Отамани

Кажуть у нашому народі що у нас коли є два українці є дві або навіть три політичні партії. Мабуть це так само у кожному народі. Отаман кожний і не тільки у свої хаті. Доказом того що у нас це хоч трішки втілюється у політичне життя це, що у президентських перегонах в Україні приймало участь 44 кандидати у президенти. Правда це явище можна дурити себе і уважати доказом демократичності бо в США у президентських виборах було у 2016 році майже 20 претендентів Республіканської партії, а у 2020 році буде в США у президентських перегонах майже або і більше 20 претендентів.

Від чого походить таке явище. Правда я не психолог то хіба буду трохи фантазувати. Людина є егоїстична тварина в основі, у першу чергу зберігаючи себе і маючи нагоду проявляє саме такою. Найбільш яскравий показник це вважати себе розумнішим за всіх інших. Це може не зовсім вада щодо власного збереження тільки дуже часто вона проявляється нераціонально, тобто є амбіції коли фактично немає амуніції. Люди поверхово звикли читати та вчитися від довкілля а сьогодні цим довкіллям є телевізійні мережі і Інтернет і тому часто себе переоцінюють, а своїх ближніх знецінюють. Не все що появляється у комунікаційних засобах є фактичним. Коли людина віруюча бодай при Християнстві Святе Письмо учить скромності і покори, але щоби будуть скромним чи покірним треба бодай читати Святе Письмо, а також і другу літературу. Примітивізм людини породжує амбіцію, всезнайство і отаманщину.

Здається кожна людина має вади, багато мають ці вади гордості, впертості і власної переоцінки. Я свідомий, що маю теж ці вади хоча я думаю що я навчився за роки громадської праці себе контролювати і вислухувати думки других, а найуважніше зрозумів, що постійно треба учитися. Отже ж для сьогоднішньої дискусії, коли почалися президентські перегони в України, я спершу навіть не розумів вагу кандидатури і був на 100 відсотків проти актора-коміка котрий розмовляв переважно російською мовою. До речі сказавши правду його етнічне походження виразно деклароване не допомагало йому у моїй оцінці. Передумовою було людина яка декларує себе українцем. Одначе на протязі двох місяців я поцікавився Володимиром Зеленським тому, що побачив що велика частина виборців України, котрі багато більше чутливі бо живуть там і більше поінформовані чим я його піддержують з різних причин, навіть мабуть з причини своєї опозиції до Петра Порошенка. Я також мав претензії до Порошенка. Так студіюючи спершу тільки його програму яку є уважав дуже не повною і виступи у сам день виборів другого туру мені не залежало хто переможе і навіть з часом став схильним більше до його перемоги бо бачив передвиборні дебати, освідомив рейтинг, проаналізувавши негативи Зеленського про які мені говорили другі але не могли підсилити доказами та в кінці я вважав що важко буде Україні пережити ще п’ять років Порошенка тим більше що йому у додатку вже більше не залежало на довірю народу, що він і так не зміг би більше балотуватися. Щойно тоді можна було б займатися різними бізнесами вільно.

Але основним переконливим аргументом для мене стало, що рекордно велика більшість населення України його підтримувало, далеко більш поінформоване, пережите та тому розумніше населення чим я. Натомість більшість корінної діаспори хворіло на почуття власної важливості і розумності і тому не знайшли способу обмежити свою зухвалість та бодай прислухатись до думки людей в Україні. Ці були спосібні навіть прозивати населення України, а зокрема молодь, не виробленою, а то і ідіотами і примітивами. Були розмови, що ми мусимо вплинути на той бідний незрячий народ, мовляв корінні українці з діаспори тому, що вони проживають у демократичних країнах мають більший досвід і мають вчити демократичних засад своїх братів там. Це говорили також люди які обрали президентом США Дональда Трампа, людину яка, щодо освіти має бакалавр з нерухомості і не включає у свої рішення такі елементи як вивчення справи бо він нічого не читає та етичні міркування бо мораль у нього зовсім відсутня.

Але це не є про Трампа. Америка справиться. Сьогодні треба говорити про Володимира Зеленського, Президента України. Знаю про нього за мало бо його програма досить обмежена. Маю надію одначе що він любить Україну і її народ бо там він живе і працює разом з тим народом. Тому не вирішуючи наперед справ як декотрі мої дуже розумні друзі і знайомі у діаспорі, а також друзі інтелігенти, літератори України котрі можуть уважати що вони спеціалісти з української літератури, мови і також політики маючи при цьому монополь на патріотизм, я уважаю вибір нового Президента новою нагодою для молодої держави.

Треба одначе від дня вибору не тільки дивитися, що станеться але працювати з новим Президентом України, допомагати але також і радити конкретно, конструктивно і критично. Свої особисті мудрощі і жалі для декого треба навчитися контролювати та погодитися з волею більшості і може навіть признати, що “я міг помилитися”.

23 квітня 2019 року           Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Блоги.