Таке довге і загрозливе фіаско «Сили Сибіру»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Тарас Колісник, журналіст, м. Київ

Гучний газовий контракт між Росією і Китаєм може стати для Путіна катастрофічним.

В травні минулого року Росія презентувала гігантський газовий контракт з Китаєм з назвою «Сила Сибіру». За його умовами, державному концерну «Газпром» належатиме щорічно постачати з Якутії ті Іркутської області на Далекий Схід і далі в Китай 38 млрд. куб. м. газу. Поставки належить розпочати у 1918 р., як тільки газопровід буде споруджено. Це передбачено угодою. І вже у вересні 2014 року розпочато будівництво. Російський президент заявив, що це буде «найкрупніший будівельний проект у світі». Витрати на нього «Газпром оцінив на рівні 55 млрд. дол. Однак зараз вже з’являється все більше ознак того, що «проект віку» повернеться фіаско – принаймні, для Росії.

Газпром виходив з того, що за свої поставки він отримає 400 мільярдів дол. Але при укладанні угоди було обумовлено, що вартість, яку Китай платитиме за газ, буде корелюватися з цінами на нафту. Саме це тепер і є великою проблемою, адже в момент укладання угоди нафта марки Brent коштувала 100 дол. за барель. Нинішні ціни на нафту однозначно передбачають збитковий для Газпрому рівень, – якби той якутський газ по «Силі Сибіру» подавався б до Китаю вже нині. Та найгірше те, що Росія, за власним зізнанням, не підстрахувалася на випадок, якщо ціна на газ впродовж тривалого часу залишатиметься низькою.

Тим часом в Пекіні, очевидно, відчули тривожні сигнали. Чи не тому уряд Піднебесної не так давно заморозив другий мега-проект з Росією – у кінці липня китайське керівництво відмовилося дати «добро» на спорудження другого газопроводу, по якому з Західного Сибіру мали б транспортувати до 30 млрд куб. м. газу. Про це повідомило видання «Business Insider», щоправда не назвавши причин такого рішення.

І Росії , і Китаю цей проект все ж необхідний. А нюанс в тому, що Китай, як і за добуту в Арктиці нафту, буде розраховуватися з Росією не доларами, а юанями. Про це було повідомлено ще в червні 2015 р. Таким чином Китай може досягти того, що юань стане альтернативою долару. У свою чергу, Москва, зазнаючи чималих збитків від західних санкцій, отримає альтернативну валюту, яку за необхідності переводитиме у долар. Як кажуть аналітики, це «один з елементів великої гри Китаю», але й для Росії це логічний крок. Нинішній баланс Китаю по нафті – 500 млн. тонн в рік, з них тільки 21 млн. тонн він добуває сам. З необхідних 220 млрд. куб м. газу добувається тільки 120 млрд. Тож, без Росії енергобаланс країни навряд чи складеться.

Проте обидві сторони перенесли старт проекту «Сила Сибіру». Як повідомило агентство «Інтерфакс», контракт вступив в силу лише 13 травня 2015 р. – на сім місяців пізніше наміченого строку. Відповідно, будівельні роботи можуть продовжуватися довше. Найпізнішим і найоптимістичнішим момент початку поставок газу може бути травень 2021 року. А значить, в Газпрому є більше часу для очікувань нового росту цін на енергоносії.

Така ось прелюдія і сподівання.

А які ж реалії?

Як зізнається заступник директора Інституту російсько-китайської взаємодії Андрій Дев’ятов, «Сила Сибіру» залишається загадкою для багатьох. «Що відбувається з цим проектом, на яких умовах укладено угоду, хто ним займається, – мало кому про це відомо, – каже він. – Але в будь-якому разі для цього нам необхідно збудувати до кордону хоча б автомобільну дорогу – на 250-300 км.. З китайського боку до кордону всю інфраструктуру доведено. Тому китайці явно не задоволені розвитком проекту».

Тим часом російський бюджет, підписаний нещодавно Путіним (майже 45% доходів бюджету – від реалізації вуглеводнів), сформований з розрахунку 50 доларів за барель нафти вітчизняної марки Urals, однак так її цінували ще в середині жовтня, а на сьогодні вона коштує всього 37,5 дол.. І це вже стресовий сценарій для російської економіки. У доморощеному Мінфіні порахували: якщо дійде до 35 доларів, то для збереження затвердженого президентом 3-відсоткового бюджетного дефіциту доведеться фактично розлучитися з Резервним фондом, зберігши в ньому всього 200 млрд з 3900 млрд рублів. За розрахунками Bank of America, щоб дотриматися 3-відсоткового дефіциту бюджету при нафтових цінах нижче 35 доларів за барель, курс національної валюти доведеться опустити до 94 рублів за долар. У поданні іншого американського банку – Merill Linch – у разі здешевлення нафти до 30 доларів за барель долар коштуватиме від 105 до 120 рублів, а при ще гірших варіантах – до 170 рублів.

Російський міністр фінансів Антон Сілуанов змушений був зізнатися: «Роком назад, якби нам сказали, що вартість бареля буде нижче 40 дол, ми б, мабуть, посміялися б». В його ж відомстві також попереджають, що істотного зростання вартості нафти не варто очікувати ще років сім. Ну, це – між іншим…

А ось найсвіжіший факт. Саудівська Аравія спланувала бюджет на 2016-й рік виходячи із середньозваженої ціни нафти $29 за барель! Про це 28 грудня повідомило агентство Bloomberg. Для Росії це малоприємна новина, але саме саудівський прогноз нафтових цін виглядає більш реальним, ніж російський – з 50-ти доларовою вартістю. Варто врахувати те, що Ер-Ріяду немає сенсу прикрашати ситуацію: країна і при наднизьких цінах на «чорне золото» почувається непогано. Тому низьких цін Ер-Ріяд не боїться. У 2015 році, за даними ОПЕК, Саудівська Аравія різко збільшила обсяги видобутку нафти – до 102,66 млн. барелів на добу (в 2014-му – 96,83 млн. барелів), одночасно наростивши і експорт «чорного золота» на світовий ринок.

Саудівська «гра в демпінг» виявилася заразливою і для Ірану. В 20-х числах грудня 2015 р. керуючий директор Національної іранської нафтової компанії (НІНК) Рокнеддін Джаваді заявив, що Ісламська республіка підписала низку нафтових контрактів, і поставки почнуться відразу після скасування санкцій проти неї. При цьому можливе подальше падіння цін на нафту не вплине на рішучість Ірану нарощувати експорт, – запевнив Рокнеддін Джаваді. За його словами, Тегеран має намір підвищити експорт нафти на 500 тис. барелів на добу вже протягом тижня після скасування санкцій, і протягом шести місяців довести його до 2 млн. барелів на добу.

Росія, зрозуміло, реагує на стійке зниження нафтових котирувань вельми нервово. Так, глава Міненерго РФ Олександр Новак вже звинуватив Саудівську Аравію в дестабілізації нафтового ринку. Втім, за словами Новака, «криві попиту та пропозиції можуть зійтися вже в другому півріччі 2016 року, що збалансує ринок». Але головне питання Новак залишив без відповіді: що буде з економікою РФ, якщо середньорічна ціна на нафту в 2016-му і справді складе $ 29 за барель?

Російські аналітики вже кілька тижнів тому не виключали продовження падіння нафтових цін до рівня $30 за барель і нижче, – відзначає керівник напрямку «Фінанси та економіка» Інституту сучасного розвитку Микита Масленніков. «Що це означає для світового нафтового ринку? Він приречений на пошук балансу попиту і пропозиції, і це займе чотири-шість кварталів. Іншими словами, низькі ціни на нафту протримаються весь 2016 і половину 2017-го. Причому, ціни на нафту будуть знаходитися десь між алармістськими прогнозами – близько $ 29 за барель – і оптимістичними».

А що це означає для Росії? На думку того ж М.Масленнікова, «дуже важкий перший і, можливо, другий квартал 2016 року, якщо нафта різко просяде. Кабміну РФ в цьому випадку доведеться переверстувати бюджет і скорочувати витрати. Просідання нафтових цін буде означати і додаткове ослаблення рубля. Тому в першому кварталі ми можемо побачити зліт курсу до 80 рублів за долар. За розрахунками аналітиків, якщо середньорічна ціна нафти $ 40 доларів, а дефіцит бюджету РФ не перевищує 3% ВВП, для балансування бюджету необхідний курс 84 рублі за долар».

Як тут не крути, але постає питання – навіщо Росія підтримує Іран (технологіями «мирного атому», поставками озброєнь, участю в сирійському конфлікті), якщо на глобальному енергетичному ринку він грає явно проти її інтересів? З цього приводу російський провідний аналітик ПЕК, керуючий партнер консалтингової агенції RusEnergy Михайло Крутіхін змушений був сказати: «Коментувати зовнішню політику російського керівництва не варто, оскільки виявити в ній сліди довгострокового планування або розрахунку на кілька ходів вперед практично неможливо. Скажу тільки, що на Близькому і Середньому Сході грати хоч якусь роль може тільки дуже багата держава. У Росії таких коштів немає, як немає і сильних союзників, яких колись фінансував Радянський Союз. Ось і доводиться зав’язувати стосунки з тими, кого «не приймають в пристойне товариство», на зразок іранського режиму або Башара Асада, – щоб створити видимість великої держави і сісти за стіл переговорів з потужними гравцями. Про економічні інтереси Росії при цьому доводиться забувати». І далі: «Що стосується газової галузі, то її головна біда полягає у відсутності ринків. Китай не візьме стільки газу, скільки декларують у «Газпромі», та й заявлені обсяги зможуть потрапити на кордон КНР не раніше 2030-2035 років. Внутрішній попит стагнує. Проекти експорту зрідженого газу – крапля в морі у порівнянні з пропозиціями в світі, та й собівартість російського газу робить його неконкурентоспроможним. Залишається Європа, – а там можливий дефіцит газу буде набагато меншим газпромівських прогнозів, та й конкуренція обіцяє бути дуже гострою».

А ще в Росії знову здіймаються хвилі невдоволення нафтовиків за відсутність доступу до трубопроводів і намірами «Газпрому» провести реструктуризацію концерну, вивівши транспортний бізнес в окрему структуру. Ну, це теж – між іншим. Вистачало б покупців – всі були б нагодовані…

Цікаво, що, на думку деяких «спостерігачів», у війни в Україні і в Сирії схоже «коріння»: нібито український південний схід – територія потенційно значного видобутку сланцевої нафти, а в Сирії протиборчі коаліції борються за контроль над газопроводами з Катару та Ірану (варіант – над цінами на нафту). На думку М.Крутіхіна, не варто вести мову про «сланцеву нафту» в Україні: «її там мало і видобуток нерентабельний абсолютно. Газопровід через Сирію? Розпалювати війну, щоб прокладати труби по театру військових дій? Були такі домисли, але тільки домисли. Де ж насправді будувати? Турки не домовилися з іранцями за більш коротким маршрутом – з Ірану до Європи. Тягнути трасу на узбережжі Середземного моря? І будувати там завод зі зрідження газу? А навіщо це робити, якщо можна побудувати такий завод без клопоту у себе в Катарі чи Ірані і доставляти газ куди завгодно морем? Тож, облиште цю безпідставну маячню», – попросив аналітик.

Та повернемося до «проекту віку».

На думку завідуючого відділом економіки «Независимой газеты» Михайла Сєргеєва, «Європа, наперекір прогнозам, скорочує закупки імпортного газу. А в Китаї він взагалі може стати непотрібним» (Тож, і свою статтю так і назвав «Сила Сибіру» вже не потрібна китайцям».

Висновки недавньої доповіді Аналітичного центру при президентові Росії (!) звучать загрозливо: «Споживання природного газу в Росії в останні 10 років коливається на рівні 450-460 млрд. куб. м.. Період поступального росту з 2000 року по 2005 рік, впродовж якого споживання газу в Росії збільшилося майже на 55 млрд. куб. м., залишився в минулому». А щодо можливості експорту його до Китаю, то аналітики тут же зауважують: «У порівнянні з 2014 роком Китаю може бути потрібно лише від 90 до 150 млрд. куб. м. додатково. І немає ніяких гарантій, що для покриття цих потреб взагалі потрібен буде російський газ».

По кому бє цей дзвін? Чи не по самому російському президентові?

P.S. Коли матеріал було вже підготовлено, 29 грудня надійшло повідомлення російського «Інтерфаксу» про те що Федеральна антимонопольна служба Росії (ФАС) змусила «Газпром» скасувати великий тендер на будівництво «Сили Сибіру». Керівник ФАС Ігор Артем’єв говорив, що «там порушено все законодавство, яке тільки можна уявити». Оголошений тендер був найбільшим в історії російських закупівель «Газпрому» на будівництво, як повідомляє відоме видання «Ведомости». Він був оголошений 30 листопада, спочатку підсумки передбачалося підвести вже 11 грудня, але потім термін перенесли на 18 грудня. Величину тендера «Газпром» пояснював бажанням заощадити. Рішення про вибір єдиного підрядника на весь комплекс робіт було обрано з метою оптимізації витрат, забезпечення належної якості виконання робіт та формування єдиного центру відповідальності, пояснювала монополія.

ФАС вказувала, що на офіційному сайті не було проектної та робочої документації, а термін підготовки пропозиції та подання заявок становив всього сім днів. Також, на думку антимонопольної служби, замовник встановив надлишкові вимоги до видів і організації робіт, включаючи оформлення підрядником прав на земельні ділянки, договорів оренди цих ділянок для розробки кар’єрів, видобутку та складування ґрунту, стоянки техніки, будівництва тимчасових будівель, доріг і комунікацій та ін .

На думку ФАС, «Газпром» також встановив непомірні вимоги до учасників тендеру і обмежив кількість банків, де претендент може отримати банківську гарантію для забезпечення виконання умов договору. Учасники ринку вказали “Ведомостям”, що в тендерні вимоги “Газпрому” можуть вписатися “Стройгазмонтаж” Аркадія Ротенберга і “Стройгазконсалтінг” або “Стройтрансгаз” Геннадія Тимченко. “Стройгазмонтаж” вже отримав без конкурсу перше генпідряд на 208 км «Сили Сибіру».

Авторський проект «Росія у власному дзеркалі»

Опубліковано Блоги.