Нещодавній обшук, а точніше сказати – розгром Бібліотеки української літератури в Москві із вилученням «видань екстремістського характеру» та затриманням директора бібліотеки Наталії Шаріної, можна сміливо називати не інакше як проявом самого натурального нацизму з присмаком сталінщини. Адже свого часу гітлерівська НСДАП запустила маховик репресій проти інакомислячих саме з розправи над «неугодною» літературою, яку було публічно спалено.
Що ж до ситуації з українською бібліотекою, то тут доречною є алегорія про змію, що сама себе кусає за хвіст. Адже, за інформацією ТСН, заступник голови громадської організації “Українці Москви” Валерій Семененко в інтерв’ю радіостанції “Говорит Москва” вже заявив, що Шаріну поставили “з метою очистити Бібліотеку української літератури від так званої бандерівської зарази”. “Вона завзято взялася за це очищення, а тепер сама під жорна потрапила”, – цитує слова Семененка ТСН.
Що ж, у даному випадку держава, за висловом східного мудреця, якраз і розправляється з тими, хто їй найбільш фанатично служить. А ще треба додати, що зрадників і манкуртів ніде не люблять, відтак система час від часу знищує й їх.
Втім, Шаріна намагається відбиватися від критики, а щодо обшуку заявляє, що деякі книги їй підкинули. Зокрема йдеться про нібито «праці Дмитра Корчинського».
Це, звичайно, поки що здогадки і припущення. А факти свідчать про те, що з бібліотеки та особисто у Шаріної було вилучено збірник досліджень про Голодомор, видання Оксани Забужко, кілька примірників газети «Час руху», дитячий журнал “Барвінок” за нібито зображення червоно-чорного прапора і сім книжок Дмитра Павличка. Маразматична запопадливість російських спецслужб, які намагаються знайти «Правий сектор» навіть там, де його теоретично бути не може, вказують, вочевидь на те, що путінський режим усіма силами намагається відволікти населення від поганої соціально-економічної ситуації в країні та показати хоч якусь перемогу над «бандерівською хунтою» в світлі припинення бойових дій на Донбасі.
Пошук ворогів там, де їх немає – це риса режимів, які проходять передостанню стадію перед своїм крахом. І якщо сталінський режим втримався на ногах завдяки війні та нерішучості союзників по антигітлерівській коаліції у їх спробах добити СРСР, то тепер Путіну допомоги чекати нема звідки. Хіба яка-небудь Північна Корея активізується і що небудь утне. Але в це мало віриться. «Рускій мір» зазнає поразки, від безвиході Путін пнеться в Сирію, а в самій Росії зачищає все і всіх, навіть тих, хто підтримує дах вже досить хиткої московської тиранії.
Сергій Багряний
