Що його звали Олег Мужчиль, я, звичайно, і гадки не мала. Для мене він був Лісник, або Сергій Аміров – по Фейсбуку. Аміров, до речі, від ісламського терміну “амір” – командир. “Сергей Командиров” – посміхнувшись, пояснив він. А справжні імена – навіть імена, не тільки прізвища – у нас питати не прийнято.
Він очолював один з підрозділів розвідки ДУК ПС (вийшов з ДУК за власним бажанням у кінці літа). Був висококваліфікованим розвідником-диверсантом і авантюристом до мозку кісток. Воював, за його словами, у Другу чеченську (на боці чеченців). Його не раз арештовували. Сидів у “Матросській тишині”. Розказував, що там усюди килими і абсолютна тиша, яка діє на психіку краще за будь-які тортури. Кілька тижнів такого сидіння в “одиночці” – і переважна більшість людей готові розказати слідчим усе завгодно – просто за право поговорити з живою людиною.
Він очолював Духовне управління українських буддистів, був настоятелем буддійського монастиря. Почувши про це від нього, я недовірливо спитала, чи він справді щиро сповідує буддизм чи це для нього одне з багатьох прикриттів розвідника. “Одно другому не мешает, – посміхаючись, казав він. – Я путешествую по буддийским храмам, это моя легенда. И, конечно, я настоящий буддист”.
Він не без захвату розповідав, як одного разу в Росії його намагалися “розколоти” справжні професіонали. Йому підставили освіченого буддиста (або спеціаліста з питань буддизму), який побував у тих самих священних місцях, їм було про що поговорити. Під час спілкування “буддист” час від часу вживав терміни, які стосуються іншої релігії – не пам’ятаю, можливо, індуїзму чи даосизму. Людина, для якої буддизм – лише поверхнево вивчена шпигунська легенда, ні за що не помітила б цього нюансу. Але Лісник, справжній буддист, одразу це помітив і зрозумів, що це підставна особа, яка намагається вивести його на чисту воду. “Ось так потрібно працювати”, – казав він.
Він був родом зі східної України. Очолював кілька автономних груп, які з початку війни активно працювали на окупованих територіях і навіть на території Росії. Я бачила відеоролики з їхніх операцій – працювали добре. Згодом – причина мені невідома – Лісник осів на контрольованій Україною території, перевіз сюди частину своїх людей. Серед них були громадяни РФ, з тамтешніх радикальних опозиційних кіл, я особисто бачила двох.
Вживу ми з ним познайомились на початку літа цього року, коли він з кількома людьми осів на нашій базі. Познайомились і майже подружилися – з того моменту, коли він раптово з’ясував, що принаймні по одній з його улюблених спеціалізацій я володію знаннями і можу розмовляти з ним на рівних. Після цього була не одна ніч балачок взагалі про все – від серйозних політичних питань до дрібних випадків із життя. Розповідав таке – дуже шкодую, що не записувала по свіжих слідах. Мене дивувала легкість, з якою він розказував про те, про що люди його професії зазвичай мовчать. А коли я кудись ненадовго від’їжджала, він незмінно годував замкненого у моїй кімнаті Комцю Ватничка.
У минулому він, як і мій батько, був акваріумістом – це була ще одна спільна тема для розмов. Пам’ятаю, розказував, як неймовірно дорого коштує тримати акваріуми з морськими рибами і водоростями, і як заробляють (і як ризикують) контрабандисти, які переправляють сюди екзотичних морських риб і рідкісні корали. Не пам’ятаю, чи встиг особисто він позайматися такою контрабандою, але не здивуюся, якщо встиг, причому не для заробітку, а для власного задоволення. Він був з тих людей, для яких авантюра – все.
Неймовірно розумний, ерудований, харизматичний, з блискавичною реакцією. Це про нього колись я розказувала історію, як він у небезпечній ситуації з неймовірною швидкістю рив окоп і на питання: “Что, решил вспомнить молодость?” миттєво відповів: “Нет, решил встретить старость”. Підтягнутий, рухливий, без шкідливих звичок, виглядав дуже молодо – як на мене, років на 40, я дуже здивувалася, коли дізналась, що йому за 50.
Розумом, лексикою, манерою говорити, парадоксальністю мислення, навіть блиском очей він нагадував мені Дмитра Корчинського. “Чому я сиджу і дивлюся на тебе, а бачу Корчинського?” – врешті-решт напряму спитала я.
– Потому что мы были в одних и тех же местах, учились у тех же людей, читали те же книги. Но разница между нами в том, что он философ, то есть, балабол, который ничего не довел до конца, а я военный, и я человек дела.
Його стосунки з “Правим сектором” були дуже складними. Дмитра Яроша він тупо ненавидів, асоціював себе лише з ДУК, і те – з деякими “оговорками”. Постійно закликав до бунтів, терактів, будь-яких силових дій, як маячню сприймав усі аргументи на тему, що не можна робити такі речі, поки в державі не назріла революційна ситуація. Аргументовано, на історичних і сучасних прикладах, пояснював, що думка більшості – ніщо, що історію творять одиниці, відчайдухи. Чи не всі його розмови крутилися навколо цього. Говорив спокійно, переконливо, на вигляд абсолютно щиро.
На своїй сторінці у Фейсбук він постійно лаяв Яроша, ПС і взагалі всіх за млявість, нерішучість, неготовність вже зараз підривати усе, що рухається, і стріляти в усе, що піднімає голову. Це було занадто навіть для найрадикальніших наших радикалів, і врешті-решт ми з Лісником попрощалися. Не вигнали – пішов сам. Не знаю, як інші, а я, якщо чесно, зітхнула з полегшенням.
Як вам така, наприклад, розмова. Я почала казати, що якби завтра, припустимо, відбувся переворот і президентом України став би Ярош, жодна держава світу не визнала б нову владу.
Лісник перебив:
– Кто угодно, только не Ярош. Это вообще не тот человек.
– Послухай, я не схильна обожествляти Яроша, але реально кращого наразі не знаю. Він може чогось не знати або не вміти, але є головне – він порядна людина.
– А я худшего не знаю. Его уровень – сельский учитель, это максимум. А порядочность в политике… – і весело засміявся. Лісник чхати хотів на порядність і казав це абсолютно відверто. Можливо, він вважав її прийнятною у стосунках між друзями, але не більше.
Звичайно, я спитала в нього, що він взагалі робить у ПС, якщо так ставиться до Яроша. Він відповів, що він не в ПС, а лише в ДУК, і ДУК потрібен йому для того, щоб знайомитись з цікавими йому людьми. Щоб приходити до них не з вулиці, а під брендом ДУК.
Далі я спитала: “Якщо не Ярош, то ХТО??? Не можу ж я підозрювати тебе у бажанні привести до влади Сєню або Юлю”.
– Я сам. И больше никто.
– У тебе такі амбіції? – я спочатку вирішила, що це жарт.
– Ну, если я возглавляю всех украинских буддистов, как ты думаешь, есть у меня амбиции? Я просто никого не вижу больше, кто потянет.
Я пробувала казати щось про те, що кар’єрна “стеля” для розвідника – це голова СБУ чи ГУР. Можна, звичайно, і вище, але для цього треба зав’язати з професією і років 5-10 побути публічною людиною, щоб тебе знали… Він мене не почув. Я вирішила тоді, що людина трохи втратила зв’язок із реальністю.
Дмитро Ярош, у свою чергу, поважав Лісника за професіоналізм, але не довіряв йому ні хвилини і закликав ставитись до цієї людини з великою обережністю.
У підрозділі Амірова, зокрема, були люди, про яких нічого хорошого сказати не можу. У нас була база біля великого ставка, на якій знаходились кілька невеличких підрозділів зі своїми командирами, і всі вони підпорядковувались нашому старшому командиру, який перебував на тій же базі. І от люди Лісника почали брати з місцевих рибалок плату за право ловити рибу у цьому ставку. Решта бійців, включно зі старшим, про це нічого не знали. Рибалки платили, але коли їм підняли ціни, поскаржилися на правосєків, які їх обдирають, і в нас почалися проблеми. (Нагадаю, що в “зоні АТО” правосєків взагалі офіційно немає). Ми доволі довго думали, що ВСП, яка заявилася на базу (добре, що нас попередили і вони нікого не застали) вигадує нісенітниці про якісь там скарги на нас.
Одразу після цієї історії Лісник і його люди буквально за півдня з нашої бази з’їхали. Більше я його не бачила. Тільки читала гнівні пости у Фейсбуці, де мало не кожне друге слово було на кшталт “підрив” і де наїзди на ПС чергувалися з повідомленнями ЗМІ про різні силові акції – не без натяку, що групи Лісника якось причетні до цього.
ІМХО, він просто загрався. Хочеш підривати – підривай, хочеш скидати – скидай, але мовчи, не піарся. Воюємо ж ми з квітня місяця мовчки, таємно, маскуючись під інші підрозділи, нікому сторонньому не розповідаючи про те, що робимо. Навіть зараз, коли я це пишу, наші хлопці в полі, на ворожій території.
Дурнею було б думати, що СБУшники не моніторять твій Фейсбук і не стежать за тобою, якщо ти у кожному пості закликаєш до державного перевороту. І не пристрелять тебе, якщо ти сидиш у квартирі, набитій зброєю.
Він казав, що в нього амбіції, що він хоче бути диктатором – але, як на мою думку, не стільки там було тих амбіцій, скільки потягу до пригод, ексцентричності натури, яка й призвела до його загибелі.
Його б енергію і знання у правильне русло… Там, влітку на базі, він часто вдягав кікімору і зникав десь на півдня-день. Одного разу приходить веселий і розказує, як провчив наших солдатиків, які розслабились і ловили рибу, не виставивши охорону. Підкрався до них під виглядом сепарського диверсанта, роззброїв і взяв у полон. Сказав їм потім, що якщо вони так робитимуть і надалі, то не вони їстимуть рибу, а риба їстиме їх. Може, він і правильно зробив – краще він їх повчить, ніж супротивник, але я тоді намагалася витягнути наших полонених, і ще довго не могла позбутися думки, що ніж знущатися з лохуватих солдатиків, краще б він, з такими навичками, парочку матьорих “сепарів” мені на обмін привів…
Чи працював він на ФСБ чи ГРУ – не знаю. Казати такі речі без серйозних доказів неприпустимо. Чи міг працювати? Як на мене, він міг працювати на будь-яку розвідку світу, співпраця з якою могла б задовольнити його бажання жити так, як він хотів жити, робити те, що він хотів робити. Думаю, що за рахунок свого розуму і кваліфікації він розраховував усіх переграти – переграти, знов-таки, не в інтересах України чи якоїсь структури – а так, задоволення заради.
Кінець Лісника, в принципі, був закономірним. І як би там не було, він, Лісник, заслуговує на повагу – за те, що, на відміну від десятків інших, що підбивають інших на подвиги, в лапках і без лапок, а самі відсиджуються в безпеці – “відповів за базар” і пішов своїм шляхом до кінця.
