130-ліття від народження Cлуги Божого і Українського Народу кардинала і Патріярха – Йосифа Сліпого
«Народе мій, стань уже раз собою! – неодноразово говорив у своїх проповідях Йосип Сліпий. – Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!.. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому за всяку ціну втримати єдність. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність».
Йосиф Іванович Сліпий (справжнє прізвище Коберницький-Дичковський; Сліпий – прибране ним сільське прізвисько діда) народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська. Батьки з дитячих років прищепили своєму синові прагнення до знань Божих справ та любов до рідного українського народу. Через декілька десятиліть Йосиф Сліпий у своєму “Заповіті” напише: “Насамперед, у юних роках, був я добровільним Його в’язнем! Бо народився я і був вихований в українській християнській хліборобській глибоко віруючій родині. Вона передала мені та защепила в мені віру в Христа і любов до Нього! Тому сьогодні, здоганяючи їх у потойбічному світі, “де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне”, зі синівською вдячністю молюся за них! Батьки, християнська родина – це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили нації! І тому заповідаю вам: збережіть, а де її розхитано, оновіть в Українському народі справжню християнську родину, як незгасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!”. З юних років Йосиф в парі з вірою в Бога й у друге життя, вважав людською досконалістю.Дороговсказом цієї досконалості була його мораль людська і релігійна, якої була синтезою релігія, а їхньою формою церква. Початкову освіту Йосиф здобув у Вишнізчику, біля Зарваниці, укараїнську гімназію закінчив з відзначенням у Тернополі 1911 році. Студіював богословію у Львов, а з осені 1912 р. в Інзбруку, де осягнуц 1918 р. ступень доктора св.Богословії та коротко вчився у Львові. Був рукоположений на священика 30 вересня 1917р., коли митрополит А. Шептицький повернувся з російського заслання. У 1920-х роках Сліпий продовжував богословську освіту у римських університетах Грегоріанум, Анжелікум та в Орієнтальному інституті. Влітку 1922 року він повертається до Львова і стає професором Львівської духовної семінарії. У 1924 р. в університеті Грегоріанум Йосиф Сліпий здобув ступінь “магістер агрегатус” з догматики, а 1925-го – стає ректором Львівської духовної семінарії, згодом – ректором Львівської богословської академії. Одночасно Сліпий був редактором та керівником цілого ряду видань, серед яких “Видання Богословії”, “Праці Богословського наукового товариства”, “Праці Греко-католицької богословської академії”, “Аскетична бібліотека Греко-католицької духовної семінарії”, “Дзвони”, “Нива”, “Мета”. Цікавився українським мистецтвом, створив музей церковних мистецтв при Богословській академії. З 1926 Сліпий – член-куратор Українського національного музею у Львові. У 1930 був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, а в 1931р. стає заступником голови Українського католицького союзу та провідним діячем.
Хотяй український народ був слабкий і убогий, але на його хоризонті на переломі ХІХ і ХХ ст., стає Й. Сліпий в церковним і громадським світочем. Словом, появилося два велетні митрополит Андрей Шептицький і його побратим Йосиф Сліпий, які показали не тільки українцям, але цілому світові нові дороги, що провадять до добра, єдности та християнської справедливости. Отто фон Бісмарк казав: «Війни виграють не генерали, а шкільні вчителі й свідомі парафіяльні священики». З черги Грецький філософ Платон писав: ,,Нема нічого більш божественного, як виховання.Тільки завдяки належному вихованню людина робиться справжньою людиноюою’’. Найбільше зло українців заїдає в наш час, що на чолі української влади дісталися люди, які елементарних правел правління не розуміють і тим самим допроваджують до фатальних наслідків народ Укараїни. Маємо надію, що цей критичний час, коли на чолі держави стоїть неграмотний провідник, народ зрозуміє і виявить здоровий глузд щоб збутися свого театрального комедіянства. Відомо, що найбільше багацтво держави і народу не є її золоті запаси чи навіть промисловість, але розумне керівництво держави добрі вчителі і виховники, свая церква з розумним проводом це запорука за допомогою якої будується добробут нації і її світле майбутнє церкви і народу. Тому з повною свідомістю підкреслюємо, що вже у 1935 році митрополит А. Шептицький призначив Йосифа Сліпого соборним крилошанином Архікафедрального собору св. Юра та архідияконом Львівської митрополичої капітули – було це ідеальне рішення і найкращий кандидат. Й. Сліпий належно освіченик, відбув низку наукових подорожей по Західній Європі і до Святої Землі, брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі й Пінську, організував унійний з’їзд у Львові. Після початку Другої Світової війни і встановлення радянської влади у Галичині Сліпий стає коад’ютором (помічником з правом наступництва) А. Шептицького. 25 листопада 1939 р. Сліпий був іменований архієпископом Серрейським (висвячено таємно 21 грудня 1939р.). По смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року Йосиф Сліпий перебрав провід над Галицькою митрополією. Вже в тих роках Й. Сліпий глибинно розумів, що при будові держави церква відіграє одну з найважливіших ролей, а часто з державою ідентифікується. Він пояснював, що церва своїма моральними догмами споює маси зі середини й настроює їх психічно для інтерпретації свіцьких зконів. В парі з вірою в Бога працював він над досконалою освітою свого народу. Зі смертю Митрополита Андрея дня 1 листопада 1944 р. законно церкву очолив Йосиф Сліпий, який стояв за принципон що нація без релігії гине, а церква мусить служити нації.
Та на жаль не довго йому довелося займати офіціяльно престіл Галицького Митрополита. Вже 11 квітня 1945 р., ще перед закінченням війни більшовицька сталінська Росія його арештувала, разом з іншими українськими католицькими владиками. Тривалий час доля митрополита була невідомою, і лише в березні 1946 року оголошено, що митрополит Сліпий звинувачений у “ворожій діяльності проти УРСР. Сталінська Росія перепровадила псевдособор від 8-10 березня 1946 р.у Львові і майно веркви передано Російській Православній Церкві, а вірних і духовенство насильно змушували зрікатися своєї Церкви і підпорядкуватися Московському патріархатові, який був і залишається послушний прокомуністичній росийській імперії. Безмежні страждання вірних та судові процеси відбулися над митрополитом Й. Сліпим(1953, 1957, 1962) та неімовірні тортури у мордовських та сибірських таборах (всього вісімнадцять років), Сліпий намагався підтримувати зв’язки з духовенством та вірними церкви в підпіллі і в міру можливостей виконувати свої архіпастирські обов’язки. Навіть за надзвичайно важких умов Йосиф Сліпий відмовився зректися своєї віри і продовжував відправляти Службу Божу та проповідувати, залишаючись вірним своїй церкві і своєму народові. В ув’язненні цей духовний велетень перейшов неімовірні таємні судилища, нескінченні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді кати поставили собі мету усмертнити церкву і національний дух народу. Саме так багаторічні страждання на засланні описував Йосиф Сліпий в своєму “Заповіті”. Його справедливо називали “живий мученик” Сибірських концтаборів та каторжничих робіт. Богато зусиль вчинив, щоб звільнити Кардинала з російської тюремної неволі тодішній президент Америки Джон Кеннеді, Папи Павла та Микита Хрущов Їхні зусиля здіснилися у суботу 9 лютого 1963 р. Після 18-ть літьної тюрми із забороною повертатися до України Кард. опинився на волі. Звільнений Йосиф Сліпий відразу поїхав до Риму, де в коротці його витав Папа Іван ХХІІІ, який в цей час читав книжку ‘’Наслідування Хреста’’, в якій Хрестос кличе від сліз до потіхи і радости.
Звільнення у 1963 році кардинала Йосифа Сліпого, приєднують вчені його, як учасника міжнародного християнського тріо з усунення ядерної катастрофи поряд з Папою Йоаном ХХІІІ та президентом США Дж.Кеннеді. Його величав Папа Павло ІІ, як ,, найвизначнішого Мужа XX сторіччя”. Наголошуючи, що це людина, яка рятує весь світ від ядерної катастрофи, бо Ватикан і його керівник Папа Йоан ХХІІІ безпосередньо брали участь у спробах звільнення Глави УГКЦ, в тому числі зангажували М. Хрущова.
Тоді йшлосяі з гасінням Кубинської/Карибської ядерної загрози, яка була спрямована на знищення світу. У цьому ж році звільнення Й, Сліпого, життя Папи Йоана ХХІІІ та президента США Дж.Кеннеді добігло кінця. Саме тому існує чимало версій причин звільнення Йосифа Сліпого. Численні дослідники говорять про нерозкриту таємницю. Громадсько-політичний портал “Воля народу” в статті «Дороговказ Йосифа Сліпого: до 129-ї річниці Духовного Лицаря українського народу» анонсував розкриття українським дослідником спадщини духовного лідера Романом Колядюком таємниці звільнення Глави УГКЦ із радянських концтаборів. Про відкриття причин власного звільнення Йосиф Сліпий пророкував у власному Заповіті. Це розкриття дає підстави думати, що звільнення кардинала було вимушене на Микиті Хрущовові і звільнення Кардинала Сліпого призвело до гасіння гарячої фази ядерної кризи і це зупинило катастрофічну загибель людства. З цього часу ядерні арсенали почали стихати і ця гаряча фаза кризи перейшла в холодну. Деякі дослідники твердять, що це було головним мотивом звільнення Йосифа Сліпого. Папа Йоан XXIII та президент США Джон Кеннеді – три потужні лідери-християни (католики) – є чи не основними постатями, діяльність яких зупинили випробування ядерної зброї на міжнародному рівні і тим спричинилися відвернення загрози ядерного загострення тобто Кубинської/Карибської кризи – духовного і силового протистояння між США і СССР – Імперією Зла, як пізніше цю країну влучно назвав президент-християнин Рональд Рейган. Прибувши кардинал Йосиф Сліпий до Риму, він замешкав у Ватикані. Є, одначе, деякі підозри, що на заміну звільнення московськими комуністами Патрярха Й. Сліпого, Ватикан зі свого боку пішов на деякі прокомуністичні поступки, що особливо проявились уже в окремих угодовських рішеннях Другого Вселенського Ватиканського Собору… Тим не менш 11 жовтня митрополит Йосип на Вселенському соборі Католицької церкви у Ватикані запропонував створити патріархат Української Католицької Церкви і тим самим відсеперовано раз на завжди Україну від московського патріярхату і усунено трагічну в наслідках переяславську угоду яка з пониженням тягнеться до Кирило-Путінського правління по наші дні. Апостольська Столиця 23 грудня 1963 року визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Йосипа Сліпого членом Східної конґреґації; 25 січня 1965 року та папа Павло VI іменував його кардиналом з титулом «Блаженніший». З весни 1975 року Й. Сліпий користувався титулом патріарха, та Рим його таким вповністю не визнав. Щойно Папа Іван Павло II з шаною до нього ставився і доцінював його мученицькі пережиття в тюрмах СССР і заслуги перед релігійними гідностями.
Питання патріархату Української греко-католицької церкви – одне з найважливіших в її історії другої половини XX cт. Тим питанням була смертельно зацікавлена Москва. КҐБ при Раді міністрів УРСР оперативним шляхом отримав дані про те, що 8—9 жовтня 1969 р, у Римі під головуванням кардинала Сліпого проходила нарада єпископів Української греко-католицької церкви по питанню створення патріархату Української католицької церкви, – писав у доповідній записці для ЦК КПУ 24 жовтня 1969 року голова КҐБ УССР Віталій Нікітченко. Радянські спецслужби разом з російською православною церквою були зацікавлені в тому, щоб визнання патріярхат не відбулося. Більшість присутніх владик поперали, крім митрополит Філадельфійський Амвросія Сенишина, який напередодні синоду покинув Рим і не брав участі в засіданні єпископату. Патріярх Й. Сліпий виступив зворушливою доповідю на 2-й сесії Другогому Ватиканському Соборі. У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий відбув архієрейські подорожі країнами Європи, Америки, Азії, Австралії, щоб зміцнити зв’язки з українськими вірними в діаспорі.Він брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн). Під час відвідин пластової оселі «Вовча Тропа» в Іст Четгам, штат Нью-Йорк, 7 серпня 1968 року був прийнятий почесним членом пластового куреня Ватага Бурлаків. Як Верховний архієпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів Української греко-католицької церкви, з яких важливіші: 1969, 1971 і 1973 років. На останньому з них була ухвалена конституція патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у «Благовіснику Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964.У Римі за його сприяння було побудовано Собор святої Софії (посвячений у 1969) та був спіучасником побудови церкви в Люрді. Відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей, госпіціюм (посвячений 1971). Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963), науково-видавничу працю при ньому. Активізував працю Українського богословського наукового товариства (відновлене в екзилі 1960) та відновив видання «Богословія» (з 1963), 1976 — журнал «Дзвони». З його догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і Святого Таїнства та окремі праці на історичні, екуменічні теми. Праці патріарха Йосипа були зібрані й перевидані як видання Українського Католицького Університету в Римі у 1968—1976 роках (томи І—VIII).
Слід підкреслити, що у 1975 році отець Іван Гриньох ( визначний український діяч, член УГВР, який рейдом УПА дістався до вільного світу) на Літургії вперше назвав тоді вже Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого Патріархом УГКЦ. І з цього року сам Йосиф Сліпий почав підписувати документи як Патріарх. Він вважав, що необхідно жити патріархальною гідністю, щоб вона була визнана Римом та іншими Церквами, застосовуючи не церковно-правовий, а історичний аргумент: Церква спочатку мусить дозріти як структура до патріархальної гідності, щоб почати вважати себе патріархальною і щоб до цієї назви привикли традиційно інші. В 1977 році Патріарх Йосиф висвятив на єпископів у монастирі студитів Кастель Гандольфо Любомира Гузара, Івана Хому та Степана Чміля. Вони повинні були в разі потреби потрапити в УРСР і висвятити нових єпископів, якщо в підпіллі перерветься єпископська лінія рукоположень. Йосип Сліпий — автор численних наукових, передусім богословських, але також філософських та історичних праць, пастирських промов і послань, навіть описів своїх пастиських мандрівок. Ці роботи були опубліковані у 18 томах видання «Твори Патріярха і кардинала Йосипа» у 1968—1996 роках. У 2014 році Український католицький університет видав спогади Йосипа Сліпого за редакцією його багатолітнього секретаря о. Івана Дацька та Марії Горячої. За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964 року, членом Тіберійської Академії в Римі — з 1965 року, почесним доктором УВУ — з 1969 року та трьох американських і одного канадського університетів. Патрярх Й. Сліпий був це рідкісний богогослов, який своїм жертвенним життям і добротою, виховував цілі покоління. Про нього появилося безліч схвальних статей в тому на різних мовах, в яких детально описано його велич, заслуги-муки посвяту і жертвенність. Ось отець митрат Петро Хомин, редактор ,,Нашої Мети’’ в Торонто, так між іншим писав 12 лютого 1982 р. ,,Патрярх Й. Сліпий це Божий Лицар, який пережив усі диявольські сили та на копулі Української Церкви застромили Хрестовий Прапор перемоги- Слава на висотах Богу’’. В Торонтонському ,,Новому Шляху’’ (13.2 1982) написано- ,,Його дух врізьблюється безстрашністю і рішучістю на великі труди і жертви, завжди в оперті на Божу силу і силу свого народу’’. В ,,Українському Слові’’ (14. 2.1982) написано в Аргентині: ,,Сама вістка, що Блаженіший між нами, зворушила до основ не тільки мільони спраглих справедливости українських сердець, але цілий світ Його подивляє і той,що придумує які колоди кинути Блаженішому під ноги.’’ За книгою єпископа Івана Хоми “Патріярх Йосиф”, “Дон Боско”, Л.,2009 – Кардинала Йосипа Сліпого вважають за описами Олександра Хухліна в часописі “Обнова”. – ,,Упродовж свого життя Й. Сліпий був взірцем того, як треба відстоювати свою думку, віру, церкву. Адже у радянські часи бути українцем вважалося злочином, а Йосип Сліпий, як справжній українець, християнин, відстоював свою позицію. І коли його звільнили, то він став одним з небагатьох українських митрополитів, якого удостоїли звання кардинала в Римській церкві. А для “Обнови” Йосип Сліпий важливий тим, що завдяки йому, власне, й створено “Обнову” 1930 року. Недаром Валентин Мороз писав:“Не можливо зламати людей, зробити їх рабами, доки не вкрадеш у них свята, доки не зруйнуєш традицій, доки не розтопчеш їхнього храму”.Національні почування завжди були релігійними почуваннями.
Патрярх Й. Сліпий підкреслював тісний зв’язок релігії й національні цінності взаємно себе збагачують. Був це релігійно-національно велетень, який в найтяжчих роках вмів поєднувати народні і релігійні цінності, які становили синтезу нації і незломну поставу святого письма. Вже наприкінці туретього етапу свого життєвого Блаженіший Й.Сліпий уже на землі отримав велику нагороду за свої подвиги, посвяту і страждання. Ця нагода трапилася, коли він у Римі відзначив, за власними словами, «дар цей Божий – моїх 90 літ життя для Господа, Його Церкви і мого Народу». У лютому 1982 р. до Риму прибули сотні прочан й представників українських громад, установ та організацій з усього світу. Вони прилетіли поклонитися і подякувати Блаженішому Й.Сліпому – як Главі Української Церкви, яку він іменував Церквою Києва, Галича і всієї Руси в єдності зі Вселенською Христовою Церквою; як Батькові цієї Церкви. Патріарх Йосиф голосив: «Передаю вам спадщину з печаттю хреста на ній і кличу до вас усіх – встаньте, не спіть! Нехай воздвигне вас Господь!». Понад 600 мирян з усіх сторін світу приїхали до Риму складати поклін Патріархові-мученикові за Церкву і народ. Серед них був і Голова УДП й Голова Проводу ОУН Ярослав Стецько, однодумець ювіляра і співборець за суверенність України і помісність Київської Церкви. Репрезентуючи Державне Правління (УДП) і передпарламент України – Раду Сеньйорів, він міжіншим сказав: ,,Ви, Патріярше, відогравали історично-творчу ролю в нашому народі. Головною заслугою Вашою є те, що Ви об’єднали у боротьбі в одне: патріотичну, національно-визвольну ідею – з християнською, героїкою і на цій основі можна сказати- нація без релігії, мови рідної гине, а церква мусить слуюити нації, дбати за її національний розвиток, а тим самим дбати за досконалість національних цінностей, якими є дари релігії і дари народні, яке зливаються в одно і неподільне добро. Відстоюючи свою і Божу волю , християнську та національну гідність, це найповніший підсумок життя і діяльності Блаженішого Патріарха Йосифа, який у своєму заключному слові на закінчення всіх ювілейних заходів у Римі сказав: «Я щасливий, що не складаю цієї подяки сам, а разом з Вами – моїм Народом, з нашою Церквою-Страдницею, в якій покликав мене Господь Їй і вам служити, бути свідком великих діл Господніх серед нас у цьому переповненому війнами, терпіннями, поневоленнями і кривдами столітті, що його переживала наша дорога Україна і світ. Я щасливий, що можу розповідати про Божу силу цьому народу і в тому бачу моє покликання, завдання мого життя і в якійсь мірі сповнений мій обов’язок перед Богом, історією мого Народу і перед Вами, Дорогі моєму серцю брати і сестри і цілий мій народе».
Без сумніву Його справа мойсейська постать на тлі гіркого положення Церкви й народу, не зазнавала ні відпочинку, ані спокою.Терпіння в нього це наша одежа, в яку вдягаємося, це чаша страждань в його тілі. Жоден народ не має такого символа Велетня, який співпадає з найвищими ідеалами і такий він вже перейшов в анали історії людства. До завершення цього тексту на прославу Патріарха Йосифа Сліпого редактор Б.Озерський у журналі «Визвольний Шлях» за квітень 1982 р. замістив такі слова: «Мученики й Ісповідники віри, Герої і Борці за правду являються для народу могутнім стимулом і відпочинком його душі. Коли народ співає «Молитву за патріарха», то оживає вся Церква». Мабуть, варто знову відновити забуту традицію завершувати релігійні обряди церковно-національним гімном «Молитвою за Патріарха». А, може, у наш час якийсь поет і композитор напише і скомпонує актуальніший текст для нового гімну? Наприклад, на тему, словами якої Патріарх Йосиф дякував усім своїм поклонникам і якими він благословив: «як напуття на шляху Преображення і Воскресіння нашої святої Церкви і нескореного українського народу», якому ювіляр заповів словами ап. Павла «Стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові». Останні роки життя Патріарх Йосиф провів у середовищі Католицького Університету і храму Святої Софії в Римі. 7 вересня 1984 року Патріарх Йосиф помер у Римі. Папа Іван Павло ІІ, прощаючись із його тілом в соборі Святої Софії, сказав: «Це був великий чоловік. Він змагався за справедливу справу». Наступником Патріярха став Мирослав Іван Кардинал Любачівський так відзначив три основні заслуги Блаженнішого патріарха в історії церкви: “По – перше, Йосиф Сліпий високо підніс українську богословську науку, як ректор Львівської духовної семінарії, засновник Українського богословського товариства і головний редактор квартальника “Богословія”. Друга його заслуга – це вісімнадцятирічне страждання в тюрмах. Він витримав чи не найважчі часи в історії нашої церкви – сталінщину. Його безжалісно катували по більшовицьких катівнях, але митрополит давав яскравий приклад справжньої людської мужності, зразок безстрашності, терпіння. І третя заслуга патріарха Йосифа – оборона прав не тільки УГКЦ, а й усіх східних католицьких церков. Крім того, Йосиф Сліпий створив патріархат УГКЦ, вніс значний вклад в науку і культуру рідного народу”. До кінця свого життя Блаженніший залишився вірним Церкві та українському народу. У своєму “Заповіті” він просив: “Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрія…”.
Аж через вісім років після смерті патріарха стало можливим виконати його прохання. Згідно з волею Патріярха Йосифа Сліпого 27–29 серпня 1992 року з почестями на державному рівні прах кардинала урочисто перепоховали, перенесли зі собору святої Софії в Римі до крипти в соборі святого Юра у Львов і похоронили поруч його заслуженого попередника Андрея Шептицького. А у вересні 1999 року на рідній землі Йосифа, в селі Заздрість було відкрито музейно – меморіальний комплекс, в якому зібранно численні пам’ятки Й. Сліпого. Можна сміливо сказати, що село Заздрість може конкурувати із поблизькою відпустовою Зарваницею чи Почаєвом. Щороку тут буває багато людей із Заходу – Англії, Америки, Канади. Про село Заздрість вони знають навіть більше, ніж про Почаїв, адже для українців з діаспори все, що повязане з іменем Йосифа Сліпого, має особливе значення і невимовну цінність. В “Заповіті” Йосифа Сліпого останніми були слова: “Сидячи на санях на дорозі в далечінь…”, молитву мовлю до нашої Небесної Заступниці і Владичиці, Богородиці-Приснодіви: прийми під свій Могутній Покров нашу Українську Церкву і наш Український Нарід! Перепоховання відбулося з почестями на державному рівні. Його наступник Мирослав Іван Кардинал Любачівський надзвичайно високо оцінив заслуги Патріярха Й. Сліпого. Він між іншим сказав – Його безжалісно катували по більшовицьких катівнях, але Патрярх давав яскравий приклад справжньої людської мужності, зразок безстрашності, терпіння і тим заслужив собі на вічну славу.Його ім’я не тільки популярне серед народів світу, але і пам’ять про нього виражена в різній формі і в різних мовах. У багатьох містах є вулиці на його пошанування. Зокрема, у Львові, Тернополі, Коломиї, Калуші та інших містах. А понадто в Честь Патріярха увічнено у багатьох видах, що їх неможливо перерахувасти. З своїми великими заслугами Патріярх Й. Сліпий переходить в анали історії – ,,пер аспера ад астра’’. Вічна Йому пам’ять!
.
