До 75 ліття формування українського представництва в США
Американсько-радянські зв’язки та приязнь під час Другої Світової Війни інколи доводили до повного абсурду. Наприклад, у 1943 році високопоставлений чиновник Білого Дому США так висловився офіційно про своїх союзників:
“Ніколи у цілій своїй історії Росія не проводила жодних агресивних воєн, а скоріше навпаки– вона (Росія -А.Л.) була жертвою багатьох чужих агресій.”
Правда, ця сліпота не була наслідком тільки воєнного альянсу, але також глибокої інфільтрації та американської наївності. Радянське шпигунство просякло в найвищі пости як в Білому Домі так і Державному Департаменті. Мабуть, найбільший абсурд, коли Президент США Рузвельт прибув до Ялти на переговори з Сталіном в 1945 році, передбачаючи закінчення війни, у товаристві радянського агента. Тому і не дивними були результати саміту в Ялті. Ціла східна Європа опинилася або в СССР, або як її сателіт.
Власне, у такій вимушеній атмосфері українці в Америці визначились в 1940 році у Вашінгтоні, оформивши центральну репрезентацію українців в США — Український Конгресовий Комітет Америки.
Від того часу почалась наполеглива і систематична праця, зокрема, у площині старання впливати на , здавалося, безнадійну політику США. Можна навести чимало прикладів зусиль перших провідників УККА змінити цю хибну політику. Серед інших документів, в державних архівах США знаходиться рапорт одного високого державного чиновника США з 1945 р. до свого начальника, що вказує на ментальність тих часів упорядкування Європи та оформлення світової основи миру– Організацій Об’єднаних Націй:
“Делегація американських громадян, які репрезентували Український Конгресовий Комітет Америки, загостила сьогодні рано…Під час розмови… делегація звернула увагу , що США– це чемпіон поневолених народів та, що вони впевнені в зацікавленні офіційної США в справі українського націоналізму. Я відповів (каже чиновник – А.Л.), що є інтерес народу США до всіх хто вважає себе поневоленими і цей інтерес задокументований в історії, одначе я вказав, що не служитиму інтересу нікого творити враження, що уряд США є не розумний чемпіон невдоволених. Найважливіше на цей час опрацювати приятельське догоджання з СССР. Нічого не можна робити, щоби перешкодити цьому заходу.”
Така політика у Білому Домі і і Державному Департаменті США , за малими винятками (тут можна подати поодинокі проблиски Президента Роналда Рейгена, але не його наступника Президента Джорж Буша), проіснувала не тільки до проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року, але, фактично, до дещо запізненого визнання цієї незалежності президентом США аж чотири місяці пізніше, вже після самої ліквідації СССР, проголошеної трьома президентами: Єльцином, Шушкевичем і Кравчуком та резигнації Горбачова 25 грудня 1991 року. Та, навіть, при цьому дуже багато потрібно було допомоги приятелів України з Конгресу США під впливом української громадськості, яка від 24 серпня наполегливо вимагала від свого Президента визнання незалежної української держави.
Тому, відзначаючи річницю оформлення УККА слід, зокрема, вшанувати наших піонерів основоположників та попередників, головних принципових діячів таких як: першого президента Стефана Шумейка, зокрема, довголітнього другого президента Амбасадора Лева Добрянського, чиї заслуги надзвичайно великі, наступників Дмитра Галичина та Ігната Білинського. Ці очільники, як і багато інших, працювали невтомно у набагато важчих умовах ніж ми.
Політика США змінилась реаліями, тобто кон’юнктурою, але вона залишилася угодовчою та, дуже часто, не розумною. Ці показники, навіть, в адміністраціях (першій і другій) теперішнього президента Барака Обами, починаючи від намагання впровадити політику переосмислення щодо Росії, “Росія- перезавантаження” державного секретаря Гіларії Клинтон та шепотінням, почутим на ввесь світ, самого Президента Обами до Російського Президента Медведева, щоби переказати Путіну, що він буде більш гнучким у відносинах після завершення американського виборчого процесу. І навіть сьогодні, у часі затяжної війни спричиненої нападом Росії на Україну, мимо широкого уповноваження Конгресу США, Білий Дім зволікає з серйозною збройною допомогою Україні, котра допомогла б Україні не тільки боронити себе, але стратегічно, на довшу мету, захищати Європу від глобальної російської агресії.
І знов Конгрес США, з своїми передовими приятелями України, тягне проукраїнську політику, яку дуже часто зупиняє сам Президент США та його держсекретар. Навіть їх підлеглі – Постійний представник США при ООН та помічники держсекретаря- не можуть зрозуміти цієї знов угодовчої та нерозумної політики.
Тому, при сьогоднішніх обставинах, слід згадати зусилля вже молодшого покоління під проводом нових очільників: президентів УККА Михайла Савківа та Тамари Галло-Олексій, які, немов каменярі, довбають цю тяжку скалу (як писав Іван Франко) американського угодовства у відношеннях до Росії, яка не тільки не є жертвою будь яких агресій, але являється , так як і в минулому, одним з найбільш безсовісних агресорів в історії світу.
На протязі три четверті століття УККА– це єдиний систематичний та невтомний голос патріотичної української громади США різних поколінь та при різних обставинах. УККА заслуговує на наше признання за його роботу і підтримку для дальшої діяльності. Многая літа, УККА!
22 травня 2015 Аскольд С. Лозинський
Автор був екзекутивним віце-президентом УККА від 1990-1992 та Президентом УККА від 1992-2000 років.
