14 січня у Колонній залі КМДА відбувся Вечір Різдвяних Василів. Продовжуючи традицію Євгена Сверстюка, Український інститут національної пам’яті та видавництво «Кліо» запросили на це шановане в народі свято всіх охочих. Приходили цілими родинами. У великій залі яблуку ніде було впасти.
Свято було започатковане в часи відновлення української державності на початку 90-х філософом, публіцистом, дисидентом Євгеном Сверстюком, як вечір пам’яті видатних українських патріотів Василів, які народилися в ці Різдвяні дні. Учасники урочистого дійства згадували «різдвяних Василів»: Василя Чумака, котрий загинув у 18 років, Василя Еллана-Блакитного, котрий 34 роки прожив, Василя Симоненка – 28 років життя, а найбільше говорили про Василя Стуса, котрий прожив 47 років. Згадали і відомого в світі й Україні самовідданого патріота, що пішов добровольцем на війну з московськими окупантами на Донбасі і віддав своє життя за Україну, світової слави оперну зірку – Василя Сліпака.
Цього року Вечір Різдвяних Василів був приурочений до 80-річчя з дня народження Василя Стуса (6 січня).
За життя Євгена Олександровича в цей день відбувалося оголошення лауреатів премії Василя Стуса. Відтак, тепер це також і вечір пам’яті і Євгена Сверстюка. Слово Євгена Олександровича теж звучало на вечорі, адже збереглись записи голосу засновника події. Зокрема присутні змогли почути фрагменти аудіозаписів спогадів Євгена Сверстюка про Василя Стуса. Його справу продовжує нині політв’язень і дослідник історії дисидентського руху Василь Овсієнко, який у своєму виступі продемонстрував присутнім табірну робу, в яких ходили в ув’язненні і він, і Василь Стус й багато інших українських дисидентів: Олекса Тихий, Валерій Марченко, Юрко Литвин, Левко Лук’яненко, Іван Сокульський, Приходько…, а також табірні ключі від камер, в яких вони сиділи… Вони почувалися українцями, тоді, коли це було дуже небезпечно. Проникливо й натхненно Василь Овсієнко прочитав пророчий вірш Василя Стуса про історичну смерть та відповідальність Московської імперії, скоєні нею протягом багатьох віків «О вороже, коли тобі проститься…»:
О вороже, коли тобі проститься гик передсмертний
І тяжка сльоза розстріляних, замучених забитих,
По Соловках, Сибірах, Магадана,
Державо тьми, і тьми, і тьми…
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
а добре знаєш — грішник усесвітній
світ за очі од себе не втече.
Це божевілля пориву, ця рвань
всеперелетів — з пекла і до раю,
це надвисання в смерть, оця жага
розтлінного весь білий світ розтлити
і все товкти, товкти зболілу жертву,
щоб вирвати прощення за свої
жахливі окрутенства — то занадто
позначене по душах і хребтах.
Тота сльоза тебе іспопелить
і лютий зойк завруниться стожало
ланами й луками. І ти збагнеш
обнавіснілу всенищівність роду.
Володарю своєї смерти, доля —
всепам’ятна, всечула, всевидюща —
нічого не забуде, ні простить.
«Оце Василів смертний вирок Російській Імперії. І цей вирок уже здійснюється. Вони посунули в Крим, в Донбас, і там знайдуть свій кінець!», – підсумував Василь Овсієнко.
У заході взяли також участь голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, голова фракції ВО «Свобода» у Київраді Юрій Сиротюк, барди й виконавці: Ігор Жук, Неля Франчук, Григорій Лук’яненко та Мар’яна Лук’яненко, віртуозний скрипаль Кирило Стеценко. Виступав та вів захід актор, бард Кирило Булкін. Всі присутні були радісно захоплені Різдвяними Дійствами у виконанні дитячого фольклорного театру «Дай Боже» (керівник Ольга Мельник) та дитячого фольклорного гурту «Орелі» Музею Івана Гончара.
Під час вечора працювала книжкова виставка-ярмарок історичних й літературних бестселерів видавництва «Кліо», де можна було придбати зокрема й твори Різдвяних Василів.
P.S. На початку 90-х років збирали гроші, щоб поставити пам’ятник Василеві Стусу на Львівській площі, але потім інфляція з’їла ті гроші. Євген Сверстюк висловлював ідею, щоб поставити пам’ятник біля парламентської бібліотеки на вулиці Грушевського, де до недавнього часу стояв комуніст Петровський. А потім висловилися так: може нам поставити там не тільки Василя, а й Литвина, Тихого, Марченка…, котрі, як і Стус, не скорившись, прийняли мученицьку смерть в радянських таборах. Але й досі в Києві пам’ятника немає… (Пам’ятник Василеві Стусу є у Вінниці і в його рідному селі Рахнівка є погруддя).
Георгій Лук’янчук
