То хто ж провокує?

Ze+Bandera

Йосиф Сірка

Недавнє інтерв’ю президента Зеленського газеті Українська правда виявило велику прогалину не тільки у знаннях української історії, але й у підході до минулого взагалі. Сказати: „Немає однозначності”, коли йдеться про оцінку найновішої історії країни може лише людина, яка незнайома з історією української боротьби за незалежність.

Однозначним є те, що від спроби гетьмана Івана Мазепи осамостійнитися, українцям довелося пройти довгий шлях до Незалежности і вона коштувала українцям не тільки садистського знищення Батурина та всього живого в ньому, але й сотень тисяч знищених українських козаків, які побудували цареві місто на болотах, а „приручені” козаки поширили царську імперію. Комуністичні послідовники імперії (вже не царської, а комуністичної) знищили десятки мільйонів українців голодом, холодом та розстрілами, щоб не допустити самостійної України. Це – однозначно, бо це можна довести.

Щоправда, ящо дотримуватися історії, написаної окупантами, то у людей, які ніколи не читали правдивої, тобто, справжньої – однозначність буде завжди сумнівна. Писали ж її не на основі фактів, але на вигаданих міфах про братерство, про спільну історію та, навіть мову, що й залишилося у декого в пам’яті.

Вислів Зеленського, що: „В мене не може бути ставлення до таких людей, до таких подій за таких часів, про які ми з вами читаємо, але ми там не жили. Не може бути просто особистого ставлення», є свідченням того, що президент України не має жодного поняття про визвольну боротьбу країни, у якій його обрали президентом. А шкода, бо багато українців пройшли не тільки комуністичне пекло Москви у концентраційних таборах Сибіру та різних північних частин совєтської імперії разом з етнічними одноплемінниками президента, але й гітлерівських концтаборів. Різниця була хіба в тому, що у совєтських концтаборах нікого не спалювали у ґазових камерах, а в нацистських євреїв, на відміну від українців та інших національностей, вбивали ґазом і спалювали. Я боюсь запитати пана Зеленського, а яке його ставлення до злочинних режимів Гітлера та Сталіна, союзників, які розпочали Другу світову війну – бо ж він «там не жив»?

Слід зазначити, що п. Зеленський сам себе заперечив, коли став похвально висловлюватися про Б.Хмельницького та Л.Кравчука. Щоправда, і тут він щось переплутав, коли з Хмельницького зробив якогось «ділка», який робив, «якісь угоди,» обіцянки, але не помітив його ролі у визвольних змаганнях, а Кравчукові, з легкої руки, приписав заслугу здобуття незалежности України. Притім, вдався до «особистого ставлення» до періоду Хмельницького, бо ж він «там не жив», а коли Кравчук був президентом, то йому було 11-12 років, тобто, «там він жив», але не затямив, що Незалежність не Кравчук «здобув».

Гадаю, що пан Зеленський не вжив би слово «провокувати», коли б хоч елементарно ознайомився з історією визвольного руху в Україні. А про визвольні змагання саме останнього століття існує вже не тільки багато написаного, що за совєтських часів було суворо заборонено, але й створені цілі сторінки в інтернеті. Зрештою, про цілу епопею Української Повстанської Армії видано вже 130 томів Літопису УПА.

Стосовно ж «суперечної» постатті Степана Бандери і оцінки того, чи він герой, то потрібно було президентові України Зеленському ознайомитись хоч з біоґрафією цього борця за незалежність, а потім «провокувати» національні почуття українців. Кремлівські пропаґандисти не для того посилали до Мюнхена вбивати С.Бандеру, що він був «суперечливим», але для того, щоб знищити символ незалежної України, яким він став у післявоєнний період та «завдяки» кремлівській пропаґанді, яка Бандерою та бандерівцями залякує людей, які не мали змоги довідатися правду про одного з провідників українського визвольного руху.

Українців – усіх: україномовних і російськомовних – слід щодня інформувати про жертви, які українці принесли задля незалежної держави і приносять їх досі, внаслідок неоголошеної Росією Україні війни.

Родина Бандерів (мовби вся Україна) є саме тим неймовірним прикладом нищення та терпіння, яких вона зазнавала від різних загарбників, імперій, шовіністів. Батька Степана Бандери – отця греко-каталоцької церкви Андрія закатували комуністи 1941 р, наймолодший брат Богдан 1941 р. організував молодіжний загін проти німецьких окупантів і загинув 21-22-річним (1941-42). Братів Олександра та Василя вбили польські наглядачі у концтаборі Аушвіц (1942), сестри Оксана та Марта були заарештовані та заслані на Сибір (Красноярський край), сестра Володимира померла в совєтських концтаборах (1956). Сам Степан Бандера після польських арештів та засудження на кару смерти, яку було замінено на пожиттєвє ув’язнення, у вересні 1939р. опинився на волі, а 5.7.1941 р., після проголошення Акту відновлення української держави, ґестапо його арештувало. Спочатку його тримали у берлінській в’язниці, а згодом перевезли до концтабору в Заксенгаузені. Тут, поряд інших важливих в’язнів, він провів до вересня 1944 р., коли був звільнений з пропозицією приєднатися до антисовєтського збройного руху в тилу Червоної армії. Бандера відмовився від пропозиції і будь-якої співпраці з нацистами.

Через кремлівську пропаґанду до більшості українців досі не дійшла правда про С.Бандеру, а саме: він вже перед кінцем 2-ої світової війни відмовився увійти в «союз» з нацистами під командою генерала Власова – відстоював послідовно українські інтереси – визнання права на самостійність! І саме оця самостійність українського борця за Незалежність і є найбільшим ворогом Кремля, голос якого озвучив Зеленський – не хоче «провокувати» Кремль, бо українці можуть лише бути гордими на такого національного провідника, яким був Степан Бандера.

На щастя, українці вже вибороли право самі визначати національних героїв, а з часом і до неграмотних політиків це дійде!

Торонто, 12.6.20 р.

 

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа