Галицьке москвофільство на молитві за Україну

florence

Олесь Городецький

Про величне і мізерне

Вчора у Флоренції відбулася важлива та непересічна подія: проща Синоду єпископів УГКЦ на чолі з Главою Церкви Блаженнішим Святославом та українських громад з Італії до мощів Святого Івана Затоустого. Святкова Архиєрейська Літургія відбувалася в головному храмі міста – Катедральному Соборі Санта Марія дель Фіоре. На Літургії був присутній Архиєпископ Флоренції, кардинал Джузеппе Беторе, офіційна делегація мерії міста, журналісти.
Тисячі українців у вишиванках молилися за Україну в одному з найвідоміших храмів Італії. Багато говорилося про Україну: актуальну ситуацію та історію. Згадували про візит до Флоренції Патріарха Йосипа Сліпого та річницю Флорентійської Унії 1439 року. Безперечно, вчорашня подія увійде в історію не лише УГКЦ, а й України.

Але перед Літургією сталася одна ситуація, яка мене сильно вразила. Оскільки в цей день Собор був зарезервований для українських прочан, то пропускали лише їх, а туристів просили прийти пізніше, після відправи. І ось до черги, де стояв я з товаришем, підійшли дві молоді туристки з Росії і почали розпитувати, що тут відбувається і як можна попасти в Собор. Оскільки туристки знаходилися безпосередньо поруч мене, то я гречно розповів про прощу, про те що приїхали українці з цілої Італії молитися за Україну і за припинення путінської агресії. Коли почув, що вони з Петербургу, то майже риторично запитав: “Сподіваюся, ви не підтримуєте Путіна?” На що одна дівчина відповіла: “Нєт”, а інша, ніяковіючи посміхнулася. Розмова відбувалася виключно в мирному тоні. І тут, повертається жінка, що стояла попереду і каже : “Не слухайте його, підтримуйте кого хочете.” “Навіть Путіна?” – перепитав я. “Навіть Путіна!” – ствердно відповіла жінка. “Тобто, Ви, українка, підтримуєте Путіна?” – не вірив я свої вухам. “Я підтримую всіх!” – відрізала жінка, яка за вимовою явно походила з якогось галицького села. Але яким було моє здивування, коли інша молода жінка, що стояла позаду, за вимовою явно російськомовна в побуті, в одязі, що більше підходив для походу на пляж, аніж до церкви, почала мене критикувати: “Ви ж стоїте в черзі до храму! Для чого говорити про політику?”, а інші присутні в черзі українці просто мовчали намагаючись пройти ближче, щоб швидше потрапити до Собору.
Ця розмова не давала мені спокою цілу Літургію, я так і не зміг зосередитися і віднайти душевний спокій, щоб приступити до Святого Причастя.

На богослужінні всі молилися за Україну, наше військо, за мир. Але як поєднати цю молитву з тим “галицьким москвофільством” і таким поширеним “какаяразніцца”?

Скільки ще має вбити путінський режим українців, щоб “пересічний українець” зрозумів, що Путін вбивця і агресор? Коли, нарешті, очевидні речі стануть очевидними і для всіх українців? Коли ми зможемо викорінити в собі хворобу малоросійства, яка заважає розвитку самоідентифікації народу та особистості?

Російські туристки пройшли до Собору, пофотографували, послухали декілька хвилин “пєніє на нєпонятном им язике” і вийшли. Мабуть, повернуться у свій Пітєр переконаними і, можливо, навіть здивованими, що в Україні у Путіна багато шанувальників.

Я не збираюся нікого осуджувати і вирішив розповісти про цей випадок лише через те, що він став для мене повною несподіванкою. Бо коли таке ставлення до Путіна мають громадяни України, що живуть в Європі, ходять до української церкви і приїхали на прощу, то що можна очікувати від зазомбованих десятиліттями пропаганди жителів Донбасу? Як можна просити Європу про санкції проти Путіна, якщо частина українців не вважає його ворогом, не зважаючи на 5 років війни і окупований Крим?
Дуже хочу вірити, що більшість українців все таки розуміють, що Путін є ворогом України, бо власне це розуміння і є нашою головною зброєю, яка робить нас гордим і самодостатнім народом, а не колаборантами та прислужниками окупантів! Шануймося!

Опубліковано Пряма мова.