Здається, ми були знайомі вічність. Власне, не важливо, коли саме ми з Тарасом вперше познайомилися в цьому світі. Бо нас об’єднував дух гайдамацької героїки в інших часах і світах. Він відчував його через пісні про Залізняка, Швачку, Бондаренка, Саву Чалого і Гната Голого; а я через народні перекази моєї малої батьківщини і архівні документи. Після виходу в світ книги про Івана Бондаренка ми почали тісно співпрацювати. Тарас завжди підтримував мене виконанням гайдамацьких пісень під час численних презентацій. Найбільше закарбувалися в пам’яті перша київська презентація книги «Швачка – фенікс українського духу» в Музеї книги та друкарства, турне по Черкащині з нагоди 250-ліття Коліївщини, організоване Юрієм Сиротюком і Вадимом Стояновим (та й увесь цей ювілейний рік, коли жоден захід не відбувався без найактивнішої участі Тараса). А скільки шуму наробило виконання ним повстанської пісні «Вже день війни народної» під час презентації книги Володимира Покотила «Лицарі золотого тризуба»!
Тарас Силенко рекомендував мене до Історичного клубу «Холодний Яр». Назавжди в пам’яті залишиться Покрова 2018-го, коли мене за участі Тараса урочисто прийняли до Клубу біля Дуба Максима Залізняка та кожен наш спільний, починаючи з 2018 року, виступ біля символічної могили Гната Голого…
Востаннє ми спілкувалися на початку травня під час 25-х Вшанувань Героїв Холодного Яру. Тарас мав нездоровий вигляд. Але ніхто (я певен!) навіть уявити тоді не міг, що за півтора місяці ракова пухлина спалить його – справжнього українського козака-характерника!..
Україна втратила одного зі своїх найкращих синів… Втратила в символічний день – коли Максима Залізняка обрали Гетьманом українським, коли Сонце найдовше огортає своїм теплом Україну… Тепер Тарасова душа ближче до Сонця…
Спочивай з миром, друже Тарасе… Ти був лицарем духу на землі, тепер доєднався до лицарства небесного. Пам’ять про Тебе житиме вічно в серцях усіх, хто Тебе знав та в Твоїх піснях, які знали мільйони…
Євген Букет
