Президентські вибори в Україні – Підсумки

21 квітня 2019 року в Україні відбулися остаточні президентські вибори. Володимир Зеленський, 41-річний актор-комік, неофіт, який не мав попереднього політичного досвіду, окрім як на телебаченні президентом, був обраний Президентом України переважною більшістю з перевагою 73% до 24%. Це відбулося через три тижні після першого туру, в якому 39 кандидатів змагалися за право брати участь у другому турі. Спочатку зареєструвалися 44 кандидати. П’ятеро відійшли до першого голосування. Деякі підтримали одного з інших кандидатів. Згідно з виборчим законодавством України, перші два переможці у першому турі зустрінулись у другому турі. 31 березня Володимир Зеленський отримав трохи більше 30% голосів, а чинний президент Петро Порошенко отримав близько 16% голосів. Юлія Тимошенко отримала 13%. Юрій Бойко отримав 12%. Решта 35 кандидатів здобули менше 10%.

Слід зазначити, що реєстрація кандидата на посаду президента є суттєвим процесом, що вимагає, принаймні, Декларацію активів та сплати реєстраційного збору, еквівалентного майже 100 тисячам доларів, звичайно, значної суми, особливо за українськими стандартами. Ці гроші не підлягають поверненню, якщо кандидат не вступить у другий тур. 42 з 44 кандидатів по суті розтратили цю суму грошей. Більшість кандидатів не мали ілюзій щодо обрання. Деякі з них були кандидатами технічними, висунутими більш серйозними або їхніми прихильниками, щоб відібрати голоси від основних конкурентів. Більшість просто хотіла прорекламувати свої імена перед виборцями, щоб мати змогу або сформувати життєздатну політичну партію, або, принаймні, бути більш легко визнаною особою для політичної партії, яка зараз займає місця в Верховній Раді України. Парламентські вибори в Україні заплановані на осінь цього року. Оскільки Україна не є суто президентською республікою, а квазі-президентсько-парламентською, то її парламент відіграє значну роль у нагляді за функціонуванням виконавчої влади, призначенням міністрів та прийняттям законодавства.

Консенсус серед національних та міжнародних спостерігачів за виборами полягав у тому, що і перший тур і другий відповідали міжнародним демократичним стандартам. Додаткові докази, які підтверджували, що дійсно обидві тури були демократичними, полягали в тому, що кінцеві результати відзеркалювали результати численних опитувань, які проводилися до виборів ,та при виході у день виборів. Для України це були її сьомі президентські вибори, і, ймовірно, з найменшою кількістю порушень. Українські опитування-рейтинґи стали дещо більш точними, особливо з 2004 року, коли в листопаді більшість передвиборчих, а потім і екзит-полів показали, що Віктор Ющенко був обраний президентом, а Центральна виборча комісія (ЦВК) визнала Віктора Януковича переможцем. Цікаво, що ЦВК це зробила через кілька днів після виборів і повторила майже ті ж цифри, що й компанія Януковича, в особі Сергія Тігіпка, який процитував через десять хвилин після закриття виборчих дільниць. З цього почалась Помаранчева революція, яка завершилася повторним голосуванням через місяць і виборами Віктора Ющенка.

Вищезазначене треба розуміти в контексті молодої держави, і з історичної точки зору. Українська РСР була другою за величиною, найважливішою і чисельною радянською республікою з ядерним арсеналом, який поступався лише Росії. Вона також була державою-членом Організації Об’єднаних Націй. Українська РСР була також найскладнішою республікою Радянського Союзу, де дисиденти складали 75% всіх радянських політичних в’язнів. Занепокоєння в Україні ретельно контролювалося, оскільки воно розглядалося як небезпека для всієї імперії. Не дивно, що після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна стала найменш надійним сусідом Росії, хіба що, можливо, крім прибалтійських держав, які мали одначе менше значення, оскільки Російська імперія не мала нагальної потреби продовжувати свою владу там, що більше — привласнити їх історію. Росія, яка загарбала свою теперішню назву лише в XVIII столітті, була історично Москвою і Московією містом-державою, що виникло століттями після Києва і Київської Русі, попередником сьогоднішньої України. Російські історики, виконуючи вказівки російської імператриці Катерини II, просто взяли історію Київської держави в російську історіографію бо цього бракувало імперії.

Вибори президентські в інших колишніх радянських республіках, крім країн Балтії, України та Грузії, є досить передбачуваними, Путін, Назарбаєв, Лукашенко і т.п. Президенти залишаються на посаді протягом багатьох років. Натомість, результати виборів в Україні є невизначеними. Фактично за час свого 28-річного існування Україна як незалежна держава на сьогоднішній день мала п’ять президентів, тільки один з яких був переобраний на другий термін. Україна провела, принаймні, дві масові народні революції, одна з яких припинила фальсифікацію президентських виборів у 2004 році, а друга — у 2013-14 роках зняла з посади кримінального президента, який з метою ухилення від арешту втік до Росії.

Важливо нагадати, що в Радянському Союзі відбувалися вибори. Однак результати були продиктовані зверху, а адміністративний ресурс був використаний для реалізації результату. Ця система в основному збереглася в більшості колишніх радянських республік до сьогодні. Неоднорідне використання адміністративного ресурсу відзначено і на деяких попередніх виборах в Україні. Ці останні вибори, здається, відійшли від цього звичаю. Президент Порошенко дійсно гарантував справедливі та рівноправні умови. Переконливі докази цього, хоча й непрямі, полягають у перемозі на користь претендента над чинним, який у більшості випадків користується адміністративним ресурсом. Тому останні вибори можна вважати зразковими. Якщо врахувати той факт, що ці вибори були проведені під час війни, то народу України та її уряду, зокрема, Президенту Порошенку, слід аплодувати, і, незважаючи на його особистий програш, демократичний рівень цих виборів є частиною його спадщини.

Окрім демократичних міркувань, при аналізі сьогоднішньої України деякі цифри, отримані за результатами виборів, дуже тривожні. У другому турі взяли участь 18,491,837 виборців. Попередні вибори Президента України 2014 року включали 18,019,504. Проте в 2010 році на виборах Президента України проголосувало 25,493,529 осіб. Це зниження на 7 мільйонів або 27%. Це пов’язано з низкою факторів: анексія Криму Росією, війна на Сході, той факт, що українські громадяни, які проживають в Росії або сепаратистській Республіці Придністров’я, мали проїхати на великі відстані, фактично в інші країни для голосування. У Росії або в Придністров’ї не було жодних дільниць. Нарешті і, на жаль, напевно, не в останню чергу, з ряду причин, сприятливе послаблення візових вимог для поїздок і роботи в Європі та складні економічні обставини в Україні спровокували більшу міграцію українських громадян за межі України. Тут відіграють численні чинники, але факт залишається фактом: відносини української валюти (гривні) до американського долара становили колись 8 до 1, тоді від 12 до 1. Сьогодні це 27-1. Як і в більшості демократичних держав з низьким рівнем економіки, чинний президент був відхилений.

Насправді між двома кандидатами на другий етап було мало ідеологічних розбіжностей. Тож дебати зосереджувалися на статистиці чинного президента. Суперник був невідомий повністю, за винятком його телевізійних виступів як актора і коміка. У кінцевому рахунку, результат чинного Президента, хоч відносно успішний у культурних досягненнях, виявився дефіцитним, щодо війни, і, зокрема, економіки. Суперник навіть признав багато культурних досягнень чинного Президента, хоча й намагався зменшити роль його в них. Обидва кандидати висловилися і підтримали європейську інтеграцію та членство в НАТО. Президент Порошенко старався зобразити себе вдалим головнокомандувачем, будуючи Україну як військову силу і встановлюючи глобальні альянси. Суперник підняв кілька військових невдач цього головнокомандувача. Натомість люди Порошенка намагалися зобразити претендента як проросійського через відсутність вільного володіння українською мовою і, як наслідок, звичайного використання російської мови в його приватному і публічному дискурсі. Проте в кінцевому рахунку це мало малий вплив. Під час одиноких дебатів між двома кандидатами претендент переважно говорив слабшою українською мовою, а потім оголосив, що заангажує для себе викладача української мови.

Незважаючи на дві революції, президентські переходи України були гладкими. Президент Леонід Кравчук поступився президенту Леоніду Кучмі в 1994 році. Президент Кучма поступився місцем Президенту Віктору Ющенку в 2004-5 рр. Ющенко уступився Януковичу. Навіть без фактичного обчислення голосів, але на підставі екзитполів, Президент Порошенко визнав вибори президенту Зеленському. Концесійна промова була гідною і примиренною з пропозицією надати допомогу, необхідну для мирного і плавного переходу. З того часу і прем’єр-міністр, і спікер парламенту в Україні висловили свою співпрацю. Деякі міністри діяли аналогічно.

Україна, здається, на шляху до дійсного демократичного правління. Незважаючи на цей очевидний успіх, Україна має суттєві проблеми. Необхідно вести дві війни, проти Росії та корупції. Захід підтримував санкції проти агресора, але президент Росії не розкаявся і, по суті, впертий у своїй агресії. Президент Зеленський зазначив, що до переговорів бажає щоби приєдналися дві країни, які активно підтримують Україну та відіграють значну роль у НАТО, США та Великобританії. Франція та Німеччина продовжуватимуть свої зусилля, які, на жаль, залишилися невдалими, оскільки Росія не дотримується умов Мінської угоди. Спадщина Президента Порошенка включає в себе чверть мільйона армії зі значним арсеналом національних гвардійців, добровольців і зброї. З санкціями, своїми союзниками та власною військовою силою Україна готується для боротьби з Росією. Успіх залишається одначе нелегким оскільки агресія Росії і Путіна проти України не раціональна, а патологічна.

Президент Зеленський виступив на платформі очищення корупції в Україні. Його зв’язок з Ігорем Коломойським, одним з найбільших олігархів України, який він намагався дещо прикрити у своїх публічних відгуках, безумовно, викликає питання. Тим не менш, оскільки боротьба з корупцією була основою його кампанії, народ України обов’язково примусить його відповідати за цю обіцянку. З кожним новим поколінням народ стає більш усвідомленим і вимагає верховенства права. Народ прагне вільного, демократичного існування та економічного добробуту. Якщо Президент Зеленський не працюватиме в напрямку надій виборців, є можливість ще однієї революції. Революції інколи зміцнюють націю. На жаль, ця форма демократичного процесу повинна бути останнім засобом, оскільки вона виснажує і породжує нестабільність. Демократична нестабільність все ще є демократією в дії, але вона також живить чужу ворожу російську агресію. Тому, треба пам’ятати що революція все можлива, але буде непотрібна, бо на ділі Президент Зеленський мусить зрозуміти, що він слуга народу.

29 квітня 2019, Нью Йорк Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Блоги.