Коронавірус як тест на стан суспільства

Майдан показав найкраще, що було в людях – здатність організовуватися, допомагати, підставляти руку, плече і серце своєму ближньому. Коронавірус, коли прийшов в Україну, оголив зовсім інші речі: люди кидали каміння в автобуси і пікетували будинки хворих.
/Блаженніший Святослав Шевчук/

Несподівано й стрімко заполонила весь світ небезпечна пандемія.
Коронавірус змінив наше життя, заповнив усі медіа-ресурси, сконцентрував усі наші думки. Правда, не відразу в Україні збагнули всю серйозність ситуації, державні чинники із певним запізненням почали реагувати на ситуацію, дбати про порятунок громадян. Знову й знову владоможці продемонстрували, що на першому плані в них є різні політичні амбіції, меркантильні інтереси, а до потреб населення їм традиційно байдуже. Та й доволі безпорадними, а іноді й безглуздими виглядають заходи сучасної влади…

На початках пандемії мене вражало, як китайці миттєво будували лікарню для хворих на коронавірусну інфекцію COVID-19. Будівництво за тиждень! Це було щось зі сфери фантастики. Але показали новобудову, разом із встановленим спеціальним обладнанням. Передбачали масштаби біди?
Чому в Україні не почали будувати щось подібне? Не за тиждень, а хоч би за місяць. (До речі, кажуть, що палаци можновладців фантастично швидко ростуть.) Хіба не можна було передбачити, що проблема триватиме, що буде потреба карантинів для загрожених осіб і лікарень для хворих?
Натомість Україна на щось чекала, чи не останньою взялася за евакуацію своїх громадян з інших країн. Коли не спішили з евакуацією, думалось, що щось мудрого планують… Але… Замість повчитися в китайців, як терміново, швидкісно будувати спеціальні заклади, почали шукати, куди везти на карантин евакуйованих.
І як це здійснювали, як до цього підійшли наші “славні” урядовці?
Мені згадалася давня совєтська традиція: небезпечну атомну електростанцію будувати подалі від союзної столиці, біля Києва. На випадок біди – хай хохли терплять. Подібно, у час теперішньої загрози почали шукати місця не біля Києва, а біля Львова. Хай бандерівці терплять? Не розглядали варіанту у Феофанії, де умови таки найкращі…
А як планували? Почула інтерв’ю одного медика: з діючого госпіталю випишуть недолікованих пацієнтів додому, а важкохворих будуть транспортувати до різних інших закладів… Так планували виселяти хворих із Винниківського госпіталю, бо не знали, куди привезти на обсервацію здорових. Хіба це не дикість?
Проте заговорили про дикість людей, які, не маючи конкретної інформації про те, кого і як евакуюють, зате вже доволі переконані в недолугості чиновників від медицини, почали різноманітні протести… Як у тій приказці – “винен стрілочник”.

Прикро, вельми прикро вразили події у Нових Санжарах на Полтавщині. Можна було зрозуміти страхи й обурення людей, які не мають конкретної інформації, які не довіряють завірянням урядовців, в обмані й нещирості яких не раз переконувалися, але хіба можна зрозуміти, як могла піднятися рука з каменем проти невинних людей в автобусі, які й так потрапили в скрутну ситуацію.

Невидима сила не лише змінила все в світі, показала обмеженість можливостей людини та безпорадність перед випробуваннями, посланими звища, а й показала, яким є сучасне суспільство.
Ми отримали нагоду переконатися, якими ми є. Тепер можемо побачити (якщо захочемо), наскільки егоїстичною є більшість людей, скільки злоби й агресії виявляємо до ближніх, всупереч Божим законам, зрештою, всупереч загальноприйнятій моралі.
Коли виявляються люди хворі або лише загрожені захворіти, чи виявляє загал людей до них співчуття, бажання допомогти? Ні, – лише агресивність, бажання їх позбутися, не бачити. Скільки жорстокості при цьому виявляють! Скільки злослів’я при цьому виливають у соціальні мережі – образ, брутальності, лайки… Про культуру й цивілізованість вже й не приходиться говорити.
А яку свідомість і відповідальність виявляють ті, хто мав би відбути обсервацію чи самоізоляцію? Скільки ігнорування заходами безпеки виявляють, втішаються, що не захворіли і абсолютно не думають, що можуть принести інфекцію ближнім, ще й чваняться своєю зухвалістю й дикістю. Державні ж чинники виявились зовсім безпорадними…

Де корінь цього всього зла? Пояснюю це занепадом моралі й людяності, що, на моє переконання, зумовлене незнанням більшістю людей Бога та Його Заповідей. Коли б люди були релігійно освічені, дотримувалися Божих Законів, до такого не докотилися б.
“Маленька невидима істота – вірус – вмить розбила ілюзію всемогутності сучасного людства, обвалила світову економіку, знерухомила цілі країни і континенти” – влучно констатував Блаженніший Святослав.
При цьому виявились глибокі вади сучасного суспільства. Але чи задумується сучасне суспільство над першопричиною лиха? Чи здатні сучасники згадати, зрозуміти, що на все у світі є Божа Воля? А вона суттєво залежить від діяльності, вчинків людей.
На жаль, колишній совєтській системі, безбожній і злочинній, вдалося відвернути людей від Бога, переконати, що релігія – це “опіум”. Як наполегливо працювала пропаганда, як масово повсюдно читалися атеїстичні лекції!.. У вищих навчальних закладах обов’язковими предметами стали “Основи наукового атеїзму”, “Основи марксистсько-ленінської етики і естетики”. Виховали атеїстів, нігілістів!
А теперішня влада, як і більшість сильних світу цього, нічого не робить, щоб повернути людство до моральності. Тим, хто прагне керувати світом, цього аж ніяк не хочеться. Вони не хочуть, щоб люди знали Бога та Його Заповіді. Адже тоді всі зможуть глибше збагнути, наскільки гріховними є владні й багаті, наскільки неправедно чинять… Тому й створили гасло “релігія і держава розділені”.
Але ж, віримо чи ні, Творець усього видимого й невидимого існує! І реально може втручатися в життя людей. Не раз попереджає, перестерігає, та й нераз карає, коли чаша зла переповнюється.
Чому страждаємо, нарікаємо на різні лиха й катаклізми (землетруси, буревії, пожежі, повені, епідемії і т.п.), а не хочемо припустити, що це все знаки того, що неправильно, неправедно поступаємо? Іноді вже розуміємо їх, як наслідки людської злої діяльності, діяльності проти природи, але не здатні зрозуміти, що це попередження звища, Божі перестороги.

Теперішнє лихо у виді всесвітньої пандемії змусило вдаватися до заходів карантину, до відходу від звичної життєвої суєти, до різних усамітнень. Є можливість більше роздумувати, аналізувати…
Але чи здатні сучасні люди зрозуміти, уявити, що саме своєю сутністю позбавляють себе Божої допомоги, а часто й викликають Божу кару. Зникає любов до людей, яку заповів Господь, лише цвіте егоцентризм. Свої інтереси, своє збагачення, свій комфорт – понад усі приписи християнської моралі!
Великим злом є зловживання сучасною ситуацією, використовування її для власного збагачення, що проявляється у раптовому невиправданому завищенні цін на товари теперішнього підвищеного попиту, спекуляції на біді, у нових видах шахрайств… Скільки таких негативних явищ спостерігаємо у нинішній скрутній ситуації! Все це свідчить про моральну хворобу суспільства.
Тож скільки ще треба епідемій та інших лих, щоб людство нарешті усвідомило потребу виправлятись, жити згідно з Божими Заповідями, бути вартими Божої допомоги?

Не раз ми бачимо результати різних соціальних досліджень, опитувань, зокрема, і щодо того, хто є для нас найбільшим авторитетом. І дуже часто виходить, що найбільшим авторитетом для багатьох є Церква. Церква як інституція, створена самим Ісусом Христом, яка покликана бути посередником між Богом і людством, яка пропагує найвищі моральні закони й цінності.
Здається, добре люди визначаються з пошуком, визнанням авторитетів. Адже у наш час важко схилятись перед авторитетом Держави, оскільки бачимо у діях державних чинників багато несправедливості, недолугості, а то й беззаконня.
Але чи справді авторитетом для людей є Церква та її очільники? І саме тепер у час пандемії, карантину та настання релігійних свят приходиться у цьому засумніватися.
Чому люди, які нібито належать до Церкви, не прислухаються до настанов, прохань її очільників? Чому не бажають слухатись прохань Предстоятелів Церков і священників не йти в час карантину до храмів, які дають конкретні поради, як служити Богові та святкувати з Богом в обставинах вимушеної самоізоляції? Чому люди ставлять у незручне становище священників, котрі розуміють потребу дотримуватися всесвітнього карантину, але не мають морального права відмовляти людям у наданні релігійних послуг? Чи не творять такі люди моральної кривди священникам? Задля чого? Для своїх амбіцій, своєї впертості? Забули про чесноти послуху й скромності і прагнуть бути мудрішими від Папи!
Чи може це подобатися Господу Богу? Хіба не варто задуматися над цим?

Опубліковано Блоги.