Федерастичний бумеранг для Путіна
Коли Путін навесні наважився взятися за розширення свого «лебенсрауму» (з німецької – «життєвого простору») коштом території Криму та Південно-Східної України, він, як професійний офіцер КДБ прораховував можливі наслідки. І, здавалося, врахував все: м’якотілість президента США Обами, безпорадність різношерстої Європи, де є такі вірні друзі РФ, як Меркель, Олланд (персонально), та купка вмотивованих країн: економічно-енергетично (Італія, Австрія, Швейцарія, Болгарія тощо) та політично (починаючи з вірнопідданої Сербії, закінчуючи Угорщиною та Румунією, які, за сприятливих обставин, зовсім не проти того, аби й собі смикнути частину території України, яку вважають «ісконно» власною). Врахував Путін і слабкість нової влади в Києві, яка прийшла на зміну Януковичу, проте ніколи не вміла робити нічого іншого, аніж боротися з політичними опонентами. Тобто, після втечі Януковича, почнеться боротьба поміж себе за посади, а протистояти зовнішній агресії – це не їхня спеціалізація. Так і сталося.
Біда Москви в тому, що рівень інтелекту полковника КДБ наприкінці існування СРСР вже був далеким від поняття «висококваліфікований фахівець». Крім того, прожиті роки комусь приносять мудрість, а комусь – старечий маразм. Путін не врахував, що Обама може спробувати довести американцям, що він не пластилін, з якого Путін легими маніпуляціями ліпитиме що завгодно. Не врахував, що Європа також може врешті згадати про власну гідність, та відмовитися виконувати роль московської повії за газову «цукерку». Однак навіть не це головне.
Розпочинаючи процес загарбання території Південно-Східної України, Путінвикористав раніше розрекламовані ідеї федералізації (Крим окупували просто, завдяки бездіяльності зі сторони колишньої опозиції, яка тільки починала ділити стільчики у владі, а дехто з «патріотів» навіть схилявся до думки, що без електорату півострова зможе забезпечити своїм політичним силам кращі результати на виборах). Звичайно, існував ризик, що ідеї перерозподілу територій можуть відгукнутися для Росії. Але ж для Китаю, який має чимало своїх проблем, починаючи з Тибету, ініціювати щось подібне в Росії просто немудро (а мудрі китайці просто дочекаються свого моменту, коли зогнилий овоч під назвою «Російська Федерація» впаде до їхніх рук). Інші сусіди взагалі не «гравці» у питанні перерозподілу територій. Розчленування України може стати прекрасним уроком для Казахстану та Бєларусі (панове диктатори, ви собі диктуйте народам, тільки диктанти будуть присилати з Москви). А для Естонії або Латвії це чудова нагода полякати: дивіться, що трапилося із нерозважною Україною!
Дізнавшись, що таке граната, мавпа може жбурнути її будь-куди та знищити своїх реальних або ж уявних противників. Однак може жбурнути її собі під хвіст. З відповідним результатом. Путін вчинив саме так.
Коли з’явилася інформація стосовно проведення 17 серпня в Новосибірську маршу за федералізацію Сибіру під гаслом «Годі годувати Москву!» окремі «експерти» ідентифікували її як жарт або ж інформаційну спецоперацію українських (американських тощо) спецслужб. Не відомо, чи ці експерти в день акції зашарілися (зрештою, експертам, аналітикам, політологам, політтехнологам це й не личить, а професійність взагалі суворо забороняє).
Все виявилося не настільки просто. ЗМІ, які поширювали повідомлення про це, отримали відповідний «профілактичний» лист «Роскомнагляду» про необхідність видалення запису з сайту через інформацію, що містить заклики до масових безладів, здійснення екстремістської діяльності або участі у масових (публічних) заходах, що проводяться з порушенням встановленого законом порядку. ЗМІ реагували по-різному. Для прикладу, українська ТСН поспішила прибрати зі свого сайту відповідне повідомлення. У той же час в редакції Російської служби BBC проігнорували повідомлення. Через що, ймовірно, їх очікують санкції з боку кремлівських цензорів. Принаймні, «Роскомнаглядом» розпочато розслідування факту невиконання редакцією«законних вимог уповноваженого органу». Крім цього, влада заблокувала сторінки в соціальній мережі “ВКонтакте”, присвячені “Маршу “.
Влада Новосибірська марш, звичайно, не «погодила». Віце-мер Геннадій Захаров пояснив це необхідністю дбати про «забезпечення непорушності конституційного ладу, територіальної цілісності та суверенітету Російської Федерації». Напередодні кількох організаторів акції затримала поліція, зокрема, за обвинуваченням у крадіжці мобільного телефону. Інших викликали на допит до центру протидії екстремізму, або ж просто залякували телефонними дзвінками.
Заборонена владою акція таки відбулася за участі близько 50 людей. Звичайно, більшість присутніх становили журналісти, однак концентрація поліції змушувала припустити діагноз «шизофренія» у місцевої влади – схоже, вона злякалася повстання, захоплення влади чи чогось іншого, що могло народитися у хворих головах чиновників хворого президента РФ. Про всяк випадок пригнали штатних «патріотів» ‒ людей в камуфляжі з георгіївськими стрічечками. Однак гасла акції, які попередньо узгоджувалися з мерією, сповіщали лише про дотримання Конституції РФ (де і йдеться про федеративний устрій) та надання Сибіру більшої фінансової самостійності. Хоч лунали і заклики стосовно створення «Сибірської республіки» з наданням їй широкої автономії від Москви.
В інших містах, де організатори не встигли набути більшого інформаційного розголосу, путінська поліція діяла енергійніше. В Омську вона закрила центральний парк, щоб протестувальники не могли провести свою акцію, а напередодні запланованої акції були заарештовані кілька місцевих активістів, які розклеювали листівки із закликом прийти на акцію під гаслом «Покажемо Москві Сибір», в тому числі й організатор акції. Іншим неодноразово погрожували.
У Єкатеринбурзі влада відмовили організаторам в узгодженні мітингу, пояснивши це тим, що міську площу в заявлений час прибиратимуть після святкування Дня міста. Організатори вирішили подати заявку на пікет пізніший час. Щойно на акцію прихильників іншої, «Уральської республіки», зібралися два десятки учасників, як їх оточили поліція та місцеві «патріоти» ‒ молоді люди міцної статури, які “порадили розходитися” і відібрали у одного з активістів плакат. Результат: сутичка, активістів (не прихильників Путіна) затримали.
Сибір – Сибіром. 15 серпня в Краснодарі була затримана одна з організаторів «маршу за федералізацію Кубані» Дарія Полюдова. За словами активістки, на вулиці невідомий чоловік спробував спровокувати конфлікт, звинувативши її в націоналізмі. Після цього Полюдову заарештували на 14 діб за дрібне хуліганство.
На підтримку федералізації Сибіру та Кубані відбувся мітинг і в Києві, під гаслами «Сибір, вставай» та «Свободу Сибіру!». Люди у вишиванках, з плакатами «Слава Сибіру» і «Путін – дай свободу Сибіру!» співали сибірський гімн та символічно записувалися до «сибірської сотні».
Звичайно, кількість учасників акції на території Росії не вражає. Однак привертає увагу географія: Сибір, Урал, Кубань. Мало того, акцію вирішили підтримати навіть у Калінінграді (колишній німецький Кенігсберг), для мешканців якого, звичайно ж, комфортніше сепаруватися від хворої на голову Москви та шукати порозуміння з найближчим, європейським оточенням. Організатори акцій (хто офіційно, хто – без вказування прізвищ) стверджують: їхні пропозиція щодо федералізації Сибіру (Уралу, Кубані тощо) нічим не відрізняється від планів Путіна на сході України, а тому вони виступають за рівноправність регіонів Російської Федерації і за надання їм додаткових повноважень. Наприклад, припинити фінансувати жирування кремлівської еліти коштом власних регіонів та своїх співвітчизників.
Наносячи удар по Україні під назвою «федералізація» (читай – «сепаратизм»),Путін не прорахував, що цей удар виявиться не просто кровопролитним для українців. Він виявиться ударом «федерастичного» бумерангу по ньому самому та його омріяній неоімперії. Яка ще не тепер, але скоро, спільними зусиллями мешканців Вільного світу та тих громадян Росії, які теж хочуть жити вільними, перетвориться на його персональну «наноімперію», обмежену двома квадратними метрами землі на якомусь цвинтарі Санкт-Петербурга. Це за умови, якщо культурна столиця Росія змириться з тим, щоб упокоїти на своїй землі ці рештки.
Юлій Хвещук
