До 20-річчя від дня смерті великої української патріотки Тетяни Симиренко

5

“Людина в світ зерно нести повинна , як зерно носить людям колосок” (Г. Коваль)

Рід Симиренків в нашому народі був і залишається своєрідним  колоском, символом і зразком добра і просвіти, який просвітляє наше національне відродження та на жаль ця епоха характеризується також занепадом у багатьох ділянках українського жття ХІХ і ХХ століття, яке зумовила комуністична епоха, що залягла чорно-понурою грозою серед суспільства і довела до повної руїни і занепаду цивілізації не тільки  в Україні. У пам’яті багатьох людей  назавжди залишилась  велич і поява Т. Шевченка з його апостольським духом ,,Кобзар’’, що немов прожектор освітлив та освітлює на всі часи національне відродження народу. Остап Вишня писав: ,, Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю”. Протележність цього феноменального Шевченківського прогресу на нашу землю запала макабрична понура ніч, яку зродила  комуністична  імперії зла і приниження, яка усмертнила   десятки міліони невинних людей.  Її жорстокі нелюдські події особливо на початку 20-го століття та репресивна сталінська машина головно була наставлена знищити дощентно мозок української нації. Серед  тисяч невинно убитих  знищено і спотворено одну із найбільш найвизначних і заслужених серед українських родів легендарну  і славну родину Симиренків, яка  становила ядро прогресу і оновлення національного та культурного відродження. В газеті “Київський політехнік” за 26 жовтня 1995 року, подано: “Рід промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, рід піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української справи. А ще – це рід винахідників, філософів та письменників, громадських діячів рідної культури… А були серед Симиренків – волелюбних, завзятих, працьовитих і національно свідомих – знамениті не тільки на всю Україну, але й на весь світ видатні особистості.
Історія їхнього внеску в світовий прогрес іще чекає на дослідників”. В  цій статті я головно хотівби звернути увагу на нашу ювілятку  Тетяну Володимирівну Симиренко-Торп, яка протягом свого життя проявила не звиклу активність в популяризації української культури і свого родоводу. Тетяна Симиренко народилася 8 травня 1926 р. у м. Києві. Саме вона нащадком цього славного роду великих українських підприємців і меценатів. Її батько відомий Професор Володимир Симиренко: патріот, науковець і мученик. Володимир Левкович Симиренко народився 29 грудня 1891 р. на Платоновому хуторі. В 1918 р. закінчив сільськогосподарський факультет Київського політехнічного інституту, здобувши фах ученого агронома. Після закінчення інституту працював на посаді фахівця у відділі садівництва Міністерства земельних справ УНР. Із 1920 до 1926 р. він був завідуючим секцією садівництва в Одеській школі садівництва, у 1932 р. був обраний професором садівництва і завідувачем кафедрою плодово-ягідного господарства та інтенсивних культур Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів. Володимир був одружений з Марією Демидівною Улянченко, народженою 7 березня 1890 р. у Козятині Київської губернії, яка закінчила Кирило-Мефодіївське училище в Острозі, отримала педагогічну освіту. Учителювала, завідувала земськими школами. На початку 20-х років провадила канцелярією Українського Червоного хреста. Померла 16 травня 1979 р. в Оттаві. У подружжі Володимира і Марії було двоє дітей: Тетяна і Олекса. Мама дітей Марія була не тільки вродливою жінкою, але відзначалася великою гідністю і зарадністю. Пережила вона незвиклі випробування комуністичного режиму і після другої Світової війни емігрувала  разом з дітьми до Європи, а звідси до  Канади.  Де змушена була  тяжко працювати і тут вона 16 травня 1979 р. померла в Оттаві. Її син Олекса  народився 6 вересня 1931 р. в Україні на еміграції в США закінчив  Міннесотський університет зі спеціальності соціології, отримав ступінь бакалавра і магістра, закінчив аспірантуру і в 1961 р. отримав ступінь доктора соціології. Займався педагогічною діяльністю. Викладав в університеті штату Невада у Рено, штату Каліфорнія у Джорджії, був дійсним професором соціології в університеті штату Пенсільванія. Помер 27 квітня 1979 р. місяць скоріше від своєї мами. Він автор та редактор трьох книг, численних наукових праць у галузях теорії суспільних відносин соціальної структури, етнічних груп та націй. Серед них важливими є документи про діяльність торгового дому – фірми «Брати Яхненко і Симиренко».
Тетяна Симиренко за освітою політолог, знала кілька мов (працювала в Оттаві при уряді перекладачем) і була великою патріоткою України. Пригадаймо , батько Тетяни на рідних землях після багатьох поневірянь в 1933 р був заарештований. Як подає газета “Київський політехнік”, він був “стандартно звинувачений в  участі в антирадянській шкідницькій організації,  і за це був в розстріляний у 1938-му. Як потім з’ясувалося – безпідставно. А пізніше реабілітований, як і багато інших невинних людей, знищених радянською владою. Матері пані Тетяни Марії  під час еміграції  пощастило переховати копію машинодруку останньої праці свого чоловіка, і разом з дітьми перевезла її до Канади і згодом її опублікувала.Багато подробиць з життя Тетяни, я мав змогу довідатися з її безпосередних листів до мене, коли я опублікував декілька стетей на тему Симиренків, які були публіковані в газетах ,,Міст’’, ‘’Свобода’’,  журналі ,,Жіночий Світ’’ та інших часописах і з цього часу ми обмінювалися інформацією і літературою.  З листів  можна було дізнатися наскільки пані Тетяна Симиренко жертвенно працює над тим, щоб праця її роду для рідної України стала знаною для нащадків. Можливо, в статті хотяй частково поділюся  деякими відомостями з історії роду Симиренків, на основі розповідей пані Тані й того, що можна було прочитати за останні роки у пресі в Україні. У статті слід наголосити, що родина Симиренків заклала особовий фонд, що зберігається в Державному архіві Черкаської області. З особового фонду досліджено великий комплекс документів, що представляють надзвичайно багатий джерельний та історіографічний матеріал, у якому відображені як сторінки історії рідного краю, так і України в цілому. У результаті було з’ясовано, що родина Симиренків зробила великий внесок у науковий, економічний та соціальний розвиток України. У статті “Дерево роду Симиренків у газеті “Українська газета” /за 4 січня 1996 року/ письменник Сергій Плачинда пише: “Платон будує нові заводи, де працюють парові машини, що замінюють ручну працю. Виростає у Млієві /де народилася й провела свої перші дитячі роки пані Тетяна – С.К./ машинобудівний завод, на якому виготовляють, окрім парових машин, ще й пароплави. Крім того славився рід Симиренків у Мліїві своєю церквою, школою, театром, і водогоном, і машинобудівним заводом, на якому фірма Симиренків-Яхненків збудувала перший металевий пароплав, що з’явився на Дніпрі під гордим ім’ям “Українець”. Навіть зараз, зауважує автор, за доби Незалежности України, поки що не видно ні підприємства, ні теплохода під назвою “Українець”. За кошти Платона Симиренка вийшов “Кобзар” Шевченка. Василь Симиренко виділяв неодмінних десять відсотків свого прибутку на розвиток української культури. Він субсидував часописи “Києвская старіна”, “Рада”, “Громадська думка” “Літературно-науковий вісник”, “Громада”, “Україна”, матеріально забезпечував видавництво “Вік”, що друкувало українську класику в розкішному оформленні, його коштом вийшло кілька видань “Кобзаря”, відомі праці Чубинського, О. Кістяківського, М. Драгоманова, твори Коцюбинського; своїми коштами підтримував зібрання “Родина”, Товариство допомоги культурі й науці, “Наукове Товариство імені Т. Г. Шевченка” у Львові. За посередництвом М. Грушевського виділив 10 000 крб. на придбання будинку для “Наукового Товариства ім. Шевченка”.  До речі, як згадувала і пані Таня в одному з листів, Василь Симиренко, дотримуючись родинної традиції, не афішував свого добродійства, і люди багато про що довідувалися вже після смерти про його всякі добродійства.
Він заповів увесь свій капітал – 10 мільйонів рублів – Фондові сприяння українській літературі, мистецтву й науці та всесторонному роззвиткові укрїнській культурі. Пані Таня Симиренко не могла примиритися з тим, що праця її роду для добра України була так несправедливо викреслена з пам’яті народу, для якого він працював, а за це жертвував ворожим Україні владам життям його активніших членів і руйнуванням їхніх родин. Але, звичайно, за радянської влади в Україні вона нічого не могла зробити. Щойно після проголошення Незалежности України пані Таня вирішила спонукати відповідних людей в Україні, на основі архівних матеріалів і удокументованих спогадів, глибше поцікавитися працею Симиренкового роду для України. А передусім, щоб в Україні була видрукувана праця її батька “Часткове сортознавство плодових рослин”, копію машинодруку якої вона з матір’ю привезла в Канаду. І несподівано для неї – знайшла там відгук на це її прохання, та ще й набагато більший, як вона могла припускати навіть у найбільших своїх сподіваннях. У різній пресі в Україні з’явилося чимало статей відомих авторів про рід Симиренків та про його внесок праці для України. Як-от директор музею М. Лисенка в Києві Роксана Скорульська у статті “Місія” /”Жива вода”, липень 1995 р./ пише про співпрацю Миколи Лисенка з Василем Симиренком у боротьбі за збереження і дальший розвиток української культури /Лисенко присвятив пісню Василеві Симиренкові на слова Шевченка “Ой вигострю товариша”/. Леонід Іваненко в статті “Нескінченність родоводу” /”Українське слово”, 5 жовтня 1995 р./ про урочисте відкриття меморіaльної дошки на честь Василя Симиренка на його колишньому будинку, в якому тепер розташоване посольство Великої Британії, пише: “Тож у 20-ті роки тут містився Кабінет Українського мистецтва УВАН, а з осені 1941 – Спілка українських письменників, очолювана Оленою Телігою”. У цій же самій статті автор запитує: “Чим же треба було так дошкулити більшовикам, щоб вони стерли з пам’яті нащадків найменшу згадку про цю славну особистість?! Так, Василь Симиренко вчинив чи не найбільшу прикрість для імперії – поклав життя на утвердження української ідеї. У газеті “Літературна Україна”, крім інших, з’явилося три великі цікаві статті письменника і журналіста, голови Коленала мов гії різнофахової висококваліфікованої інтелігенції “Київський форум” Ігоря Кравченка. Завдяки старанням пані Тетяни в пресі з’явилося ціла лявіна інформацій про рід Симиренків. В одному з листів пані Таня писала, що дуже радіє, що праця її батька, машинодрук якої вона з матір’ю привезла в Канаду, вийшла в Україні дуже гарною книжкою. Дуже вона була зворушена, що 10-те число журналу “Родовід” в Україні ред. Лідія Лихач, одне число вповністю присвятила  Симиренкам.
Тетяна трудолюбима жінка , вона за океаном  закінчила університет, за освітою була політологом, працювала в урядових структурах, чимало сил віддавала українським справам, наполегливо опікувалася українським шкільництвом у Північній Америці. Її  мрією було побувати у місцях, пов’язаних із її дитинством, зустрітись із дорогими серцю людьми (щоб освіжити спогадами серце)збагатити   душу  рідним теплом. У пам’яті багатьох людей в Україні та за її межами Тетяна Володимирівна Симиренко назавжди залишилась як людина високої духовної сили, подвижниця, яка не шкодувала сил справі повернення наукової та культурної спадщини своїх предків до національної скарбниці. Нехай ця стаття буде від мене дарунком і ляже вінком вдячности та шани на оттавську могилу визначної української патріотки й Берегині симирівської спадщини. Тетяна Симиренко   пішла з життя 10 грудня 2001 року в Оттаві. Борис Лобода /заслужений артист України, співробітник Київської філармонії/ в листі за 22 грудня 2001 року пише: “18 грудня в будиночку-музеї Шевченка /де жив Шевченко в Києві в 1846 – на початку 1847 років, де написав поеми “Лілея”, “Русалка” – С.К./ в тісному колі знайомих пом’янули Тетяну Володимирівну Симиренко. Коли сіли за стіл, чомусь погасло світло, добре, що свічка горіла на столі, як горіла вона тут за Шевченкових часів…”.Вічна Їй пам’ять!

Ярослав Стех

Опубліковано Блоги.