смерті.
З новітньої історії знаємо, що будь-який окупант, навіть після вигнання з окупованої країни, намагається знов отримати владу у втраченій колонії. Так воно було з іспанськими окупантами не тільки в Південній Америці, так воно було й з португальцями, англійцями, французами, німцями, голляндцями та іншими загарбниками чужих територій.
Звичайно, европейських колонізаторів Північної Америки була така велика маса добре озброєних, що тубільці не мали можливості своїми примітивними знаряддями захистити свої землі. Отак білі запанували у Північній Америці, бо вони перевищують тубільців не тільки у кілька сот раз, але й наймодернішою зброєю, яку відчувають у всьому світі.
Питання окупанта і окупованого було й залишається одним з тих, які не дають спокою і під сучасну пору. Методи окупації помінялися лише частково, а зброя й досі відіграє важливу роль, про що свідчать намагання чільних політиків США у вирішенні сирійської проблеми.
Нашу увагу привернула інша подія, яку можна бачити, як наслідок колоніяльної системи російської, яка якийсь час називала себе совітською. Справа в тому, що коли розпалися такі колоніяльні системи як іспанська, англійська, голляндська і ін., то окупанти зрозуміли, що змушені надати колоніям незалежність. Отак сьогодні Бразилія, Індія, Пакістан, південноамериканські та африканські, азійські країни втішаються незалежністю і утримують дружні взаємини з колишніми окупантами.
Цілковито іншу картину бачимо з не цілком деколонізованою Росією. Тут не тільки диктують тзв. федератиним республікам як їм жити, яку мову вживати, але не визнають права на незалежність таких великих народів як український, білоруський. Аж страшно стає, коли чуєш з вуст російського президента, що для нього українці і росіяни один народ! Це нагадує Гітлера, який вважав австрійців німцями, а всіх німецькомовних у сусідніх країнах „співвітчизниками”.
Саме необдумані вислови російських політиків і їхні зусилля затягнути Україну до Митного союзу є яскравим доказом того, що в Росії ще багато хто не зрозумів вільного духу від окупації в Україні і колишніх колоніях Росії.
Траґедія росіян в тому, що вони силою хочуть зберегти колоніяльні російські порядки, що вони ніколи не надавали значення рівноправності хоча б мові. Через мову хотіли зросійщити азіятів і европейців. В Україні вони домоглися введення російської в багатьох реґіонах, але це не зробило Україну колонією, зате цілковито збило з глузду шовіністичні російські кола в Україні.
Коли б мова йшла лише про російську мову і російську літературу, то можна зрозуміти людей, які про Шевченка, Франка, Українку та інших нікони не чули, а вперше їх побачили хіба на копюрах гривень. Любов до одної мови не повинна викликати ненавість до іншої, а у російських шовіністів любов до свого пов’язана з невизнаванням іншої мови і права на існування.
Саме оцю ненавість до української мови демонструють в багатьох ресторранах України її власники, коли визнають українські страви, але витісняють українську мову не тільки із вжитку, але й із меню. Такого дикунства не зустріти навіть у джунґлях (якщо там нема російського шовініста). Неповага до мови і її носіїв, недотримування закону про державну мову, зрештою, не визнавання української мови, є явним доказом розпалювання національної ворожнечі.
Шовіністичні вибрики нащадків та залишків окупантів досягли свого кульмінаційного пункту у вислові солістки Національної опери у Києві Єкатєріни Абдуліної, яка назвала українські школи й мову „быдлячими». Ота російська „патріотка” сама стала жертвою антиукраїнської істерики російських шовіністів і то не тільки в Україні. Вона могла б вирішити проблему з „бидлами” просто – купити квиток і виїхати у країну, мову якої так високо цінує!
Образа гідності й честі мови й шкіл українців є незаперечним розпалюванням національної ворожнечі. Дивує, що досі не пішли сотки тисяч листів з вимогою до директора Нацональної опери негайно звільнити „солістку поза оперою” з фальшивою „арією”! В Україні слід запровадити правила: Якщо тобі не подобається в Україні – їдь у землю своїх предків, своєї мови, своїх звичаїв! Так воно є у всіх державах світу, а ми живемо у час, коли можна собі обипати і мову і країну. В Україні повинні залишитись ті, хто поважає наш народ, нашу мову, а своє може плекати вдома, в колі родини.
Колись геніальний український поет і письменник Микола Хвильовий закликав українську інтеліґенцію з гаслом: Геть від Москви! Сьогодні актуальне гасло: Геть – до Москви!
