Ivan Syniepalov is at Офіс Президента України.
Коли Зеленський написав у фейсбуку, що хоче зустрітися із побитими на Євромайдані студентами, мені одразу ж полетіли повідомлення в приват від багатьох людей: мовляв, поїдеш?
Ой, типу мене хтось покличе. А навіть якби й покликали, – нашо воно мені треба?
Так сміявся, відповідаючи, пару днів, допоки мені справді не написали із запрошенням. Отут-то я й присів, звісно. Здолавши первинний сумнів, вирішив поїхати.
Я приблизно уявляв, про що хотів спитати і сказати. Заковика полягала у тому, що більшість моїх тез не стосувалися б безпосередньо Майдану, а часу на зустріч нам відвели лише годину.
У підсумку вийшло півтори.
Одна з перших речей, які ми йому озвучили, – що Майдан – то було не смішно, і жартувати з Майдану не варто. Вибачатися Зеленський не став, але зробив серйозно-скорботне обличчя і взяв до уваги. Словосполучення “ебонітові палички” не пролунало.
Я закцентував на тому, що я не тільки постраждалий учасник Революції гідності, я іще й переселенець із міста, під яким упав MH17. Безсумнівно, я хочу повернутися додому. Але за жодних умов я не хочу туди їхати, якщо ціною “миру” буде бодай краплина державного суверенітету. Якщо ОРДЛО повернеться до України із бодай на міліметр ширшими повноваженнями, ніж інші райони, ми втратимо їх остаточно, а слідом за ними і країну в цілому.
Зеленський дав зрозуміти, що не вірить в успіх переговорів та вирішення війни дипломатичним шляхом і вкотре нагадав, що Мінськ підписали папєрєднікі. От що мене реально зачепило, то це те, що вони, схоже, у випадку зрушень у переговорах готові погодитись на спільне патрулювання ОРДЛО загонами з представників поліції чи Нацгвардії з нашого боку, ОБСЄ посередині та умовної народної міліції з того боку. Так, Зеленський наголосив, що в цій умовній народній міліції мають бути люди, що не брали до рук зброї. Але, але, але.
Каже: “може ж взагалі бути як в Ізраїлі!” “Ну хай, – кажу, – краще, як Ізраїлі, ніж як у Росії із Чечнею”. Маю на увазі, що ми потерпимо. Але платити данину ОРДЛО не будемо.
Далі я сказав, що при вирішенні питання ОРДЛО слід зважати передусім не на те, як примиритися з тими, хто лишився на окупованій території, а на думку 1,5 мільйона переселенців, які свідомо обрали Україну. Дуже доречно сьогодні всплила новина про те, що наші хочуть замінити представників ОРДЛО в ТКГ на когось із нашого боку. Зеленський явно пишається цим рішенням.
Обговорювали питання гуманітарних програм та стратегії, то я не втримався, аби не зауважити: жодна гуманітарна стратегія не працюватиме, бо ми банально не знаємо, скільки нас, не кажучи вже про те, які ми. І рішення уряду скасувати перепис на користь якогось обчислення мобільних абонентів – це максимально ідіотське рішення, яке тільки можна було ухвалити.
Тут втрутився Тимошенко: “ми намагаємось заощадити, бо, якщо оголосимо реальну вартість повноцінного перепису, то люди завиють”. Але ж це, курва, стратегічні витрати! Це не те місце, де є сенс ощадити.
Вони це розуміють. Але вже явно сцуться за рейтинги.
А я шось сцусь за нас усіх.
N.B. Насправді встигли проговорити багато тем: і розслідування справ Майдану, і напади на активістів, і роботу одного незамінного міністра, і питання соціалізації ветеранів, і ще щось. Але про те хай інші пишуть.
