В Києві відбулася єдина лекція історика з ФРН Ґжеґожа Россолінського-Лібе, присвячена “фашисту” Степану Бандері і ОУН. Лекція супроводжувалася політичними протестами проти її проведення від імені партії “ВО “Свобода”, що змусило німецьке посольство взяти під охорону історика і обмежити допуск слухачів.
Інші три з запланованих лекцій були відмінені. Фонд Бьолля (організатор лекцій Россолінського-Лібе) виступив із заявою, в якій стверджував, що академічні структури, які мали надати майданчики для лекцій історика, відмовилися зробити це через політичний тиск.
Фонд назвав ситуацію “плачевним станом академічних свобод в Україні” і виступив проти обмеження цих свобод.
У відповідь на заяву фонду власну заяву оприлюднив Центр польських та європейських студій НаУКМА – один із майданчиків, який відмовив у наданні приміщення для виступу Россолінського-Лібе. “Історична Правда” публікує цю заяву українською і англійською мовами.
Найближчим часом читайте на ІП конспект лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе в Києві і хронологію скандалу.
————————-
Відповідь на заяву Фонду Гайнріха Бьолля від 28 лютого 2012 року
Від імені Центру польських та європейських студій ми хотіли б прояснити деякі моменти, згадані у заяві Фонду Бьолля 28 лютого 2012 року.
По-перше, ми б хотіли спростувати ваші твердження про тиск партії “Свобода”, який нібито й спричинив наше рішення відмовити у прийнятті лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе. Це було наше незалежне рішення, про яке ми вас повідомили 8 лютого 2012 року.
По-друге – що стосується нашого побоювання “конфліктного потенціалу теми”. Це звинувачення недоречне, оскільки з 2007 року ми організували ряд публічних лекцій про історію Другої світової війни загалом і ОУН-УПА зокрема.
Кілька з цих лекцій були організовані у співпраці з Німецькою службою академічних обмінів, Фондом Бьолля і посольством Німеччини (проект під назвою “Національне державотворення в Україні XX-го сторіччя”): це виступи Пера Рудлінга “Теорія і практика: націоналістичне представлення ОУН-УПА в історії” (жовтень 2010), Франка Ґольчевскі “Значення України для Німеччини в першій половині XX сторіччя” (грудень 2010).
Крім цього, ми запрошували таких спеціалістів у цій темі як Тимоті Снайдер (січень 2010), Ґжеґож Мотика (кілька разів у 2007-2011), Джон-Пол Химка (липень 2011), Карел Беркгоф (лютий 2012). Ми сподіваємося, що цей рівень прізвищ і тем, залучених нашим центром, є достатнім для демонстрації нашої відкритості до дискусії (якщо ця дискусія підготовлена на відповідному рівні).
По-третє, було заявлено, що наша відмова була “абстрактною і неконкретною”. Ось аргументи. Ми започаткували спільний проект “Національне державотворення в Україні XX сторіччя” у 2010 році. Але з того часу відбулося лише кілька заходів, академічний рівень який був незадовільним.
Почнемо з того, що ми не мали жодного впливу на вибір запрошуваних лекторів, тож довіряли це нашим партнерам (Німецькій службі академічних обмінів, Фонду Бьолля і посольству ФРН). Однак з жовтня 2011 року стало зрозуміло, що рівень лекцій не відповідає нашим очікуванням. Лекції були розраховані на німецьку, а не на українську академічну аудиторію (повторення відомих фактів і “непроблемність” загалом).
Деякі з цих лекцій виявилися звичайними захистами дослідницьких проектів (що годиться для дослідницького семінару, але недостатньо для публічної лекції). В результаті ці заходи привабили мало людей. Після такого досвіду ми вирішили більш прискіпливо ставитися до лекторів, пропонованих нам нашими партнерами.
Наприкінці грудня 2011 року нам запропонували прийняти лекцію магістра Ґжеґожа Россолінського-Лібе, якого нам представили як аспіранта професорів Ґольчевскі і Химки. Ми дали попередню згоду, але цього разу хотіли упевнитися у відповідному академічному рівні лекції.
Перші сумніви виникли, коли ми дізналися про назву майбутньої лекції (“Український фашизм, німецький націонал-соціалізм, радянський комунізм і питання етнічного й політичного насильства в Західній Україні”) – вона була занадто широкою і демонструвала непрофесіоналізм лектора (скажімо, у вживанні анахронічного терміну “фашизм”, з історичної точки зору прикладаного хіба що до конкретної ідеології італійського фашизму. Це демонструє тенденційність такого підходу).
Після цього назва теми лекції була переформульована як “ОУН-УПА і етнічне та політичне насильство на Західній Україні, 1939-1950”, що було більш конкретним, але все ще викликало питання (приміром, які території маються на увазі під визначенням “Західна Україна у 1939-50 рр.”).
Коли ми отримали реферат лекції, виникло ще більше запитань. Згідно з рефератом, лектор планував говорити про етнічні чистки, здійснені ОУН-УПА десь у “Західній Україні”, тоді як із переліку його публікацій випливало, що він спеціалізується на історіографії, історичному дискурсі і пам’яті про Степана Бандеру.
Його проект не включав архівних досліджень, необхідних для обговорення масштабу етнічних чисток – а це є занадто контраверсійною темою, щоб поводитися з нею так легковажно. Якби він хотів поговорити про історіографію, це мало бути згадано в назві лекції. З іншого боку, у нас уже була лекція Рудлінга точнісінько на цю тему.
Остаточно на наше рішення вплинули відгуки наших західних колег, які займаються сучасною історією України – навіть якщо вони знали ім’я Россолінського-Лібе, то воно було відоме їм не за його академічні досягнення, а за його екстремістські заяви на історичних форумах і конференціях (приміром, на форумі Memory at War).
Зрештою, схоже, що наші партнери (Німецька служба академічних обмінів, Фонд Бьолля і посольство ФРН) від початку усвідомлювали конфліктний потенціал цієї лекції. Навіть до оголошення назви лекції було зрозуміло, що вона планується як скандальний захід: нас просили зайнятися питанням безпеки і забезпечити охоронців для лектора, що, на нашу думку, є недоречним для публічної лекції, організованої академічною інституцією (було схоже, ніби до нас у гості збирається Салман Рушді).
У вашій заяві ви згадали, що єдиний способом доведення чиєїсь неправоти є базована на дискусії “аргументована фахова критика”. В цій ситуації ми бачимо кілька варіантів її вирішення: ви можете організувати конференцію або підтримати публікації монографії чи збірки статей німецьких науковців.
У випадку, якщо хочете просувати молодих німецьких науковців в Україні, ви можете попросити нас організувати їхні презентації у форматі наукових семінарів, які регулярно проводяться як частина кандидатської програми НаУКМА.
З найкращими побажаннями,
Олена Бетлій, кандидат наук, директор Центру польських та європейських студій НаУКМА
Катерина Диса, PhD, заступник директора Центру польських та європейських студій НаУКМА
———————
Answer to the Heinrich Böll Foundation statement from February 28, 2012
On behalf of the Center for Polish and European Studies we would like to clarify some points mentioned in the statement of the Heinrich Böll Foundation from February 28, 2012.
First, we would like to refute your claims concerning the pressure from “Svoboda” party influencing our decision to refuse having the lecture by Grzegorz Rossolinski-Liebe. It was our own independent decision about which we have informed you on February 8, 2012.
Second, concerning us being afraid of the “conflicting potential of the topic”. This accusation is irrelevant, because since 2007 we have organized a number of public lectures about the World War II history in general, and OUN-UPA in particular. Among other lectures, there were several organized in cooperation with DAAD, Böll Foundation and German Embassy (the project called Nation State Building in 20th-century Ukraine): Per Rudling Theory and Practice: Nationalistic Historical Representations of OUN-UPA (October 2010), Frank Golczewski The Meaning of Ukraine for Germany in the first half of the 20th Century (December 2010).
Apart from that, we have invited such specialists in this field as Timothy Snyder (January 2010), Grzegorz Motyka (several times in 2007-2011), John-Paul Himka (July 2011 as part of the ReSET session about totalitarianism), Karel Berkhoff (February 2012). We hope that this range of names and topics organized by our Center is enough to demonstrate that we are open to discussion (when it is prepared on a proper level).
Third, it was claimed that our refusal had an “abstract, non-detailed” nature. Here are the arguments. We started our common project Nation State Building in 20th-century Ukraine in 2010. But since that time there were already several events, the academic level of which was unsatisfactory.
To start with, we did not have any influence on the choice of lecturers invited, and thus we had to trust our partners (DAAD, Böll Foundation and German Embassy). However, since October 2011 it became clear that quality of lectures did not meet our expectations. Lectures were elaborated for the German, but not for the Ukrainian academic audience (repeating obvious facts and being non-problematic in general).
Some of the lectures turned to be mere approbation of research projects (which is good for the format of PhD research seminar, but not enough for a public lecture). As a result, these events attracted very few people. After such an experience we decided to be more scrupulous concerning the lecturers suggested by our partners.
In late December 2011, we were suggested to host a lecture by mgr Grzegorz Rossolinski-Liebe, who was presented as a PhD student of professors Golczewski and Himka. We preliminary agreed, but this time we wanted to be sure about a proper academic level of a lecture.
The first doubts appeared when we received the title of the lecture (“Ukrainian Fascism, German National Socialism, Soviet Communism, and the Question of Ethnic and Political Violence in Western Ukraine”), which was too broad and demonstrated non-professionalism of the lecturer (for example, the use of anachronistic terms such as ‘fascism’, historically appropriate only to the particular ideology of Italian Fascism. This demonstrates that such an approach is tendentious).
Then the topic was adjusted and reformulated as “OUN-UPA and Ethnic and Political Violence in Western Ukraine, 1939-1950”, which was more precise, but still arose questions (for example, which territories are meant under Western Ukraine in 1939-1950). When we received the abstract, even more questions appeared.
According to the abstract, the lecturer was going to talk about ethnic cleansings by OUN-UPA somewhere in “Western Ukraine”, while from the list of his publications it follows that he is specializing in historiography, historical discourse and memory studies on Stepan Bandera.
His project does not involve archival research necessary to discuss the scale of ethnic cleansings, which is highly controversial topic to be handled so carelessly. If he wanted to talk about historiography it should have been mentioned in the title of the lecture. On the other hand, we already had Rudling’s lecture precisely about this topic.
Additionally, our final decision was supported by feedbacks received from Western colleagues, who work on modern Ukrainian history: even if they knew the name of Rossolinski-Liebe, they knew him not for his academic achievements, but for his extremist statements made on historical forums and conferences (for example, in Memory at War forum).
Finally, it seems like our partners (DAAD, Böll Foundation and German Embassy) from the very beginning were aware of the conflicting potential of this lecture. Even before the title was announced, it was clear that the lecture is planned as a scandalous event: we were asked to take care of security matter and to provide bodyguards for the lecturer, which in our opinion is inappropriate for the public lecture, organized by the academic institution (it looked like we were expecting Salman Rushdie to be our guest).
In your statement you have mentioned that ‘well-reasoned professional criticism’ based on discussion is the only way to prove somebody’s point of view. In this situation we see several solutions to this: you may either organize the conference or support publications of monographs and collections of articles by German scholars.
In case you would like to promote young German researchers in Ukraine you may ask us to organize their presentations within the format of PhD research seminars, which are regularly hold as part of the NaUKMA PhD program.
With best regards,
Olena Betlii, Candidate of science, Director of the Center for Polish and European Studies at NaUKMA
Kateryna Dysa, PhD, Vice-Director of the Center for Polish and European Studies at NaUKMA
