Пам’яті Леоніда Проводенка

provodenko

Йшов за труною і думав про таких, як він: добровольці з Луганщини та Донеччини, з початком війни вивезли свої родини й пішли на фронт. Загинув в бою. Перед смертю відправив до пекла принаймні двох терористів. Мріяв звільнити своє рідне село на Луганщині.
Лише такі люди мають право говорити від імені Донбасу. Вони за нього боролись і вмирали. Лише вони мають право визначати всілякі статуси своєї рідної землі.

Дякую всім, хто прийшов провести в останню путь українського Воїна. Жив як Козак, і загинув як Козак.

Зараз нема більш важливої акції, як акція підтримки наших бійців, навіть після смерті. Ми можемо сперечатися про наші політичні вподобання, але в підтримці наших воїнів українці – єдині. Нам не треба міфічних героїв – вони поряд, один з них загинув за кожного з нас. Один за всіх, і всі – за одного.

Ми прийшли на похорон не щоб плакати і голосити, а щоб своєю присутністю заманіфестувати: твоя смерть не даремна, ми продовжимо твою боротьбу проти окупанта.
Поширити інформацію про Героя – завдання кожного з нас.

Командир взводу розвідки 12-го батальйону Леонід Проводенко (позивний Козак) з Луганщини заплатив життям, щоб Крута Балка (поблизу Авдіївки) була нашою.

Перед своєю загибеллю він знищив принаймні 2-х терористів.

Терористи знущались над його розстріляним тілом перш ніж віддати, знімали це на відео, хотіли помститись, деморалізувати, залякати.

Йому було 53 роки, він міг не служити, але в 2014 пішов добровольцем, а родину вивіз до Києва.

Він мріяв звільнити своє рідне село Михайлівка на Луганщині. Тепер це – наш обов’язок.

Прощання відбулось у Києві 02.01.17 об 11:00 на вул. Інститутській, на алея Небесної Сотні, похований на Лук’янівському військовому цвинтарі.

Сергій Кузан

Опубліковано Національна пам'ять.