Економічна зброя Трампа

Teo Зоммер – Гамбург, ФРН

«Мита, санкції, чорні списки – президент США безоглядно застосовує у своїй політиці економічні засоби. Він не розрізняє ворогів від друзів». На цю тему німецький політолог-міжнародник ТеоЗоммер помістив гострий коментар у тижневику «Цайт» від 18 червня 2019, що виходить в Гамбурзі. Пропонуємо вашій увазі український переклад статті, з огляду на її гостру актуальність, а ще більше – на тривожну політичну перспективу Європи між США та Азією.

Редакція

Зброя Дональда Трампа

Вирішальні битви у Другій світовій війні вигравали танки. Для майбутніх війн світові потуги підготовляються до кібер-атак – вони переносяться у волоконні мережі. В міжчассі президент США Дональд Трамп практикує торговельну і митну війну, яка переступає всі межі. Він перетворив всесвітню торговельну систему на поле бою.

trump8

Вислів weaponization of trade (перетворення торгівлі на збройний засіб) охопив міжнародну дискусію. Минулого тижня ж. Economist відобразив це графічно. На титульній сторінці лондонського журналу під назвою «Зброя масового знищення» зображено бомбу, яка надшвидкісно летить на землю, з портретом Трампа на гострому конусі та з відповідними словами: мита, чорні списки для технологічних виборів, фінансові обмеження, санкції.

Це саме — ті збройні засоби, що їх Трамп безоглядно використовує, не роблячи різниці між приятелем чи ворогом. У нього немає союзників. Хто у торгівлі зі США отримує надлишок, той автоматично стає ворогом. Це стосується однаково для Китаю як для ЄС, розчленування якого він не приховуючи прагне, і то особливо для Німеччини, яку він явно ненавидить. Сила для американського президента означає нічого іншого, як сила ринку. Тому що 88% світової торгівлі відбувається в розрахунках доларом, він володіє надпотужним важелем впливу.

Торговельна війна США загрожує світовій економіці

Не повинно дивувати, що зовнішня політика цифро-дивака Трампа дедалі видніше звужується до економічних каральних рішень. Сільві Кауфманн у паризькій газеті Monde описує це влучно: « Колишній король нерухомостей в Нью-Йорку сіє страх і переляк уже не кількістю ядерних боєголовок Пентагону, але з допомогою страхітливого арсеналу економічних санкцій і митних ставок».

Трамп накрив Китай серією підвищених митних ставок: якщо Китай до відбуття саміту G20 в кінці червня в японському м.Осака не поступиться, він збирається накласти 25-відсотковий збір на ввесь імпорт із КНР; різко обмежив технологічному гіганту Гуавей доступ до ринків. Північна Корея, Іран, Росія і Венесуеля – подібно як Куба уже протягом 6 десятиліть – підпадають під санкційну політику Вашингтону. Трамп пригрозив Мексиці підвищенням митних ставок, якщо не зупинить потоків нелегальних мігрантів із Центральної Америки. Європейцям він уже торік наклав підвищені мита на сталь і алюміній; тепер прийшла черга на автомобілі з країн ЄС. На останок Трамп викреслив Індію зі списку країн з пільговими митами.

Торговельні суперечки існували завжди. Зазвичай, дотепер у спірних питаннях розрізняли між політикою і торгівлею. Натомість Трамп застосовує економічні засоби для осягнення цілей, які не мають нічого спільного з торгівлею. При тому він зловживає кількома старими законами, які дозволили йому, з погляду національної безпеки, застосувати ці закони проти терористичних чи інших загроз – начебто канадська сталь або європейські автомобілі загрожували безпеці США. Однак, коли Трамп тепер загнався в економічні конфлікти майже з усіма торговельними партнерами, він не робить винятків і для союзників. Вони залишаються під постійним вогнем великого Руйнівника (Disrupter).

Він не тільки руйнує міжнародні інституції, які його попередники після 2-ої Світової війни вибудували як наріжні камені для нового світового порядку– як Світовий банк, МВФ, Світова організація торгівлі, до того ще ООН та, не на останньому місці, – НАТО. Водночас він підсичує небезпеку міжнародної економічної кризи, якщо він продовжуватиме вести свою митну війну. За оцінкою МВФ, вона скоротила б глобальний БПП річно на 0,5%, або 455 млрд доларів; Федеральний банк Німеччини прогнозує скорочення навіть від 1% до 1,5% світового БПП.

Дух Александра Гамільтона

Проте, за усім цим відкривається набагато більша проблема. Постає питання, що від трансатлантичної спільноти останеться, якщо Дональд Трамп ще на дальші 5,5 років перебуватиме в Білому домі – похмура перспектива, до якої ми, попри все, мусимо реалістично готуватися.

Якщо так станеться, то Америка й Європа напевно ще більше відчужаться. Франсуа Делатре, посол Франції в ОН на відході, пише в г. Нью-Йорк таймс: «Політика відмови від зовнішнього ангажування Америки почалася ще до приходу нинішньої адміністрації. Думаю, в цьому нічого не зміниться». Подібно розмірковує теж Ален Фрашон у статті для г. Monde п.н. «На шляху до атлантичного дизальянсу» з приводу розпаду атлантичного союзу. Він питає: «Як довго ще буде Америка нашим стратегічним партнером?»

Фрашон наводить також аргумент американського екс-дипломата Тоні Корна, який каже, що у Сполучених Штатах знову пробуджується дух Александра Гамільтона (1757-1804). Він – один із батьків-засновників США, співавтор конституції і перший міністр фінансів – меркантиліст, не прихильник вільної торгівлі, і противник entangling alliances, цебто союзів, які руки в’яжуть. Теза Корна звучить так: «Американські еліти дійшли до переконання, що ліберальний світовий порядок, так як він був установлений після 2-ої Світової війни за особливих умов, які фактично змінилися-зникли, підійшов до порога танучої користі».

Не мусить так статися, але багато що незаспокійливо підказує, що воно до того може дійти. Скептичне ставлення Ангели Меркель до Трампа тут має більший сенс, аніж плоске висловлення керівниці урядової Християнсько-демократичної партії Аннегрет Крамп-Карренбаур, мовляв, Трампа не можна кидати в один мішок разом із Путіним та Ердоганом. Очевидно, не можна. Проте, я вважаю цього фейкового демократа в Білому домі та його прогнозовану політичну спадщину більш небезпечними, ніж усі махінації російського та турецького автократів. Європа буде змушена, хоч-не-хоч, внутрішньо готуватися до нового бойого порядку.

Тео Зоммер, тижневик «Цайт»

Опубліковано Головне, Економіка.