Героїчний чин захисників Карпатської України

uinp5

15 березня на державному рівні відзначили 80 років з дня проголошення незалежності Карпатської України і вшанували пам’ять її захисників.

В Івано-Франківському обласному державному архіві віднайдено частину документів польською мовою слідчого управління воєводської комендатури Польської держави в Станіславові з переліками осіб, затриманих на території Станіславського воєводства, які намагалися, або перетнули нелегально польсько-чехословацький кордон з метою прибуття на Карпатську Україну і вступу до її збройних сил «Карпатська Січ», також інші документи з цього питання. Перекладено 62 аркуші із списками 264 добровольців з них – 147 від нашої області, 105 – Львівщини, 9 –Тернопільщини, 2 – Волині. У списках зазначено прізвище, ім’я добровольця, дату народження, ім’я батька і матері та з якого вона дому, місце проживання, приналежність до віри, професію, дату арешту і дату вибуття з місця проживання. Також зазначаються їх прикмети, приналежність до ОУН, інше. В деяких документах текст пошкоджений і тому прізвища осіб можуть бути перекладені не точно.

Маємо намір опублікувати зазначені списки для широкого ознайомлення громадськості про героїчні сторінки нашої історії, вияснення подальшої долі добровольців, уточнення даних про тих, які виборювали нашу незалежність у лавах збройних сил Карпатської України – Організації Народної Оборони «Карпатська Січ», що була офіційно створена 9 листопада 1938 року з допомогою ОУН і на початок війни з угорцями налічувала близько двох тисяч вояків.

Архівні документи, зібрані українськими  науковцями, зокрема кандидатом історичних наук Олександром Пагірею,  свідчать, що у жовтні й листопаді 1938 року польські та угорські військові штаби засилали через кордон на Закарпаття військовослужбовців під прикриттям, диверсантів і терористів для здійснення актів диверсії та саботажу для збурення місцевого населення з метою приєднання Карпатської України до складу Угорщини.

Спільно з офіційною угорською владою польська влада організувала диверсійну операцію «Лом», що мала призвести до ліквідації Карпатської України. Диверсійні акції мали допомогти ліквідувати осередки українських громадських організацій, державних установ і гарнізонів Карпатської Січі.

Під тиском міжнародної спільноти зазначена операція наприкінці 1938 року була згорнута, однак, у польському зовнішньополітичному відомстві вважали, що якщо Угорщина не проявить рішучості в карпатоукраїнському питанні – то Польща сама приступить до його вирішення.

Вторгнення угорської армії у Карпатську Україну відбулося за згодою Адольфа Гітлера в ніч з 14 на 15 березня 1939 року. Слід зазначити, що уряд Угорщини у 1939 році приєднався до Антикомінтернівського пакту, що був відкритим військовим союзом Німеччини, Італії та Японії.

За день до початку атаки угорських військових міністр закордонних справ  Юзеф Бек у польському Сенаті оголосив, що Варшава підтримає Угорщину в її діях, спрямованих на «повернення Закарпаття».

В ніч на 15 березня 1939 року за наказом інспектора польських збройних сил маршала Едварда Ридз-Сміглого було створено польську оперативну  групу «D» силою у півтори піхотні дивізії, посиленою кавалерією, бронетехнікою та артилерією, під командуванням генерала Мєчислава Борути-Спєховича. Вона мала на меті завадити відступу відділів Карпатської Січі на територію Галичини.

Загальна оцінка польською стороною підсумків угорської операції з окупації території Карпатської України була дана інспектором польської армії генералом Казімежем Фабриці у донесенні на адресу Головного штабу

Війська Польського 17 березня 1939 року:

«Вважаю, що справа можливого утримання кордону для допомоги  угорським підрозділам закінчена. Друга фаза – ліквідація української справи на [Підкарпатській] Русі триватиме довше, допоки угорці цілковито не опанують терен. В ході знищення угорцями активних українських елементів очікується втеча цих останніх через кордон. Головним завданням стане їхня ліквідація. 

Новопризначений польський консул у Братиславі Мєчислав Халупчинський 18 березня 1939 року доносив у Варшаву:

«…ознайомившись з територією, вважаю за потрібне порекомендувати Угорщині провести блискавичну деукраїнізацію Підкарпатської Русі без надання розголосу цій акції. «Чистка» повинна здійснюватися під видом звільнення краю від комуністичного елементу. Поняття «українець» повинно бути заборонене секретним циркуляром, щоби запобігти публічності цієї справи…»

Під час окупації Карпатської України угорська сторона не рахувалась із правами українських військовополонених, розглядаючи січовиків виключно як бандитів чи терористів. У ході наступу угорські військові (гонведи) часто без будь-якого суду та слідства розстрілювали захоплених у полон січовиків та їхніх командирів, а поранених добивали, вкидаючи їх із зав’язаними колючим дротом руками у Тису.

Частину полонених добровольців, які були втікачі з Польщі, гонведи на кордоні передавали польській поліції та підрозділам польського корпусу охорони прикордоння (КОП) і там спільно їх знищували.

Як стверджує Пагіря, розстріли галицьких січовиків на трьох карпатських перевалах (Верецькому, Татарському (нині Яблуницькому) і Ужоцькому), здійснені КОП та поліцією спільно з угорськими жандармами, гонведами  і терористами у березні-квітні 1939 року, слід трактувати як військові злочини, оскільки Варшава нехтувала основоположними засадами Гаазької конвенції про права військовополонених – членів Національної Оборони Карпатської України. Цей акт став також грубим порушенням конституційних прав польських громадян, втікачів із так званої Східної Малопольщі, які без жодного суду і слідства, всупереч польському національному законодавству, були страчені на зазначених перевалах.

За даними усних свідчень, зібраних українськими істориками та краєзнавцями, 17 березня 1939 року полонених карпатських січовиків-галичан під угорським військовим конвоєм у складі 7-8 колон по 70–80 чоловік було відправлено із табору у Кривій та тюрми у Тячеві до Верецького перевалу і передано польським прикордонникам, які у двох місцях за 1,5-2 км від лінії кордону над селами Верб’яж та Нова Ростока та між Петросовцею, Жупанами й Лазами розстріляли близько 500-600 галичан-січовиків. Інша група галичан чисельністю 14 осіб була розстріляна польськими прикордонниками на Татарському (Яблуницькому) перевалі поблизу с. Ясіня 23 березня 1939 року. Наприкінці квітня 1939 року на Ужоцькому перевалі польські військові розстріляли ще 60 січовиків, яких угорці привели із концтабору Вор’юлопош до кордону з Польщею.

Тодішня польська влада раділа з того, що за короткий час було знищено Карпатську Україну і її військо, однак не знала, що уже 3 квітня 1939 року Гітлер віддав наказ готуватися до нападу на Польщу, а 1 вересня за домовленістю зі Сталіним напав на неї. СССР вдерся на територію Польщі 17 вересня і уже 28 вересня між СССР і Німеччиною був підписаний договір про дружбу, що підтверджував раніше досягнуті угоди про поділ Польщі. Того ж дня у Бресті відбувся спільний військовий парад радянських і німецьких військ, в ході якого союзники святкували свою блискавичну перемогу.

Маємо велику надію, що науковці більш детально дослідять зазначений період нашої історії, а також дадуть політичну оцінку злочинним діям представникам тодішньої влади і військовим Угорщини, Польщі, Німеччини, Румунії, Росії, що призвели до масового знищення українців – захисників Карпатської України.

Ярема Петрів, Андрій Деркач

Опубліковано Національна пам'ять.