Віддаємо глибоку шану нескоримій «Роксоляні»

Ю.Шухевич,О.Ільків,О.Цимбала,А.БойкоУшанування 95-річчя від дня народження Ольги Ільків. Зліва: Юрій Шухевич, Ольга Ільків, Орест Цимбала, Андрій Бойко. 21 червня 2015 року, Львівська філармонія

У дні відзначення річниці Соборності України, яку святкуємо 22 січня, коли в 1919 р. було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, ми низько вклоняємося великій сучасниці кавалерці ордена княгині Ольги, зв’язковій Головнокомандувача Української повстанської армії генерала Романа Шухевича Ользі Ільків на псевдо «Роксоляна». 2020-го Світова Федерація Українських Жіночих Організацій здійснила зініційований першою заступницею голови СФУЖО Євгенією Петровою Проєкт «Друга світова: українські жінки на полі бою, в підпіллі, в окупації та в діаспорі» – історії героїнь. Серед них – Ольга Ільків, чиє 100-ліття народин стало минулоріч однією з найважливіших подій українського життя. Слово про Ольгу Ільків – вияв і нашого визнання героїки життя нескоримої «Роксоляни».

21 червня 1920 р. в місті Стрию на Львівщині в родині Катерини-Розалії з роду Коцур і Фаустина Ільківа знайшовся первенець донька. Назвали Ольгою. Вона ще дитиною вражала допитливістю і наполегливістю. Скінчила початкову школу. Пішла до Стрийської гімназії, але виїхала від бабусі й дідуся до мами, яка тоді мешкала у Варшаві. Брала приватні уроки, зокрема у сподвижників голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри – математику викладав міністр ЗУНР Іван Макух. Згодом у Перемишлі Ольга навчалась у приватній гімназії Українського інституту для дівчат. Тут змужніла завзятою пластункою. Почалася Друга світова, тому матуру складала вже у Кракові. Повернувшись до Варшави, Ольга працювала в Українському допомоговому центрі для українців-емігрантів. 1941 р. вона вступила до Організації українських націоналістів. Минув недовгий вишкіл, і Ольгу переправили до Львова. Понісши на Східну Україну вістку про проголошення Українськими національними зборами Акта відновлення Української держави в окупованому фашистами Львові, понад шість тисяч бандерівців скрізь створювали українську адміністрацію й осередки ОУН. Ольгу було скеровано на Житомирщину. Та 5 липня 1941 р. гітлерівці заарештували Степана Бандеру, Ярослава Стецька і близько трьохсот оунівців, із яких п’ятнадцять убили, і похід скасували. Ольга Ільків стала працювати друкаркою у Головній дирекції Львівської залізниці, де на власні документи діставала квитки на потяги для побратимів. З 1942 р. Ольга Ільків очолювала жіночу мережу ОУН у Львові. Сюди повернулася й мама Катерина-Розалія. Один із Ольжиних найщасливіших днів весілля: 27 квітня 1943 р. вона одружилася з керівником Стрийського надрайонного проводу ОУН Володимиром Ликом («Данилом»), кому залишилася вірною назавжди.

Весілля Олі Ільків і Володимира ЛикаВесілля Ольги Ільків і Володимира Лика, 27 квітня 1943 року, Львів. Світлина з родинного архіву, надана авторці статті Полтавським обласним товариством політичних в’язнів і репресованих

До 1944-го студіювала у Львівському медичному інституті. З 1945 р. нелегка доля підпільниці.

По війні, 11 липня 1946 р., у селі Конюхові Стрийського району Ольга народила доньку Звениславу. У жовтні з новонародженою Дзвінкою на підроблені документи Ольга винайняла хату, і разом із мамою, зв’язковою Романа Шухевича Катериною Зарицькою («Монетою») та його особистим охоронцем Любомиром Полюгою («Богданом») облаштували конспіративну квартиру для головнокомандувача УПА в селі Княгиничах на Івано-Франківщині. Щомиті над українськими патріотами висів невблаганний меч смертельної радянської загрози. Уночі до сховку Романа Шухевича приходили його охоронці та зв’язкові. У сусідніх селах Ольга, виконуючи завдання командира, передавала записки, отримувала гроші, організовувала інші конспіративні квартири.

Наприкінці 1947-го радянська влада схопила одну із зв’язкових генерала Романа Шухевича. І хату у Княгиничах всі мусили негайно покинути. Ольга Ільків разом із Катериною Зарицькою сприяли організації підпільної квартири для «Тараса Чупринки» й у селі Грімному на Львівщині. Там 8 грудня 1947 року Ольга Ільків удруге відчула радість материнства – народила сина Володимира. Жорстоким ударом обпекло життя в березні 1948-го – поліг за Свободу України її коханий чоловік Володимир Лико. Люблячому батькові так ніколи і не довелося побачити сина.

На початку 1950 р. Роман Шухевич через свою зв’язкову Галину Дидик рекомендував Ользі продовжити підпільну справу на Донбасі переїхати туди з родиною та створити осередок ОУН. 14 березня 1950-го, за день до відбуття на Схід України, Ольга приїхала на конспіративну квартиру до Львова попрощатися з подружками і вже не повернулася. У помешканні її чекали співробітники Львівського УМБД СРСР. Під час арешту Ольга проковтнула записку з іншою оунівською адресою. Зв’язкову Романа Шухевича кинули в найстрашніші каземати тюрми на Лонцького. Ольгу піддали найжорстокішим катуванням. Ув’язнили її маму Катерину-Розалію та молодшу сестру Ірину. Змінивши дітям імена на Віра й Андрій Бойко, доньку Звениславу й сина Володимира забрали до інтернатів, щоб Ольга ніколи не змогла їх знайти.

Жахливі два роки слідства… 1952-го Особлива нарада МДБ у Києві засудила Ольгу Ільків до двадцяти п’яти років позбавлення волі. Незламна підпільниця мужньо каралася у Владімірскому централі за сто кілометрів від Москви та в Олександровскому – в Іркутській області.

Першою вийшла з мордовської тюрми сестра Ірина. Потім відпустили на волю маму Катерину-Розалію, яка пішла за вічну межу, поки старша донька відбувала термін. 6 лютого 1964 р. Ольгу Ільків звільнили з радянських катівень. Вона побачила своїх дітей лише через чотирнадцять найважчих найдовших років.

Ольга Ільків повернулася до рідного Львова, але – ні прописки, ні грошей, ні роботи не було. Спочатку вдалося влаштуватися санітаркою у Львівській обласній лікарні. Потім, щоб отримати якесь житло, важкі балії з листям і снігом носила, працюючи двірничкою в Домуправі Львова. Коли дали кімнату, забрала до себе дітей. Тепер Ольга ніжно вдивлялася в найпрекрасніші очі своїх найдорожчих доньки і сина – це надавало їй сили й наснаги.

О. Ільків з онучкою і  К. ЗарицькоюОльга Ільків (праворуч) з онукою Соломією та Катериною Зарицькою. 4 вересня 1980 року, Львів, Світлина з родинного архіву, надана авторці статті Полтавським обласним товариством політичних в’язнів і репресованих

Ольга Ільків скінчила вечірню школу у Львові. У 1972–1976 рр. працювала у Львівському історичному музеї,  у 1977–1979 рр. – у відділі фондів Львівського музею народної архітектури та побуту. Ольга Ільків була учасницею установчих зборів Конгресу українських націоналістів у Києві 1992 р. та ОУН в Україні 1993-го. У 19952000 рр. легендарна підпільниця – заступник голови Всеукраїнської ліги українських жінок. Від 2003-го – активістка Львівського обласного громадського об’єднання «Комітет Свободи», від 2015 р. – членкиня Всеукраїнського об’єднання «Свобода» та Львівського крайового братства ветеранів національно-визвольної боротьби.

Указом Президента України від 17 січня 2008 р. Ольга Ільків нагороджена орденом княгині Ольги. 2012-го за активну громадянську та життєву позицію, творчу, наукову й виховну діяльність відзначена в номінації «Львів’янин (львів’янка) року». Доля полум’яної патріотки – це героїчні сюжети фільмів. Ольга Ільків видала книгу спогадів і віршів – «У тенетах двох закриток». Поезія чутливого серця авторки – слава Української Незалежності! Щемними рядками позначилася на папері туга матері за дітьми й дружини за полеглим чоловіком… Проникливі й горді рядки Ольги Ільків присвячені світлій пам’яті коханого – борця за Україну Володимира Лика («Данила»), головного командира УПА Романа Шухевича, бойових побратимів. Улюбленою для вояків УПА стала жалобна й піднесена пісня «Повстанське танго» Ольги Ільків («О. Звіробій»), музику до якого написала її посестра зв’язкова Романа Шухевича Марта Пашківська («Мартуня»).

Одна шалена нас полонила доля,
Що дарувала любов, як ніжний квіт.
Чи переможем, чи згинем за волю,
Жить буде вічно порив, заклятий в міт!

цей заклик «Повстанського танго» нездоланної Ольги Ільків як Господнє Благословення веде сьогодні захисників рідної землі від російських зайд, кращих синів Батьківщини на святу боротьбу за вільну і Соборну Україну, її свободу і єдність!

Слава й довгі літа нескоримій «Роксоляні»! І наш доземний уклін за її подвиг – життя!

Валентина Шемчук,

заслужений працівник культури України,

член Національної спілки журналістів України,

редакційної колегії журналу «Українка в світі» СФУЖО

та Полтавського обласного товариства

політичних в’язнів і репресованих

Опубліковано Громадське життя.