Перший Майдан – «Революція на граніті»

30 років тому у Києві на площі Жовтневої революції – теперішній Майдан Незалежності – почалося студентське голодування, яке пізніше отримало назву Революції на граніті. Загалом історія України останніх десятиріч йде від Майдану до Майдану: Євромайдан, до цього був Податковий майдан, Помаранчевий майдан, акція «Україна без Кучми». В цьому переліку Майданів студентська Революція на граніті – перша. Тоді політики не виконали, на жаль, повністю вимог молоді, тож Україна й досі платить високу ціну за збереження своєї незалежності…

Революція на граніті 2-17 жовтня 1990 року стала першим українським Майданом – успішним політичним протестом проти чинної комуністичної влади в УССР, який дав поштовх до пробудження українського суспільства. Акції громадянської непокори, що охопили Україну в жовтні 1990 року, заклали традиції форм протесту на майбутнє. Їх продовженням стали Помаранчева революція та Революція Гідності.

Революція на граніті стала переломним моментом в утвердженні Незалежності України 24 серпня 1991-го, а молоде покоління вже на початку 1990-х років засвідчило своє бажання і обстояло право жити у вільній державі.

Спогадами про студентську Революцію на граніті з нагоди її ювілею поділилися нещодавно на круглих столах в столичному Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану безпосередні учасники Революції на граніті під час Дискусії «Революція на граніті: де взялись, і куди поділись її творці».

IMG_9086

Віктор Рог: «Ті дні справили незабутнє враження. Ми перебороли страх, ми пішли на жертву і чин. Це була революція проти страху і це була національна перемога – перемога над страхом. Без перемоги над страхом не було би в 2004-му перемоги над брехнею і в 2014-му перемоги над приниженням! Ми були першими і ми показали, що боротьба дає результат і прокладає шлях до перемоги. Ці революційні події дали вагомі підстави для відновлення Незалежності в серпні 1991 року.

Насамперед у всіх учасників Революції на граніті було розуміння традиції – традиції багаторічної боротьби багатьох поколінь українців за свою державність. Ще задовго до нас були люди, які клали свої голови на плаху заради незалежності. І це зокрема і ті, хто серед грона шестидесятників не вижив в тюрмах і таборах, як Тихий, Литвин, Марченко, Стус, це покоління Української Повстанської Армії, це покоління Визвольних змагань 1917-1921рр.

Саме завдяки їм жив міф, жила легенда, що свого часу спонукала нас, ще одинаків, не об’єднаних в організації, почати боротьбу за незалежність. Було розуміння, що тут і зараз, на холодному Майдані, ми творимо історію і пропонуємо національну перспективу».

Георгій Лук’янчук

Михайло Канафоцький (Львів), був заступником коменданта наметового табору, Анжеліка Рудницька (Київ), доглядала голодуючих, Віктор Рог (Суми), голодував.

Опубліковано Громадське життя.