Чи потрібен Україні Мінськ-3?
Святослав Караванський
(До уваги лідерів України)
Ми вже маємо дві Мінських угоди; чи потрібна третя?
Заскочені таким питанням, ми в першій хвилині скажемо: “Ні!”, а коли подумаємо – скажемо “Так, потрібна”.
Річ у тім що Мінські угоди – це аж-он-який класний матеріял для майбутнього суду в Гаазі над агресором. У разі такого суду, цього матеріялу цілком вистачить, щоб винести відповідний вирок.
Але тут є одна заковика.
Матеріялу то досить, але він не повний. Деякі сторони агресії лишуться поза увагою суду і не зайдуть у вирок.
“Які саме?” – спитає цікавий читач.
А он які:
Протягом 2014 та половини 2015 років СБУ розкрила і знешкодила десятки диверсійних груп в Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Херсоні, Миколаєві, Сумах та инших містах України, засланих розвідчими службами РФ. Ці групи засилано до нас з єдиною метою: розпалити в Україні сценарії, які вдалося “задіяти” в Донецькій та Луганській областях, і створити в низці областей України ніби-незалежні “республіки” з дальшим приєднанням їх до РФ.
В усіх пунктах Мінських угод про цю диверсійну діяльність Москви, спрямовану на розвиток дальших кривавих подій у “братній” для Росії Україні, нема жодної згадки.
А ці факти, на нашу думку, конче потрібно занести до Мінських угод, зобов’язавши учасників угод відмовитися від підривних дій.
Саме для цього потрібен Мінськ-3.
Пресидентові України варто порушити це питання перед західними лідерами, а тоді разом з ними і перед Москвою.
Реакція Москви може бути різною. Може бути різка відмова. А може бути і згода, Бо Москва хоче виглядати перед світом, як сторона, з якою можна домовлятися, бо у світі існує цілком правильний погляд, що договори з Москвою не варті паперу, на яких їх писано.
Москві конче потрібно не виглядати агресором, щоб замилювати очі лідерам Вільного світу, відносини з якими багато важать для Росії, після того, як Захід встав на захист України. Санкції Заходу примусили московського Гітлера піти на Мінські угоди, щоб замилити очі світові і
під маркою перемир’я збутися санкцій. Цій же меті мала служити і зустріч у Сочі Путина з Державним секретарем США Керрі.
На превеликий жаль для Гітлера-2, Керрі, а отже і Президент США Обама, не клюють на московську “чорнуху” і стоять за дійсне, а не уявне дотримання Мінських угод. Так само твердо стоїть за справжнє, а не фіктивне дотримання Мінських угод і ЕС.
Москва вдається до дальших махінацій. Тут варто послухати Міністра іноземних справ РФ Лаврова. Він у сучасного Гітлера виконує функцію Гебельса у Гітлера першого. Лавров заявляє, що ніби-республіки “ДНР” та “ЛНР” мають лишатися областями України з особливим статусом. Тобто Москва хоче дальше розширення диверсійної діяльности в Україні покласти на ці дві області, які, будучи у складі України, переберуть на себе функції руйнівників української державности.
Для більшої віри своїм словам Лавров пускає поголос про відмову Кремля від ідеї Новоросії, що може бути й правдою, але викликаною зовсім иншими причинами. Москва, бачивши нульовий відгук в Україні на цей кремлівський забіг, вирішила тимчасово, відмовитися від цієї ідеї.
Москва крутить на всі боки, щоб змінити твердість Вільного світу щодо України.
Будемо сподіватись, що ці й инші забіги кремлівського Чингиз-хана не похитнуть позицію ні США ні ЕС.
