Терористи в судівських мантіях
Йосиф Сірка
Численні палаци та дорогі авта стали візитною карткою багатіїв в Україні. Звичайно, крадуть і в інших країнах, але таку зухвалу систему окрадання працюючих, пенсіонерів знайдете хіба десь у відсталих країнах світу. При тім, що українці вважаються високоосвіченими, політична система створила можливість перетворити суддів на терористів, які без зброї, без бомб досягають неймовірної мети – одних збагачують, інших руйнуть, а державу провадять до ліквідації.
Вже всі горобці Києва цвірінькають, мовляв, Окружний адміністративний суд Києва мав план захоплення влади через вищі суди, які, в дійсності, контролювала одна особа судді Вовка. Ще влітку 2019 р., звинувачення твердило, мовляв, зібрали численні тзв. «плівки Вовка», які доводять кримінальну справу голови ОАСК. Протягом понад півтора року, голова суду П.Вовк, то складав повноваження, то знов поновлювався. А сам суд став виконувачем бажань юриста Януковича – А.Портнова: вдався до ревізії шкільної програми по історії України та засудив правопис! Дивує, що судді чомусь не проконсультувалися з фахівцями, авторами підручників та мовознавцями, але довірилися Портнову, який, переконаний, української історії і не читав. Може не сам суд приймав рішення, він тільки затвердив, підготовлену юристом Януковича Портновим, «рішення суду», а задля цього не потрібно знати історію.
Щоб мати кращу уяву про суддю Вовка та ОАСК, як «символ» української «справедливости», слід переглянути статтю Софії Середи «ОАСК скасував перейменування Московського проспекту. Чому Зеленський досі не реформував цей суд?» (Радіо Свобода, 11.2.20). У статті наведено цитату юриста, члена Громадської ради доброчесности Романа Маселка: «Павло Вовк завжди співпрацював з владою, виконував їхні побажання і за це а) отримував недоторканність і зберігав посаду, б) можливість отримувати хабарі та впливати на якісь процеси».
Чому суддя Вовк постійно уникає відповідальності? Тому, що це не тільки Вовк. Численні «койоти» також є активними його помічниками, які займають і вищі посади та і знайти їх можна в інших судах. Член фракції «Голос» Ярослав Юрчишин твердить, що:«За усі свої дії суддя Вовк вже би давно мав відповідати. Але Офіс генерального прокурора постійно блокує активний розгляд цих справ і фактично допомагає судді Вовку уникнути відповідальності».
Як тут не згадати справу зі заступником голови ОП Татаровим Олегом, який 5 серпня 2020 року Указом Президента України В.Зеленського призначений на посаду заступника керівника ОП України. Призначення викликало критику окремих українських громадських діячів, адвокатів, журналістів та політологів. Президент України Зеленський дав роз’яснення, що Татаров Олег є професіоналом і, мовляв, «несправедливо всіх людей, які очолювали ту чи іншу ланку влади „часів Януковича“, вважати „старою владою“.Татаров – люстрований чиновник із керівних органів МВС часів Януковича. У часи Майдану регулярно розповідав, що майданівці самі в себе стріляли, а зброї у правоохоронців не було.
(https://news.24tv.ua/oleg-tatarov-biografiya-skandali-hto-tse-shho-vidomo_n1476262)
Здібності Зеленського, оцінювати професіоналізм державних службовців, вже викликали сумніви після його другого формування уряду, Офісу президента та голови Офісу генерального прокурор-а (-ки). Зрештою, сам президент Зеленський пояснював раптову заміну молодого і професійного уряду, на чолі з Гончаруком, що той за шість місяців не показав результатів, яких він сподівався, і пообіцяв зміну уряду і ОП після наступних 6 місяців – якщо не буде результатів. Не думаю, що у Зеленського проявилася хвороба альцгаймера (втрата пам’яті), хоча, всяке може бути.
Вже наближається рік перебування на держпосадах нових «професіоналів» президента, але замість очікуваного прогресу – спотерігаємо реґрес з небувалою діяльністю суддів та адвокатів, стосовно антидержавних і антинаціональних рішень корумпованих судів, включно з Конституційним. При цьому всьому, слід нагадати, що після призначення О.Татарова заступником голови ОП, журналістське розслідування «Наші гроші» виявило, що заступником Єрмака став не якийсь собі голопупко, який захоче збагачуватись, ні – він вже не абияк багатий.
Розслідування журналістів «Наші гроші» доводить, що люстрований Татаров став керівником юридичної Корпорації Укрбуду і, починаючи з 2016 р., він починає збагачуватися неймовірною швидкістю і лише Господь знає, чи вже став мільярдером, чи ще «теліпається» між мільйонерами.
Якщо взяти до уваги, з якою пристрастю став на його захист сам президент Зеленський і його Ґенеральна прокурорка, то можемо бути певними, що йдеться про мільярдера.
А зараз прирівняйте ставлення до осіб, безпідставно звинувачених у вбивсті журналіста Павла Шеремета: Яна Дугарь – волонтерка, військова медичка, учасниця ООС; молодший сержант Юлія Кузьменко – відома дитяча лікарка, волонттерка громадська діячка тa учасниця ООС; Андрій Антоненко – музикант, сержант ЗСУ, учасник ООС – який контраст! Окрім свого патріотизму, вірності Батьківщині, вони не можуть похвалитися навіть тисячами, а не то мільйонами гривень. Для них почуття любові до Батьківщини було їхнім дороговказом, задля якого вони не жаліли своїх сил, свого здоров’я, яке було одиноким їхнім багатством. Вони жили ідеями: не як збагатіти, а як допомогти захисникам проти аґресора, як самим залучитися до війни проти жорстокого ворога.
Нечесні люди звинуватили їх у гидкому вбивстві, яке б їм навіть у сні не приснилося, бо ж вони боролися не з білоруським журналістом, але з російським імперським ворогом. Неймовірна, карколомна фантазія звинуватити учасників ООС, навіюванням вбивства, була презентована за участі президента Зеленського, міністра внутрішніх справ Авакова та тодішнього Генерального прокурора. Цей ганебний вчинок ГП проти патріотів України залишається досі без виправдання.
Тому Київський апеляційний суд, в чергове, відхилив апеляційну скаргу і залишив запобіжний захід Антоненкові – під вартою, незважаючи на те, що білоруський опозиційний активіст, колишній співробітник антитерористичного спецпідрозділу «Алмаз» Ігор Макар надав судові Аудіозапис, про те, що у вбивстві П.Щеремета були зацікавлені білоруські спецслужби, що зводить дотеперішні звинувачення українським борцям проти московського окупанта нанівець.
Наведені приклади дій українського судочинства є найактуальнішими і дуже відомими, вони вияснють нам підхід українських судів у Києві: якщо справа торкається мільярдерів, банкірів, як напр. Татарова, Бахматюка, Вовка, Микитася та ін., яких Генпрокурорка з неймовірною швидкістю «захищає» перед всякими: «порушеннями процедури», «недостатніми доказами», задля яких можна протягом лічених годин порушити законодавство – забрати від антикорупційного суду справу, передати до СБУ (порушуючи процес), чи сховатися за «відсутність» того дня (через одноденну відпустку, чи іншу вигадану причину). І все це робиться на очах президента, який не дав можливості молодому урядові навіть 7 місяців для показу «результатів», які він очікував у «посадках». А сьогоднішнім «професіоналам» невдалося показати «результат» за подвійний час – 12 місяців! Хтось може закинути, мовляв, зима, то як зараз «садити»!?
Таким чином, нереформана судова система в Україні стає найнебезпечнішою ділянкою в безпеці країни – вона перетворюється в прямому розумінні на терористів у судівській мантії. А це, у свою чергу, викликатиме опір терористам, яких не в стані зупинити ані поліцайти, ані військо (не кажучи вже про президента).
Безкарні антидержавні рішення, мовляв, антикорупційні закони є неконституційними, відверте антиукраїнське рішення щодо української історії, правопису, виправдування мільярдерів, мільйонерів та оліґархів усіх калібрів – великих і малих, виправдування прокремлівських аґентів та закривання очей на атиукраїнське шовіністичне свавілля. Все це може навести на думку, не тільки радикалів, що потрібно щось робити.
І саме тут – на зразок лінчу – можуть розпочати полювання на суддів-терористів, які досі безкарно перетворюють шукання в судах справедливости на спосіб корупційного збагачення, на виправдання антидержавної діяльности, на виправдання злодіїв, корупціонерів, перетворюючись із корупціонерів на терористів без стрілецької зброї, але зі смертельними рішеннями навіть для держави.
Торонто, 13.2.21 р.
