Історичний календар на січень 2022: Іларіон Огієнко

__УП_14_Огієнко 07

140 років тому:

14(2).01.1882 – у містечку Брусилів на Житомирщині народився Іларіон Огієнко (світське ім’я Іван), митрополит УАПЦ, богослов, мовознавець, лексикограф, літературознавець, поет, перекладач, книгознавець, видавець, історик Церкви, педагог, політичний, громадський і церковний діяч.

Закінчив Київський університет (1909), Вищі педагогічні курси. З 1911 – професорський стипендіат Київського університету, з 1915 – приват-доцент кафедри російської мови та літератури. Дійсний член Українського наукового товариства у Києві (1909), один з редакторів «Записок…» товариства. Член Київського осередку «Просвіти» (1908), Історичного товариства Нестора-літописця (1912) та член-кореспондент Петербурзького товариства любителів давньої писемності. З початком Лютневої революції в Московії (1917) одним з перших перейшов на викладання українською мовою і без погодження вченої ради почав читати новий курс – «Історія української мови». У 1917-1918 написав і видав близько 20 посібників та підручників для самоосвіти з української мови. Керівник Правописної комісії Міністерства освіти УНР, співрозробник «Проєкту правопису української мови», член комісії із створення системи вищої школи в Україні, активний учасник українізації освіти. Професор кафедри історії української культури Київського українського державного університету (з 1918). Доповідач на Всеукраїнському церковному Соборі у Києві (січень 1918). У серпні 1918 урядом гетьмана П. Скоропадського призначений ректором новоствореного Кам’янець-Подільського державного українського університету. Один з організаторів Акту злуки УНР і ЗУНР (1919); саме він визначив дату – 22 січня. З 5 січня по 9 квітня 1919 міністр народної освіти УНР, від 15 вересня 1919 – міністр Міністерства культів (перейменоване ним на ісповідань). Як міністр освіти підбирав національно свідомі кадри, звільняв чиновників, що чинили спротив українізації освіти, затвердив правопис української мови; як міністр ісповідань ініціював створення комісії з перекладу українською мовою Біблії та богослужбових текстів, поставив вимогу єпископам, щоби читання Євангелія та виголошення проповідей відбувалося українською мовою, а відправи та співи з українською вимовою. Ініціатор відкриття у Кам’янці курсів української мови для священиків, дяків та регентів. В жовтні 1920, коли уряд УНР покинув Кам’янець-Подільський, залишився Головноуповноваженим (керівник державного апарату) УНР на неокупованих землях України; організовував українське військо, забезпечував державне управління. В листопаді 1920, через окупацію Кам’янця більшовиками, з дружиною Домінікою, двома синами та донькою емігрував до м. Тарнів у Польщі, залишивши велику книгозбірню, архів і десятки незавершених рукописів наукових праць.

__УП_14_Огієнко 02

У Тарнові член Ради Республіки, міністр ісповідань в екзилі (до 1924), засновник Українського народного університету, Української гімназії, бюро біженців, відділення Українського Червоного Хреста та видавництва «Українська Автокефальна Церква». Активно співпрацював з УГКЦ, будучи православним вважав можливим причащатися в греко-католицьких храмах, регулярно друкувався у видавництві оо. Василіан у Жовкві. У вересні 1922 переїхав до Винників під Львовом, підтримував важкохворого Івана Липу. За сприяння митрополита А. Шептицького 1922 отримав посаду викладача української мови та літератури у Львівській учительській греко-католицькій семінарії оо. Василіан, з 1923 – дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, член Ліги української культури. У Львові видав переклад Літургії Івана Золотоустого з грецької українською мовою. У 1926-1932 – професор церковнослов’янської мови та палеографії на Студіумі православного богослов’я Варшавського університету, доктор філософії (1931; університет Брно, Чехословаччина). З університету звільнений за активну українську діяльність, зокрема участь в українізації Православної Церкви в Польщі. У Варшаві засновник і редактор журналів «Рідна мова» (1933-1939), «Наша культура» (1935-1937), співзасновник історико-літературного альманаху «Визволення України» (1932), видавець багатотомника «Бібліотека українознавства». Задля консолідації українців у діаспорі та промоції велетенської української історії, культури й духовності друковані журнали безкоштовно розсилав адресатам по усьому світу. Голова Товариства допомоги українським студентам високих шкіл (1929-1931), дійсний член Польського мовознавчого товариства (з 1931), працівник (на громадських засадах) Інституту дослідження національних проблем, Української загальної енциклопедії, член науково-дорадчої колегії при Варшавській публічній бібліотеці (відділ стародруків), слов’янського інституту у Празі.

__УП_14_Огієнко 03

1931 розпочав велику працю з перекладу українською літературною мовою Святого Письма з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Кожне окреме слово виписував в окремому рядку, а навпроти подавав українські відповідники. Загально рукопис склав близько 775 тисяч рядків та понад 14 тисяч сторінок, кожна з яких була списана примітками, уточненнями, вставками. Для друку україномовної Біблії уклав договір з Британським Біблійним товариством. У травні 1937 у Львові видано Новий Заповіт, повністю перекладена Біблія надрукована у Лондоні в 1962 на 1529 сторінках. Переклад Біблії Огієнка вважається кращим з-поміж українських варіантів.

1937 овдовів, а невдовзі, 9 жовтня 1940 у Яблочинському монастирі прийняв чернечий постриг з іменем Іларіон і 19 жовтня у Холмі хіротонізований на єпископа Холмського і Підляського Польської Православної Церкви. Засновник у Холмі вищої духовної школи (1943), друкарні і видавництва, великої єпархіальної бібліотеки. 16 березня 1944 піднесений до гідності митрополита Холмського і Підляського УАПЦ. Влітку 1944 емігрував до Швейцарії, а восени 1947 – до Канади (Вінніпег). 8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді та митрополитом Вінніпегу. Ректор заснованого у Вінніпезі Українського народного університету (1948), засновник і голова Українського науково-богословського православного товариства в Канаді (1954). Реорганізував богословський факультет Манітобського університету і перетворив його в Колегію св. Апостола Андрія, яка готувала православних священиків для українських громад у вільному світі, декан Колегії. Заснував і редагував журнал «Слово істини» (1947-1951), відновив видання журналу «Наша культура» (1951, від 1954 і до 1967 – «Віра і культура»). За єпископського служіння Іларіона 23-30 квітня 1960 у Вінніпезі проголошено Акт Духовної Злуки трьох українських православних церков – УГПЦ Канади, УПЦ в США та УПЦ в Екзилі (з центром у Західній Німеччині). Автор 1848 монографій, наукових статей, інших публікацій. Помер у Вінніпегу 1972. 1997 рік ЮНЕСКО оголосила роком І. Огієнка.

__УП_14_Огієнко 01

«Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив’язується він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…». Іларіон (Огієнко).

«Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державности». Іларіон (Огієнко).

«Найбільше щастя: для Народу віддати все своє життя…». Іларіон (Огієнко).

«Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб…». Іларіон (Огієнко).

«Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може й перевищувати народ, що політично підбив його. З історії маємо не мало прикладів, коли фізично сильніший народ підбивав собі народ із більшою духовою культурою, але довго володіти ним не міг: духова культура завжди перемагає». Іларіон (Огієнко).

Ще 1935 Огієнко аргументував, що правильним є використання прийменника «в» Україні, але не «на» Україні, нав’язане нам Московією як окупованому народу.

 

 

 

Опубліковано Блоги.