Курс на Москву та олігархізацію режиму?

artiush4

Ігор Артюшенко

За рік стало цілком очевидним, що Зеленський вкрай залежний від засобів масової інформації. Настільки залежний, що в народі навіть з’явились нові слова: «лайкозалежний» та «оплескозалежний». Ймовірно, що ця риса характеру розвинулась у нього за тривалий період життя комедіанта, де успіх вимірюється в гучності та тривалості оплесків або у кількості лайків та переглядів під відео в соцмережах. Говорити, що це є основними показниками успіху в державотворенні, виборюванні Незалежності та розбудові держави – це нічого не знати ні про державне управління, ні про політику в широкому сенсі цього слова.

Разом з тим, у нього немає власних медійних ресурсів, немає команди однодумців, немає ідеології та стратегічного бачення держави. Починали з лібертаріанства, а вже за рік двічі декларували зміни ідеології: спочатку на соціалізм, а потім на «активний центризм». Хоча ви не знайдете жодного підручника з політології, де б пояснювався такий термін. І «слуги» не поспішають детально роз’яснювати сенс цього словосполучення. Цілком зрозуміло чому: ідеологія «активного центризму» науці невідома.

Як показала практика, існує гарна картинка під назвою «Зеленський», яку необхідно десь демонструвати. Або яскрава обгортка, яка декому поки що подобається. Але за нею порожньо! І якщо «картинка» посвариться чи з одним великим олігархом, чи з іншим, то на телеканалах, які їм належать, почнуть її критикувати.

В березні Зеленський провів у себе в кабінеті нараду з олігархами та «закріпив» кожного з них за певними областями. І зараз, напередодні місцевих виборів, ці олігархи беруть на себе місцеві франшизи партії «Слуга Народу». Тобто олігархи профінансують вибори та зроблять кандидатами тих, кого вважають потрібними. Як наслідок, по ряду східних та південних областей від партії Зеленського в місцеві ради будуть балотуватися люди Ахметова. По ряду центральних та західних областей – Коломойського. А ще є квоти Пінчука та кількох олігархів поменше.

Можна, нажаль, лише констатувати: «епоха деолігархізації» закінчилася. На черзі завершення «епохи бідності», але не для українців. Бо за виграні в судах справи в інтересах Коломойського держава заплатить з кишень українців. І за завищену в рази ціну на «зелену» електроенергію Ахметова теж.

Московська ідеологічна матриця

Я уявляю, як важко бути членом «Зе-команди». Бо людям, які знаходяться в московській ідеологічні матриці, доводиться щодня вдавати з себе патріотів і державних діячів. Їм важко, а тому іноді трапляються казуси, коли їхня проросійська суть проступає назовні.

Рік тому ми попереджали про це, але марно. Так, вони молоді, але є помилкою денаціоналізованої української освіти та зросійщеного інформаційного простору. Вони дивляться російські серіали, читають російські книги та співають і жартують, як росіяни. Їм так комфортно, вони так звикли і так хочуть. Можливо, дехто з них заздрить західній культурі, але вони не розуміють ні англійської, ні української. Вони їм чужі. І це не було б, можливо, такою катастрофою, якби не війна.

Декілька ситуацій, які сталися на початку травня, свідчать про те, що їхнє нутро не «перевиховалося» і не змінилося. І не зміниться в осяжній перспективі.

2 травня народні депутати від партії «Слуга народу» Олексій Леонов та Артем Дмитрук пом’янули загиблих терористів-сепаратистів в Одесі. На їх глум ніяк не зреагували ні Давид Арахамія, ні Дмитро Разумков, ні сам Зеленський.

9 травня Голова Верховної Ради Разумков заявив, що зараз над Україною «мирне небо» і ніяк не виправив власну фразу. Того ж дня Генеральна прокурорша опублікувала у себе на сторінці пісню Лєщєнка, яка використовується в пропаганді терористичних організацій, а сам виконавець та син автора офіційно підтримали анексію Криму.

Зараз при владі багато інтелектуально недостатніх людей і можливо, ці особи справді не розуміють, що зробили. Але тоді вони повинні це визнати та вибачитися. Та я особисто переконаний, що все вони чудово розуміють. Просто їх промосковсько-радянське нутро, як у нечистої сили, проявляється в певні дати. Таким чином складається ситуація, в якій високопосадовці підтримують окупантів та анексію українських територій, але ними не займається СБУ, бо там так само сидить «95 квартал».

Хочеться сказати владі одне – не мучте себе, не грайте в «українськість», бо воно вам не личить. Бо все одно «диявол криється в дрібницях» і справжнє ваше нутро безконтрольно вилазить назовні.

Зелена влада справді нагадує кавун: ззовні він зелений, а всередині – червоний.

Варто додати, що Верховна Рада не змогла прийняти постанову, де винуватцями Другої Світової війни називалися Німеччина та СССР. Вся проукраїнська опозиція голосувала «ЗА», але монобільшість дала лише половину голосів.

Реванш відбувається в усіх сферах, але найбільше він помітний в культурному та інформаційному середовищі. Зелена влада в черговий раз демонструє своє справжнє промосковське обличчя. Вони живуть в російській ідеологічній матриці і не знають іншої. А ми побачили черговий плювок в обличчя тих, хто боровся проти окупантів.

«Антиколомойський» закон – далі буде

Нарешті довжелезна епопея з прийняттям «антиколомойського» закону закінчилася. Хоча я не кажу про крапку, а скоріше про крапку з комою.

Зрештою, я люблю подібні «лакмусові» голосування, бо вони чітко демонструють, хто у Верховній Раді на кого працює. Гостре питання вимагає відповіді по суті і вже не вдасться окремому депутату якось виправдати власне голосування чи не голосування за законопроект.

І що ж ми побачили:

1. У парламенті немає монобільшості. Достатня кількість слуг, які стали депутатами завдяки образу Зеленського, тепер не чують його закликів. Але це не знімає з нього відповідальності, бо це він їх завів за руку в парламент.

2. Ми побачили, хто стоїть на позиції української державності та інтересів країни, а хто працює на окрему особу – пана Коломойського.

Згідно результатів голосування чітко видно, хто не голосував за закон: це або група Коломойського, або проросійські сили, метою яких є дестабілізація ситуації в Україні. Іншими словами, олігархія об’єдналася з проросійськими силами проти держави Україна. Але поки розглядалися правки та навмисно затягувалося прийняття закону, компанія, що належить братам Суркісам, виграла близько 7 млрд. грн. державних коштів. Також МВФ скасував довгострокову програму та запровадив замість неї короткотривалу і, як результат, замість 8 млрд. доларів Україна має можливість отримати тільки 5 млрд. Це все ціна питання загравання з Коломойським, за яку вже заплатили всі українці особисто.

Але це не крапка, а крапка з комою, бо зрозуміло, що депутати від «Батьківщини», ОПЗЖ та дехто зі «слуг» будуть подавати до Конституційного Суду і намагатися в судовому порядку скасувати закон.

Провали на міжнародній арені

Головним правилом у зовнішній політиці має бути вимога до партнерів, що «про Україну не можна говорити без України». Але з приходом до влади Зеленського про це забули. Яким би чином його прес-служба не розписувала про «найвеличнішого лідера сучасного світу», міжнародні партнери не поспішають з ним зустрічатися, а майбутнє нашої держави тепер вирішують за спиною наших дипломатів.

Минулого тижня заступник голови адміністрації президента РФ Дмітрій Козак, який в Кремлі опікується українським питанням, провів перемовини з радниками прем’єр-міністра Німеччини Ангели Меркель у Берліні. Розмова була не телефонна і важлива, але на ній не було жодного представника від України. Це вирок дипломатичній службі Зеленського, яка реагує на подібні перемовини тільки постфактум. А прем’єр-міністр України Шмигаль називає брехнею офіційні заяви британського посольства щодо обмежень на виїзд українців на заробітки до «туманного Альбіону». Якщо Україна захотіла посваритися з Великобританією, то знайшла для цього не найкращий привід. Бо звинувачувати в фейковості заяву британського посольства – нікчемна стратегія.

Ну от навіщо Великобританії нам брехати?

Обмеження права на виїзд, обмеження прав громадян, збільшення фінансування правоохоронних органів, прикривання малого та середнього бізнесу – це все побудова викривленої радянської системи, яку, мабуть, із дитячих років дуже любить Зеленський.

Московський патріархат на Банковій

Московський патріархат всю свою історію активно прислужував владним структурам Росії, а в останні десятиріччя його зусилля максимально зосередилися на «захисті інтересів росіян і співвітчизників за кордоном». Іншими словами – на просуванні та виправданні агресивної шовіністичної політики Кремля щодо сусідніх країн та їх збройної окупації.

Колишній міністр закордонних справ Російської Федерації Іванов відверто висловив ціль співпраці держави з церквою – збирання «русского міра». І Московський патріархат виконує цю настанову, ставши потужним інструментом утримання України в зоні російського впливу.

Тому, коли українці прагнуть справжньої незалежності, то неможливо її набути без нейтралізації впливів РПЦ.

Результатом зовнішньої політики передньої влади стала історична подія – надання Томосу на автокефалію ПЦУ. Але з приходом до влади Зеленського ситуація знову кардинально розвернулася в проросійський бік і московські зайди повернулися до влади.

Так, наприклад, заступник голови Офісу Президента України Сергій Трофімов відверто каже, що «минула влада дискредитувала дії мільйонів віруючих» і що Порошенко «обрав лукавий вектор». Крім того, він зізнався, що неодноразово разом із Зеленським зустрічався з Онуфрієм.

Тобто виходить, що Зеленський таємно зустрічається з особами, які очевидно є агентами російських спецслужб та оточив себе людьми, які знаходяться під омофором ФСБ. Саме тому і досі не виконується ухвалений попереднім скликанням ВР закон щодо перейменування УПЦ МП в Російську православну церкву в Україні.

І саме тому вже майже рік заблокований перехід громад українських віруючих в ПЦУ. Бо, як виявляється, у російської церкви тепер є потужні лобісти на Банковій.

Опубліковано Головне, Пряма мова.