Григорій Сковорода – богослов, філософ-містик, просвітитель, зачинатель жанру української байки (300 років тому)

12_03_Сковорода 02

300 років тому:

3.12(22.11).1722 – у сотенному містечку Чорнухи, нині смт. на Полтавщині народився Григорій Сковорода, богослов, філософ-містик, просвітитель, поет, зачинатель жанру української байки, перекладач, педагог, прозваний «українським Сократом». З 1734 навчався у Києво-Могилянській академії; освоїв латинську, грецьку, єврейську, церковнослов’янську, польську, німецьку (згодом італійську, французьку) мови. 1741, не закінчивши курсу філософії, узятий до Глухівської школи співу, звідки потрапив до Петербурзької придворної царської хорової капели. Імовірно в той час писав духовну музику. 1744, коли з почтом імператриці Єлизавети прибув до Києва, звільнився з капели та, отримавши чин «придворного устаника» (соліст хору; шляхетський титул), повернувся до Києво-Могилянській академії. В 1745-1750 у складі комісії по заготівлі вин відвідав низку європейських країн, де не оминав нагоди слухати лекції в провідних університетах. 1751 влаштувався викладачем поетики у Переяславському колегіумі, проте невдовзі був звільнений через використання в навчанні власної методики сформованої на досвіді здобутому під час навчання в Могилянці та європейських університетах. Причиною конфлікту з церковною владою була крайня нетерпимість московського православ’я до всього «неправославного», тобто не московитського, європейського. Восени 1751 відновив навчання у Києво-Могилянській академії на богословії (4-річний курс), який не закінчив. Працював домашнім вчителем у с. Ковраї на Переяславщині в Степана Томари, з перервами викладав у Харківському колегіумі, усамітнювався та поринав у роздуми. Рішуче відмовлявся від пропозицій стати священником чи постригтись в монахи. Від 1769 обрав мандрівний спосіб життя, який тривав до смерти. Останній рік замешкав у с. Пан-Іванівка в Андрія Ковалівського. Помер у с. Пан-Іванівка, нині Сковородинівка на Харківщині 1794. Філолог-славіст І. Срезневський записав, що останнього дня був веселий і говіркий, сам викопав собі могилу, перевдягнувся в чисту білизну, помолився, ліг, склавши руки навхрест і уснув. На могильному хресті, на прохання Сковороди, написали: «Світ ловив мене, та не впіймав».

За життя жодного твору Сковороди не було надруковано – цензура кваліфікувала їх як «противні Святому Писанію і образливі для монашества», насправді ж «противились» вони духу казенного московського православія. Рукописи зберігалися у друзів і поширювалися через переписування. Про цей «літописний» спосіб тиражування згадував Тарас Шевченко:

Зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

Перші публікації творів Сковороди з’явились до 100-річчя його смерти, проте повного видання й досі немає. Невидані рукописи розкидані по різних архівах та бібліотеках, в тому числі й в Московії, чимало рукописів втрачено. Найвищим призначенням філософії вважав пошук правди з тим, щоби жити в правді. Відкидав виправдання московським православієм станової нерівности, вважаючи це важким гріхом, і наголошував, що «всяка праця є благословенна Богом». Обороняв гідність кожної людини. Вважаючи, що Бог перебуває всередині людини, стверджував, що пізнання Бога і створеного ним світу осягається через самопізнання. Неприязно ставився до московських гнобителів.

Його пісні поширювали бандуристи, лірники, мандрівні дяки, чумаки. Творчість Сковороди стала своєрідною перехідною ланкою від давньоукраїнської до новітньої національної літератури і мала великий вплив на І. Котляревського, Г. Квітку-Основ’яненка, Є. Гребінку, Т. Шевченка та інших. М. Костомаров засвідчив: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і яких би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острога до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і леґенд». С. Єфремов писав: «сучасники бачили в ньому «мандровану академію» і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки». Існує легенда, що імператриця Катерина ІІ через князя Потьомкіна запросила Сковороду на посаду придворного філософа, на що мудрець відповів: «Перекажіть матінці цариці, що я не покину вітчизни: мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Наскільки правдивою є ця історія сьогодні важко твердити, але на Сковороду це цілковито подібне.

«Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов’язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти». Михайло Ковалинський.

«Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі». Григорій Сковорода.

«Вірити в Бога не значить – вірити в Його існування, а значить – віддатися Йому та жити за Його законом». Григорій Сковорода.

«З усіх утрат втрата часу найтяжча». Григорій Сковорода.

«Нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти». Григорій Сковорода.

«Не той дурний, хто не знає, а той, хто знати не хоче». Григорій Сковорода.

Р.S. Не знаючи як вкрасти цю особистість світового рівня, московськомовна Вікіпедія не могла нічого краще вигадати як бовкнути «русский и украинский философ». І оце клеймо «русский» більшість московитських літературних джерел з усіх сил намагаються приліпити до українця, що за жодні принади не бажав переселятись в осоружну йому Московію, який вбачав в московитах гнобителів свого народу. І лише поодинокі їхні видання пишуть «украинский философ».

12_03_Сковорода 05 12_03_Сковорода 06 12_03_Сковорода 08 12_03_Сковорода 09 12_03_Сковорода 10 12_03_Сковорода 11 12_03_Сковорода 12