Бережім мовне багатство України!

Святослав Караванський
Українська мова мала й має низку мовних рис, які змушували
наших молодших “старших” братів вдаватися до забороненого у цивілізованому світі мовного геноциду – лінгвоциду, який ішов у парі із сталінським періодом історії ССР. Лінгвоцид української мови та інших “республіканських” мов був насправді державною політикою країни перемігшого соціялізму.

ukrmovaji
Державою згуртовані і оплачені вбивці української мови першим кроком лінгвоциду обирали ті риси української мови, яких не було у мові московській (російській).
До таких рис належало існування в нашій моові накозової форми третьої особи множини: любім!, творім!, стережім!, дбаймо!, співаймо!. Шляхом видання російсько-російських словників та спотворення правопису і запровадження його в усіх школах. та відповідним школенням мовних редакторів усіх друкованих видань, “батькам” лінгвоциду вдалося прищепити українцям неукраїнські мовні моделі, зокрема моделі наказового способу.
Так російсько-російський словник Академії Наук УССР у гнізді
слова Останавливаться наводить такий переклад:

остановимся на этих фактах спинимося (зупинимося) на цих фактах

У цьому перекладі знехтувано українські форми наказового способу спинімось!, зупинімось!, та вжито російську модель наказового способу спинимось!, зупинимось!.
Така лінгвоцидна практика причинилась до того, що в українській офіційній мові ліквідовано українські риси і накинуто чужі.
Але українська мовна стихія і далі псує нерви практикам лінгоциду уже в непідлеглій Москві Україні.
Так українські фрази любім Україну!, творім новий світ!, бережім традиції!, нема як перекласти правльно московською мовою.
Замість любім Україну!, наші москвичі скажуть любите Украину!, тобто замість заклику, де закликач не виключає себе з числа тих, хто має любити Україну, москвичі закликатимуть любити Україну усіх крім самих себе.
У цих двох закликах відбито психологію мовців двох народів: одні ближче до демократичного побраимства, другі – ближчі до наказового фельдфебельства.
Так мовні уподобання на ділі відбивають душевні – психологічні риси мовців. Одні – не прагнуть командувати, другим – треба мати підлеглих, яких при нагоді можна й послати на кілька літер абетки.
Мені можуть заперечити, що наш таки поет Сосюра написав вірш
«Любіть Україну!». Так – написав. Очевидно, що ступінь русифікації київських письменників був аж такий високий, що навітть Сосщра випустив з голови нашу мовну модель і не написав «Любім Україну!».
Володимир навіть у сім’ї був російськомовний. Син Сосюри – полковник Володимир Володимирович Сосюра – російськомовний поет, який служив (служить ?) ув армії-загарбниці наших земель.
Попри це все – нам своє робить:
Любім Україну і бережім її мову!

Опубліковано Блоги, Пряма мова.