Бертольд Брехт та Іван Котляревський про діалог Байдена з Путіним та про можливі наслідки

Чого ж од вас він хоче, Путін цей?

А не багато. Тільки лиш визнання!

По-людському сяк-так порозумітись —

Почути тепле слово! Все намарне!

Щоразу наражавсь я на похмуру

І неприховану зневагу…

Не хочете ви, отже,

По-людському мені допомогти?

Ну що ж! Тоді вже не прошу я,

А вимагаю!

Не змушуйте до крайнощів мене!

Далеко не заходьте, бо й моє

Терпіння не безмежне!

Байден старий був не рубака

І воюватись не любив.

Од слова «смерть» він, неборака,

Був без душі і мов не жив.

Він стичку тілько мав на ліжку,

Джилл Трейсі як не грав під ніжку,

І то тогді, як підтоптавсь;

Без того ж завжди був тихенький,

Як всякий дід старий, слабенький.

Щоб зберегти жаданий мир, звелів я

Сюди приставити нові гармати,

Броньовики, гвинтівки, пістолети,

Ну, і звичайно, гумові кийки,—

Бо захисту сьогодні потребують

Вже не лише Украйна й Білорусь,

А ще країн багацько: ПольщА, Угорщина, Естонія, Литва,

І Грузія, Словаччина,  Вірменія, Балкани всі!

Всі віддадуть нам голоси свої!

Усіх під захист забере ПутІн!

А ти, Байдене мислостивий,

Коли такий став полохливий,

Що і за царством байдуже?

Так лізте ж до Путіна раком,

Плазуйте перед цим русаком,

Він мир вам славний устриже.