Ярослава Музика – художниця, майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, реставратор (130 років тому)
130 років тому:
10.01.1894 – у с. Залізці на Тернопільщині народилася Ярослава Музика, художниця, майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, реставратор. Батько Лев Стефанович – адвокат, суддя повітового суду, мати Теодора з дому Савчинських – походила з давнього священичого роду. Племінниця Соломії Крушельницької. Навчалася в Мистецькій студії Станіслава Батовського-Качора у Львові (1917-1919), на факультеті пластики Вільної академії мистецтв у Львові (1920-1923), під опікою Івана Труша та Михайла Бойчука активно займалася самоосвітою. 1924 вийшла заміж за професора мікробіології та проректора Таємного університету у Львові Максима Музику. Від 1924 – рисувальниця, а від 1928 – реставратор Національного музею у Львові. За рекомендацією І. Свєнціцького стажувалася в реставраційній майстерні у Києві (від березня 1927) та Москві, вивчала давньоруські фрески та музейні іконописні збірки Новгорода та Пскова. Один з творців реставраційної майстерні Національного музею. 1935 вдосконалювала мистецький фах у Вільній академії А. Льота в Парижі. З власними творами дебютувала 1921 на виставці «Гуртка діячів українського мистецтва», відтак експонувалася у Львові, Києві, Празі, Лос-Анджелесі, Берліні, Чикаґо, Неаполі. Співзасновниця і незмінний секретар Асоціації незалежних українських мистців (1931-1939). Співорганізаторка Українського жіночого конгресу у Станіславі (нині Івано-Франківськ; 1934), членкиня «Союзу українок». Членкиня Спілки художників України (1940), організаторка художніх виставок у Львові, Харкові, Києві, Одесі, Москві. З початком німецько-радянської війни чоловіка, як вченого та заступника директора медінституту, евакуювали до Середньої Азії. Весь період гітлерівської окупації виживала випадковими заробітками.
У листопаді 1944 за дорученням ОУН стала посередником в організації переговорів між керівництвом українського підпілля та представниками радянської влади про вияснення можливости уникнення масштабного кровопролиття з обох сторін. Головний командир УПА поставився до такої ініціативи скептично, проте погодився на її реалізацію. Зустріч «уповноважених представників» уряду УРСР, насправді полковника держбезпеки С. Каріна-Даниленка та капітана НКДБ А. Хорошуна, який представився письменником і працівником Раднаркому Андрієм Головком та членів Проводу ОУН Д. Маївського та Я. Бусола відбулася в ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 на хуторі Козівського району на Тернопільщині. За різними «незначними» ознаками підпільники зрозуміли, що на розмову прийшли працівники спецслужб, а не представники уряду. З огляду на безперспективність подальших розмов з окупантом керівництво ОУН відмовилось продовжувати перемовини. Карін через Я. Музику декілька разів намагався поновити зустрічі, проте підпільники більше не відповідали. Справу на Я. Музику як українську націоналістку НКВС відкрило ще 1944, проте з арештом не поспішало. Заарештована 1948 під час перебування у Будинку творчости в Гурзуфі (Крим). Як привід для арешту обрали абсурдно-оригінальне звинувачення: малюнки кримських краєвидів були потрактовані як шпигунство на користь Туреччини. Засуджена на 25 років виправно-трудових таборів, перебувала у таборах Сибіру та Казахстану, де стала інвалідом ІІ-ї групи, 1955 завдяки численним клопотанням відомих діячів культури звільнена достроково. Належала до когорти «шістдесятників». 1972, маючи 78 років, допитувана КДБ у справі поширення самвидавським способом творів Ігоря Калинця.
Автор понад 2000 творів у різноманітних видах і техніках мистецтва: живопис, графіка, мозаїка, емаль, карбування, килимарство, тиснення на шкірі, батик, інкрустація, аплікації, мініатюри із слюди тощо. Автор статей і нарисів на теми мистецтва та творчости відомих українських мистців. Як колекціонер зібрала тисячі одиниць народного мистецтва, особливо з Карпат. Велетенська її заслуга у збереженні архівних документів АНУМ, багатьох творів М. Бойчука та художників львівського авангарду. Власні твори та багату колекцію й архів заповіла Львівській галереї мистецтв. В радянський час майже не згадувалася в спеціальній літературі. Померла у Львові 1973.
Віра Стецько, мистецтвознавець: «Доля мисткині – яскравий приклад того, як не вміють у нас берегти і таланти, і пам’ять про тих, чия творчість – істинно національна за змістом і духом, сучасна за формою і невтомна в пошуках нового. … внесок її безцінний – і як мисткині, і як дослідника, збирача та поціновувача кращих зразків народного мистецтва».
