До 100 років від смерти великого віртуоза письменника Григорія Чупринки

1  2

 Останній
звук  моєї  ліри

Не  буде
криком  безпорадним,

Не  буде
стогоном  зневіри,

А  гімном
радісно-принадним

Того  співця,
що  лине  в  ирій

Перед  морозом
повновладним. (Г. Чупринка)

 Слід зазначити, що на початкові під час більшовицької агресії український спротив був доволі сильний. Згодом пропаганда та більшовицьки терор  значно його послабила. Однак окремі загони не здавали зброї дальше охороняли народ перед страшною навалою і трагедією, яка охоплювала Україну. Один із командирів спротиву був Григорій Чупринка, який намагався організувати повстанців і не припиняв збройної боротьби проти радянської навали. І хоча спроби централізації діяльності повстанців та підтримки їх ззовні (Листопадовий рейд 1921 р.) виявились невдалими, деякі українські загони не припиняли боротьби за визволення України. В цій боротьбі надзвичайно ціннаю постаттю в нашій історії  оказався Григорій Чупринка, який вмів поєднати завзятість ідейного борця за волю України з ніжними почуваннями поета романтика. Грицько  Чупринка народився в козацькій, селянській сім’ї 15 листопада 1879 року в м. Гоголеві (стара назва м. Оглава) на Чернігівщині. Батьки його були хлібороби, мали свою хату й поле. Грицько був у них єдиним хлопцем і не диво, що вони дуже ним піклувалися, надто мати, що не переставала клопотатись за сина й тоді, коли він уже став дорослою людиною. Батьки послали хлопця  до народної школи в містечку Гоголеві. Дуже швидко вчителі ствердили, що у хлопця талант і велика охота до навчання. Але хоч Грицько добре вчився, йому не судилося закінчити середню освіту в Києві. Маючи від природи надто жваву і невгамовну вдачу «він швидко увійшов у колізію з шкільною дисципліною й за непорозуміння» з директором гімназії його звільнилу з школи. Згодом продовжував навчання в гімназії у м. Лубни, але й тут сталося те саме. Конфлікти довели, що він повернувся до дому. В дома багато читав,  особливо зачитувався поетичними творами. Під впливом їх і сам почав писати поезії. Любив  відвідувати Київ, там з 1905 р. Чупринка  приєднався до  революційних подій. В Києві він брав участь в вуличних демонстраціях і протестах і виголошував  мови на вічах. Дуже швидко він проявив себе як надзвичайно умілий і обережний керівник, який не допускав до крайностей.
Однак вкоротці його арештували і під час ув’язнення Чупринці довелося сиділи в Лук’янівській тюрмі в Києві, а згодом заслали його на північ Росії.  Тут він зустрівся з свідомими українцями і  став  писати свої поезії в українській мові. Свої перші вірші Григорій знищив, вважаючи за слабкі. Перший вірш Чупринки вийшов друком 13 травня 1907 р. у газеті «Рада». Його цікавила тема козацьке минуле свого села, читав про сотників Ніжинського полку, що проживали у рідній Оглаві, про Шевченка, що часто там зупинявся у приятелів. На такому благодатному ґрунті зросла творчість молодого поета, з цієї тематики  амбітний поет брав свої живущі соки з надрів українського життя. Тільки повернувся до дому в 1909 році, Чупринка знову  арештували. Вийшовши з тюрми він близько познайомився з українським письменником і видавцем О. Коваленком, який допоміг Чупринці в 1909 р. в журналі «Українська Хата», надрукувати його поезію.З 1910 до 1914 року з пера Чупринки виходять збірки поезій, які мали знаки символізму. Досить навести самі тільки назви найвідоміших його книг: «Огнецвіт» (1910), «Метеор» (1911), «Ураган» (1911), «Сон-трава» (1912), «Контрасти» (1912), поема «Лицарь-Сам» (1913). Ці збірки зробили ім’я Чупринки популярним і всі українські видавництва хотіли друкувати його твори. В 1913-1914 роках Чупринка переживає творчу кризу. З початком першої світової війни Чупринка покидає Київ, переїжджає «Трубчевське лісництво», яке знаходилось на межі Чернігівщини і Орловської губернії. Тут він фактично перечекав всю війну. З 1915 року Чупринка знову почав писати вірші, він друкується в «Основі» (1915), «Степу» (1916) і в «Промені» (1917). Він, ще активніше береться до літературної і громадської діяльності. Після повернення в 1918 р. у Київ, він починає працювати у відновленій «Новій Раді», а опісля і в інших органах — «Народна Воля», «Шлях», «Літературно-Науковий Вісник». Перебуваючи здебільшого в Києві, часто відвідує він рідний Оглів, всюди закликаючи до створення «Просвіт», аматорських гуртків і взагалі стає пропагатором просвітньої роботи. І саме в тому часі він приєднується до військовости стаючи козаком 1-го полку імені Б. Хмельницького.
Разом із полком вирушив на фронт, проявив себе добре, мав великий вплив на козаків, які його любили та поважали. Однак він попросив свого товариша Миколу Галагана, ад’ютанта командира полку, відпустити його “на волю”. Всією душею ненавидів окупантів, що задушили українську державу. Він відкрито сповідував свої погляди, намовляв молодь не йти до більшовицького війська, селян – не слухати розпорядків більшовицького уряду. В липні 1919 р. на доручення Повстанського Комітету у Києві організує повстання на Чернігівщині з метою дезорганізації більшовицької влади. Ім’я Чупринки було популярним на Чернігівщині, його масово підтримували люди, «Григорій Оврамович отаманом став» і люди самі йшли до нього. Але повстання не вдалося. Два тижні боровся Чупринка з трьома більшовицькими полками в броварських лісах і врешті змушений був припинити повстання. Його повстанці порозходилися по Полтавщині, а він сам подався до Києва, щоб врятувати матір і сестру, яких більшовики арештували, як «заложниць». При в’їзді у Київ поета арештували чекісти, але він таки добився того, що матір і сестру випустили.Чупринку на прохання громадськості не розстріляли, а вивезли у Кожухівський концентраційний табір, під Москвою, звідки згодом вийшов на волю, а пізніше в 1921 році повернувся знову на Україну. “Я був вивезений у Москву, – розповідатиме він згодом на допиті в ЧК, – і сидів у концтаборі один рік”. Як йому вдалося повернутися з табору до Києва, невідомо. Натомість у тому ж протоколі знаходимо інформацію про ще одне засудження Григорія Чупринки: “Другий раз засуджений у січні 1921-го за антирадянську агітацію, сидів три тижні і засуджений був до висилки в Москву – не виїхав через відсутність коштів”. Чупринка перебуває тепер виключно в Києві, бо більшовики боялися його перебування на Чернігівщині, щоб знову не було ніякого повстання. 1921 рік став переломним для української історії йшлося про те, чи вдасться українцям відродити свою незалежну українську державність.
Попри те, що ще наприкінці попереднього року збройні сили Української Народної Республіки змушені були залишити рідні землі, більшовики на окупованих теренах почувалися дуже невпевнено. Адже тут продовжували боротьбу отаманські загони, особливо в районі Холодного Яру, а настрої населення загалом перетворювали окуповану країну на бочку з порохом, готову вибухнути кожної миті. В Києві поет знову входить у стосунки з таємною українською революційною організацією – Всеукраїнським центральним повстанським комітетом (ВУЦПК, або, як його називали чекісти, ЦУПКОМ). Він отримав завдання представляти комітет на військовому з’їзді отаманів Холодного Яру і домовитися про координацію дій. Повстанці в Україні отримували з-за кордону вказівки за підписом Петлюри та Тютюнника про необхідність підготовки до загального зриву, в яких зокрема наголошувалося: “Жодного неорганізованого вибуху. Чекайте наказу!”. Очікування було тривалим і вилилося в те, що відкладено загальний виступ, запланований на травень — червень. Тим часом більшовики не чекали, а завдали удару на випередження. Завдяки своїм інформаторам вони володіли даними як про події за кордоном, так і про ситуацію в українському повстанському комітеті і підпорядкованих йому структурах. Операція чекістів розпочалася 18 червня 1921 року таємним затриманням керівників повстанського комітету. Місце зниклих посіли інші підпільники, але і їм не вдалося відірватися від “опіки” чекістів, тому арешти тривали. 23 червня серед інших затримано Григорія Чупринку. Через тиждень після цього керівництво київського ЧК прозвітувало про завершення розгрому повстанського комітету і ув’язнення всіх його членів. Після цього почалися допити, протоколи яких знаходимо в 17-томній справі № 225596. Як звинувачені у ній проходять 132 особи, в тому числі поет і революціонер Григорій Чупринка. Протокол його допиту датований 9 серпня 1921 року. Вражає у документі обсяг: всього чотири аркуші, заповнених недбалим почерком слідчого. Перший – анкета заарештованого, з якої, між іншим, дізнаємося, що “Чупринка Григорій Аврамович безпартійний, за походженням козак, соціальним становищем – літератор, притягався до відповідальності київським ЧК”. З інших аркушів стає відомо, що Чупринка на пропозицію свого знайомого Бендрика Капитона вступив у підпільну організацію.
Ця організація ставила собі за головну мету повалення радянської влади і відновлення Української Народної Республіки. Цього зізнання чекістам було цілком достатньо для засудження Григорія, тому детальнішої інформації про участь у підпіллі протокол не містить. У підсумковому звинуваченні читаємо: “Чупринку Григорія Авраамовича, 42-х років, важається винним в тому, що вступив до ворожої організації, якої головною метою було овалити більшовицький наступ в Україну і  як ворога республіки ЧЕКІСТИ засудити до вищої міри покарання – розстріляти”. 28 серпня 1921 року відбулося засідання колегії Київського губернського ЧК, де заслухали справу “зі звинувачення членів і учасників Всеукраїнського центрального повстанського комітету”. В 21 пункті протоколу засідання вказується, що “звинувачення, пред’явлені громадянину Чупринці Григорію Абрамовичу, вважати доведеними і пітвердили засудження його до вищої міри покарання – розстрілу”. Документів про дату виконання вироку Григорія та ще 45 засуджених до смертної кари, справа не містить. Еґзикуція відбулася  28 серпня 1921 р. Додаймо, що чекістам в цей сам час вдалося серед інших схопити  також в полон старшину Івана Андрухова  з Перемишля, якого на швику руку київське   ЧК  приєднало до справи,  як член київського Всеукраїнського центрального повстанського комітету  і  28 серпня 1921 року разом з Григорієм Чупринкою та 45 особами  був розстріляний. Грицько Чупринка мав козацьку бунтівну і безкомпромісну вдачу, яка вела його на герць із царатом, літературними штампами й усталеними суспільними правилами. Він був Поетом і повстав проти більшовицької влади, яка була така далека від Поезії, як… ну, скажімо, як
пекло від раю. Він став до лав повстанського руху, і більшовики його вбили.  Після поразки українські військові формування, національно визвольної боротьби в Україні не припинялися.Проте злочинно російський наступ проти України завдавав багато втрат повстанському рухові, партизанські загони були розбиті, а багато підпільних організацій було розкрито і зліквідовано.
Іван Андрухів пережив трагічний бій біля села Малі меньки в Овчуцькому повіті, якими командував генера-хорунжий Юрко Тютюнник. У цьому бою загинуло понад 400 козаків, а до полону потрапило 537 чоловік, частина 1892 р. в Перемишлі померла від ран, другу частину російські большевики ростріляли. (подібна трагедія трапилася у селищі Базар, що на Житомитщині). Перед рострілом большевики питали, подаруємо життя тим,  хто перейде на нашу сторону. Усі рішуче відповілі ‘’Ні, вони вмирали з піснею на устах ,,Ще не вмерла України!’’ Коли і де стратили українського поета й козака Грицька Чупринку та його побратимів невідомо. Як і  де спочило його тіло, коли душа полинула в безмежне українське небо… Гр. Чупринка писав: ,,Я прийду до тебе, доле,   На страшне  криваве поле,  На останній смертний бій…(вірш ,,Перемога’’)Щойно через чверть століття постане УПА на чолі з генералом Романом Шухевичем, який назветься Чупринкою. Командувач УПА  до останнього свого подиху битиметься за волю України і мститиметься ворогові за вбивство мільйонів українців, серед яких –  український козак і поет Грицько Чупринка… Який писав у вірші’ ,,А все ж надійним вільним жаром Твої сини вже розпеклись, О краю! Може не забаром Ти будеш вільний, як колись’’…Троюрідний брат Григорія Чупринки  – Василь Осьмачка,— відомий вчений і архітектор, за проектами якого збудовані стадіон Динамо, набережна Дніпра і інші архітектурні рішення в Києві, дворянин і далекий родич старих родів козацької старшини з Київщини, зокрема Скоропадських, Галаганів та весь  свідомий український народ хилить в шані голови перед загиблими. Історія України повна імен гертоїв, що з любови до своєї батьківщини віддали за неї своє життя. Досить згадати всіх тих, що загинули під Базаром, під Крутами, у Буші і всіх тих безчисленних і безіменних згадуємо героїв різних часів, що вмирали за волю свого народу.
На честь Григорія Чупринки написано ряд спогадів, він символізує герїчну мужність українського вояка і його ім’ям  назназвано вулиці:в Броварах та в Києві.  На завершення насуваються думки, над якими конче траба замислитись.  Нас вчили і тепер різні пройдисвіти, які навіть дорвалися до влади намагаються вчити хто є нашим героєм, а хто зрадником, за їхньою наукою зрадники є героями. Вічна ганьба зрадникам і вічна Слава Українським Героям!

Ярослав Стех

 

 

 

 

 

 

Опубліковано Блоги.