День Покрови в Україні сьогодні
Свято Покрови Божої Матері традиційно відзначається українцями як релігійне свято Пресвятої Богородиці, а сьогодні також державно як день захисника. Ця довга традиція покрови Божої Матері над нашими збройними силами хіба походить ще з княжих днів, її відзначували також наші козаки та українські воїни у модерній добі.
Цьогорічні відзначення у Києві завершилися коли представник партії “Демократична Сокира” (так дійсно називається партія, хіба гіперболічне бо дійсно заперечення в двох словах) промовив дуже палкі фрази та закінчив віче на Майдані Незалежності і запропонував ще поза програмою піти на Банкову до Президента, щоби сказати йому тверді слова “Ні капітуляції”. Година була 18:30 вечером. Було на Майдані ще кілька тисяч осіб з синьо-жовтими прапорами. Між ними було дуже багато молоді. І це особливо зробило вражіння окрім прапорів. Старші вже здебільша розійшлись а то і розїхались.
Захід розпочався далеко раніше. Його відкрили гімном і молитвою представника Православної Церкви України і виступом речника Партії “Свобода” ще о 13 годині пополудні у Шевченківському парку як відзначення річниці Української Повстанської Армії. Впродовж дня на різних майданах, а також на Хрещатику були навіть десятки тисяч партійців, ветеранів, воїнів, старих та дуже молодих облич з різних сторін України. Майоріли різні прапори, українські синьо-жовті, червоно-чорні, партійні, військові, регіональні навіть з Маріуполя. Я також став в ряди з Українською Добровольчою Армією, її капеланом та другим українським американцем та американським прапором. Московсько чи суржиково мовний чоловік приходив і казав забрати американський прапор, мовляв, “При чому тут США — це компрометація”. Я відповів що США стратегічний партнер України і, що йому треба учитися щоб зрозуміти, що прапор США тут має бути.
Чи людина українська чи ні, спостерігаючи це явище людина мусіла би втішатися цими подіями, а зокрема участю молодих людей. Була там суржикова жінка з Маріуполя яка в минулому захищала своє місто від москалів. Наскільки віддана вона була Україні хіба немає таких чисто україномовних. Був також полк чеченців з своїм легендарним командиром котрий воював ще з Дудаєвим.
Правда на протязі цілого заходу, тут не переважав зокрема розум над емоціами, говорили навіть таке що знищимо Росію. Очевидно не казали як. Але одне було яскравим, що в Україні немає байдужості. Народ живе подіями батьківщини, реагує на політичні процеси. Зокрема активно діє громадянське суспільство. Кращого вияву демократичності та вияву громадянського суспільства не знайдеш у найбільш демократичних країнах світу. Україна у відкритому діалозі громадянства з владою далеко не Союз ані не Російська Федерація. Це вияв сильної волі народу. Це найцінніший капітал України — її неперевершений ініціативний люд.
Чи помиляється Президент Зеленський з Стейнмайера формулою? Я не збираюся її аналізувати ані тлумачити бо по перше така формуловка була просто пропозицією Міністра закордонних справ Німеччини. Як вона стала документом до підписання не знаю. Зрештою з підписами чи без ця формула досі не спрацювала і не дасть плодів у майбутньому. Треба буде змінювати Нормандський формат.
Демонстранти були дуже впевненими у своїх поглядах хоча і самі позиції не були однорідними. Але до речі не знаю чи помилковість Президента Зеленського у цьому ділі актуальна бо політика, а тим більше дипломатія це дуже закручене діло. Москва не відступить аж поки її притиснуть санкціями настільки що сам Кремль збанкротує.
Важливішим на мою думку це, щоби Президент Зеленський зрозумів, що він не на екрані актор як колись, а у дійсності “слуга народу”. Він актор на фоні Мінських домовлень бо ці домовлення сьогодні для публічних відносин, а не розв’язання конфліктів. Хіба Президент це дуже чітко зрозуміє.
Я горджусь що належу до цього одчайдушного народу який завсігди проти капітуляції хоча я не завжди з ним погоджуюся щодо тонкущів. Це може бути бо я вже старий і може тому вже не запалений революційним духом іти на Москву але суть,навіть я старий зрозумів, Українці не хочуть капітуляції. На майданах вони говорили про перемогу, про це, що треба шукати закінчення війни але не можна віддати ні грядку української території.
Ми українці в основі мирні люди але нехай чужинці, а зокрема вороги не думають, що тому що ми мирні і добрі, ми готові віддавати наші цінності. Під кінець я дивився на обличчя української дівчинки на Майдані. Вона не мала більше12 років. Вона аж жевріла словами промовців хоча вони були інколи не дуже змістовними. Це її не обходило. У неї горіла українська душа. То ніщо що слова інколи не сумісні з дійсністю. Я подумав, Слава тобі Україно, що ти породила таку націю. Мені інколи встидно, що на старість я сам став таким вигідним прагматистом!
У вечорі українська футбольна збірна на Олімпійському стадіону перемогла збірну Португалії. Ця перемога не була передбачена, тим більше що Україна грала майже половину гри у зменшеному складі. Мабуть енергія українських глядачів зрівняла сили української команди. Сила України у її народі. З цим мусить рахуватися весь світ!
15 жовтня 2019 року Аскольд С. Лозинський
