Юрій Щур
Подальше вивчення документів совєтських спецслужб дозволяє більш повно ознайомитися із специфікою діяльності КГБ проти українського визвольного руху, зокрема й у 1970-х роках. Однією з головних задач у той час було недопущення витоку за кордон СССР документів та матеріалів від дисидентів та загалом антисовєтськи налаштованих громадян. Не останнє місце у цьому займали акції протидії налагодження контактів між українцями із західноєвропейської та американської діаспори та території Совєтського Союзу.
Наприклад, 31 серпня 1975 року до Києва з Монреалю прибула туристична група канадців українського походження. Як зазначали в КГБ, серед них були члени націоналістичних організацій, які мали завдання збирати інформацію про життя в Совєтському Союзі, зокрема й про становище жінок.
З метою перешкодити «ворожій» діяльності туристів-націоналістів, КГБ здійснив ряд оперативних заходів, а через таємних співробітників Комітету суттєво обмежувалися можливості для збору інформації. Після прибуття туристичної групи до аеропорту «Бориспіль», її керівники були попереджені представниками «Інтуристу» про необхідність суворого дотримання правил перебування іноземців в СССР. Аналогічні заходи здійснювалися в інших місцях протягом усього маршруту слідування туристичної групи. Разом з тим, в КГБ повідомляли ЦК Компартії, що для іноземців була розроблена спеціальна програма перебування, яка висвітлювала життя в СССР в вигідному світлі.
Паралельно із цим йшла розробка даних на тих, хто прибув у складі туристичної групи. КГБістами було встановлено, що Іван Котульський, Стефанія Чопак, Наталя Бундза, Олександра Голінські, Оксана Роман, Микола Шовковий та Ольга Гайовська мали націоналістичні настрої, а дехто з них належав до ОУН.
Дехто із вказаних туристів у Львові й Тернополі намагалися збирати «небажану» для КГБ інформацію. Зокрема, Ольга Гайовська проявляла підвищений інтерес до черг в магазинах та цін на продукти харчування. Іван Котульський фотографував черги та будівлі, які перебували у жахливому стані. За допомогою агентури, оперативним шляхом, дві фотоплівки з цими знімками були пошкоджені (негласно засвічені). Софія Чепак та Іван Котульський здійснили самовільний виїзд до закритого району, за що були офіційно попереджені та оштрафовані. Також у Чопак були помічені два контейнери із пробами землі, які оперативним шляхом були підмінені у аеропорту під час митного контролю.
Тим часом, співробітникам КГБ вдалося «розговорити» одного з туристів на тему діяльності українських еміграційних організацій в Канаді. Зокрема, добуто інформацію про активістів українського руху. Таким чином, писали КГБісти, ця інформації мала бути використана, якщо ці люди матимуть намір приїхати до України.
Ще один приклад «роботи» з українською діаспорою пов’язаний із хореографічним ансамблем «Запорожці» із Франції. Цей ансамбль був створений ще у 1924 році у місті Шалетт-сюр-Луен і тривалий час перебував під впливом націоналістичного середовища. У серпні 1976 року, на запрошення товариства «Україна» ансамбль відвідав УССР.
Варто зауважити одну цікаву деталь. Ще від 1969 року КГБ через свою закордонну «точку» й секретних співробітників проводив роботу, яка б мала сприяти виведенню ансамблю з-під впливу націоналістів, переведення його на просовєтські настрої й використання в пропагандистських цілях серед української еміграції у Франції. Задля цього КГБісти встановили довірчі відносини з декількома авторитетними учасниками ансамблю. І певні успіхи не забарилися. Зокрема, було налагоджено тісний зв’язок з совєтським Товариством «Україна», Постійним представництвом УССР при ЮНЕСКО та мерією міста Шалетт-сюр-Луен, якою керували комуністи. Це, до речі, не в останню чергу, призвело до поріднення цього французького міста з Дніпровським районом Києва.
У КГБ також зазначали, що осередок «мельниківської» ОУН у Шалетт всіляко намагався перешкоджати «полівінню» ансамблю. Організації, які перебували під впливом оунівців – «Відродження» та «Молоді друзі України» – на місці здійснювали різні акції протидії, доходило й до силового тиску.
Одна з акцій протидії «совєтизації» ансамблю «Запорожець», яка була організована ОУН – приїзд до міста дисидента Леоніда Плюща, колишнього в’язня совєтської каральної психіатрії. Для нього була організована значна культурна програма з відвідуванням осередків українського політичного та культурницького життя. Очевидно, приїзд Плюща мав на меті, через висвітлення його долі й репресій КГБ, розвінчання оповідей про «совєтський рай». Проте, агентура совєтських спецслужб доповідала про, в цілому, невдоволення керівництва «мельниківців» наслідками приїзду колишнього совєтського в’язня.
Та попри це, КГБ під час перебування ансамблю в УССР, через свій розвідувальний пункт в Товаристві «Україна» й оперативні можливості (агентуру) в самому ансамблі «Запорожці», проводив роботу з подальшої ідеологічної обробки. Іншими словами, нацьковував на націоналістів. Як наслідок, КГБістам вдалося отримати статтю та ряд інтерв’ю вигідного для них змісту для друку в ЗМІ тощо.
З окремими учасниками ансамблю КГБісти домовилися про відкриття в Шалетт-сюр-Луен музею Тараса Шевченка. Цей культурницький заклад мав стати легальним прикриттям для створення й діяльності у місті антиоунівської організації, яка б мала свій друкований орган. Крім того, тут передбачалося опублікувати антинаціоналістичну книгу (текст мав готуватися в УССР) та сприяти появі у західних ЗМІ відповідних статей й репортажів. В свою чергу, КГБісти чекали від довірених осіб з ансамблю картотеки на проживаючих у Франції петлюрівців (очевидно, малися на увазі усі учасники Української революції), а також матеріали на націоналістів, які виступали проти «полівіння» «Запорожців». Ці матеріали також планувалося використовувати для дискредитації оунівців та інших антисовєтчиків.
Паралельно з цим, з одним із співробітників газети з Орлеану «La République du Centre», який супроводжував ансамбль під час перебування в УССР, було досягнуто попередньої домовленості про друк у виданні антиоунівський й просовєтських матеріалів.
Попередні результати роботи по ансамблю «Запорожці» давали привід керівництву КГБ УССР продовжувати розробку. Про це, зокрема, був поінформований керівник ЦК КПУ Щербицький у вересні 1976 року.
