9-го березня у молодіжному центрі “OST” відбувся кінофестиваль “Криваві совєти”. Організаторами цього заходу виступили “Молодий народний рух” та ВМГО в ХО “Молодіжний націоналістичний конґрес”. На початку фестивалю сталася затримка через байдуже ставлення господарів закладу. Проте це не засмутило людей, вони готові були почекати, щоб потрапити на перегляд цікавих фільмів.
Відбувся показ наступних фільмів: “Радянська історія”, “Вишневі ночі”, “Стеком та шаблею”. Як відзначили організатори фестивалю: ці стрічки було б краще показати у “день радянської армії”, щоб розвінчати міфи, утворені про неї. Проте, на жаль поки що неможливо запустити показ у всіх містах одразу. Тому відкриття відбулося в Києві 23 лютого. А далі фестиваль мандрує містами України. Так як у Харкові він опинився саме у день народження Кобзаря, вирішили скоригувати репертуар і додати в нього документальний фільм Романа Коваля “Стеком та шаблею”. В цій стрічці розповідається дивовижна та вражаюча доля скульптора Михайла Гаврилка. Саме ця людина виліпила перші погруддя та пам’ятники Тарасові Шевченку, зробила образ Кобзаря таким, яким ми знаємо його нині. Організатори також зазначають, що наступного року планується показати більше документальних фільмів до того ж тепер на широкому екрані, на їх думку це приверне більш широку аудиторію. А поки що після Харкова фестиваль відправляється до Січеслава, Запоріжжя, Житомира, Івано-Франківська, Львова.
Після кінопоказу відбувся круглий стіл за участі харківських істориків, які розповіли про масштаби та силу червоного терору на Харківщині 1917-1939 років. Зокрема презентували свої книги: Золотарьов Вадим Анатолійович – доцент, дослідник історії Радянських каральних органів. Лапчинська Ніна Василівна – заступник голови Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса. Шуйський Ігор Володимирович — старший науковий редактор редакційно-видавничої групи Харківського тому серії «Реабілітовані історією».
В цих книжках були викладені до сьогодні не відомі долі багатьох пересічних харків’ян. Також історики навели приблизну статистику жертв кривавого радянського терору. Сьогодні, нажаль лише приблизно можемо уявити про кількість репресованих та розстріляних, зізналася пані Лапчинська. Чекісти були досить хитрі, вони часто передавали особисті справи в’язнів в інші обласні центри, таким чином слід губився, а з ним і подальша доля жертви. Все це робилося з наміром назавжди приховати від істориків масштаби злочинів. Проте навіть ті документи, які вже було опубліковано вражають кількістю репресованих людей. За один лише 1919 рік було відправлено до таборів праці більш ніж 18 000 харків’ян. Деякі будівлі в центрі Харкова були перероблені на в’язниці, в яких утримували “ворогів народу”. Одна з таких будівель це колишній купецький маєток, розташований за адресою вул. Скрипника 4, за іронією долі нині тут розташовується харківський обласний осередок “Партії Регіонів”.
Недобру славу має й вулиця Совнаркомівська, адже саме у 30х роках ХХ сторіччя розташовувався цілий квартал зі школою НКВС, внутрішньою в’язницею та підземною катівнею. Саме тут методично та нещадно знищували цвіт української інтелеґенції.
Всі знищені “вороги народу” були поховані у братніх могилах поблизу селища П’ятихатки, що на півночі Харкова. Досі ці могили чекають на їхніх дослідників.
Жахливий терор проваджуваний радянською владою на початку ХХ сторіччя наніс невиправної шкоди, як Харківщині так і низці інших східних областей України. Тому пам’ять про це повинна лишатися у серці людей, інакше історія може повторитись.
